0
Екскурсія на телевежу, яка розташована на найвищій горі міста та закрита для загального доступу.
У Чернівцях на найвищій точці міста — горі Цецино — розташована телевежа чернівецької філії концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення. Її видно з майже з кожного кутка нашого міста. Потрапити туди просто так неможливо. Адже це стратегічний об’єкт, і за часів Радянського Союзу якийсь час там була воєнізована охорона. А до об’єкта їздив робочий автобус.
Які послуги сьогодні надає чернівецька філія концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення «Цецино», що там залишилося від колись потужних телепередавачів та який вигляд має зсередини, читайте.
Дістатися до телевежі на Цецино не просто. Працівники об’єкта туди доїжджають позашляховиком. Та за Радянського Союзу до воріт телевежі їздив автобус ПАЗ. Він підвозив працівників передавальної станції та телестудії на роботу.
Ворота тут завжди зачинені — це стратегічний об’єкт, на його території ведуть відеонагляд. Потрапити сюди можуть лише працівники філії.
На узвишші розміщена власне телевежа. Чернівці отримали її від Миколаївського заводу металевих конструкцій. Висота вежі становить 100 метрів. Збудована вона 1961 року.
Об’єкт є філією концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, яке надає послуги операторам зв’язку, а також трансляції радіопрограм та цифрового телебачення.
«1960 року було звернення від начальника обласного управління Міністерства зв’язку Веніаміна Йосиповича Александрова до обласної ради, щоб виділити землю під будівництво телецентру. У травні того ж року почалося будівництво. Впродовж двох років будували телецентр, до якого входила технічна будівля біля вежі, а внизу була друга — адміністративна редакційна», — розповідає історію телевежі головний інженер чернівецької філії концерну радіомовлення радіозв’язку та телебачення Михайло Кожокару.
Він каже, що в технічній будівлі тоді був апаратний зал, у якому розташовувався передавач, та ще дві студійні. Все було в одному місці. Тут робили контент для телебачення й одразу передавали на Чернівці.
«1962 року ввели в експлуатацію телецентр. У жовтні отримали від Міністерства зв’язку акт вводу в експлуатацію і почали мовити на Чернівці. Мовлення було не цілодобовим, а по 2-3 години на добу. Увесь персонал возили з Чернівців до об’єкта», — каже Михайло Кожокару.
Тоді філія мала воєнізовану охорону і великий штат. Лише в експлуатаційному обслуговуванні було 20 осіб. А зараз — лише четверо: інженери, начальник об’єкта, черговий. Тут ведуть цілодобову охорону.
«У 1980-х роках більш лояльно поставилися до цього питання і сказали, що телецентр не потребує воєнізованої охорони. Це стратегічний об’єкт, а тому телецентр встановив власну охорону. Зараз у Чернівецькій області мирний стан, потреби у воєнізованій охороні немає. У разі надзвичайного стану, звісно, вона буде встановлена», — зазначає головний інженер.
«У 1970-1980 роках побудували радіорелейну лінію зв’язку, а студію перенесли в місто. Адже там контент можна було зробити швидше та якісніше. І вже по релейному тракту передавали на Цецино, а звідси — по Чернівцях та області», — продовжує Михайло Кожокару.
Він каже, що перший передавач у телецентрі був «Ігла». Він мав потужність 1,5 кіловата і не мав змоги покрити всю область. Згодом філія побудувала допоміжні об’єкти в області, які дали змогу збільшити зону покриття до 91-98%.
«Дуже великий внесок у розбудову обласного радіотелевізійного передавального центру (ОРТПЦ) зробив Олександр Веніамінович Александров, який тривалий час був директором цього підприємства, починав з інженера і закінчив директором. Так само і нинішній директор Олександр Вікторович Бєлов, який починав із низин, та завдяки професіоналізму і працелюбності довів, що може продовжити шлях втілення радіомовлення радіозв’язку та телебачення на просторах Чернівецької области», — розповідає Михайло Кожокару.
За декілька хвилин простою могли звільнити з роботи
Провідний інженер станції РТПС-Чернівці, цеху №1 Олександр Ілуца працює тут 35 років. Починав із чергового інженера, а три роки тому став начальником об’єкта. До нього на цій посаді працював фахівець із великої літери, якому було понад 70 років, — Отто Карлович Драгомирецький.
«Сюди потрапити не просто. Тут працюють вузькопрофільні фахівці. Але і вимоги до роботи телевежі за Радянського Союзу були дуже суворими. Наприклад, за декілька хвилин простою телебачення людину могли звільнити з роботи. У разі виходу з ладу основного передавача чергові інженери мали вкластися в норматив для перемикання на його резервний комплект», — розповідає Олександр Ілуца.
Чоловік каже, якби була хвилина простою телебачення, про це знала би Москва. Але за час роботи на телевежі чоловік не пам’ятає такого випадку. Адже на об’єкті було 200% резерву, і в етер виходили справно.
Старі багатотонні передавачі замінили на сучасні
Всередині приміщення філії концерну нині зберігають передавачі, старе обладнання, є кабінет чергового, ведуть відеоспостереження об’єкта.
«Це колись було обладнання каналу “Інтер”, а це — “СТБ”. Тепер усі ці передавачі непотрібні. Їх замінили на сучасні цифрові. Декілька великих шаф замінили на одну. Тепер через одну таку “шафу” передається 32 канали», — каже головний інженер.
Нині радянське обладнання не використовують — це історія. Але пускати туристів сюди не мають права.
«До початку 1980-х років у нас було два канали. У 1990-х з’явився “УТ-2”, “ТВА”, а в 2000-х почалася активна діяльність, з’явилися радіопередачі, багато каналів. Зокрема “ICTV”, “СТБ”, “Новий канал” тощо. Згодом вони частково перейшли на цифрові передавачі. Тож старе обладнання стало непотрібним», — каже Михайло Кожокару.
Робота на телецентрі тоді вважалася шкідливою. Бо працювали лампові передавачі. Тож працівників раніше відправляли на пенсію. Щороку тут була комісія, яка вимірювала електромагнітні випромінювання, а також шуми.
Нині, за словами головного інженера, обладнання сучасне і небезпечного випромінювання для населення воно дає в рази менше, ніж від мобільного телефону.
До речі, раніше цей об’єкт був під забороною висвітлення. Олександр Ілуца пригадує, коли за радянських часів працівник філії прийшов на роботу з фотоапаратом і сфотографував вежу. За це його посадили на три роки.
Нині бувають охочі потрапити на територію телевежі. Але всюди стоять камери нагляду.
«Буває, молодята хочуть екстриму і намагаються пройти на територію. Але у нас є тривожна кнопка — одразу викликаємо поліцію. Тому проблем із цим немає», — розповідає черговий.
Філія концерну РРТ наразі надає послугу всім мобільним операторам, які працюють на теренах области. У Чернівцях телевежа розташована на висоті 530 м над рівнем моря.
Вона покриває 40-60% области, решту забезпечують допоміжні станції.
На балансі філії є 12 об’єктів. Два розташовані у Чернівцях, є у селі Хрещатику та Чорному Потоці на Заставнівщині, Рукшині на Хотинщині, місті Новодністровську, Сторожинці, Вижниці, два об’єкти — у Путилі.
Нині саму вежу обстежують, інститут надає висновки щодо її гарантійного терміну експлуатації. Фарбують вежу кожні 10 років.
За словами працівників, чули від старожилів, що насип, на якому розміщена телевежа, неприродний. Колись тут була фортеця з двома мурами. Через декілька століть із її руїн місцеві брали камені та зводили фундаменти для своїх будинків.
Припускають, що приміщення на території об’єкта розташоване на скелі. Адже, за розповідями працівників, коли його зводили, вентиляційну шахту довбали вручну. Там було каміння. Згодом із каменю булижного типу виклали дорогу до телевежі.
Фото Володимира Гуцула
