0
Про Мирослава Мельничука — карпатського волоцюгу, детокс-походи та що не варто їсти в горах.
Мирослав Мельничук — гід, автор проєкту «Карпатський волоцюга» про нестандартні походи в гори. У минулому він викладав філософію у ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
Мирослав поєднує походи з філософією та «пропагує» Карпати своїм підписникам у соцмережах. Він не намагається піднятися на найвищу вершину чи знайти найдовший водоспад. Навпаки — шукає прості, але гарні місця у диких горах.
Гід популяризує походи тривалістю більше тижня. Каже, що коли мандруєш менше тижня, то можна побачити гори, але не встигнеш зрозуміти, навіщо туди йшов.
«Вважаю, що моя місія — переконати якомога більше людей спробувати хоча б раз у житті піти в автономний похід із наметами. Не боятися, хто там буде чи я тут змерзну, чи мене з’їсть ведмідь», — каже він.
Мирослав Мельничук народився біля підніжжя Карпат, у Вижницькому районі. Його батько був лісорубом. На канікулах Мирослав часто допомагав йому, обходив десятки кілометрів лісами, вивчав місцевість та збирав гриби і ягоди.
В університеті він намагався зробити наукову кар’єру, працював викладачем філософії в ЧНУ. Але перспектив, за його словами, було небагато. Тож у 28 років чоловік почав підпрацьовувати гідом у різних туристичних компаніях, поєднуючи це з викладанням.
А через два роки покинув університет та цілком присвятив себе походам.
Як почався проєкт «Карпатський волоцюга»?
Я ще зі школи займаюся туризмом, у гурток ходив, і в університеті ми з друзями просто так збиралися в походи. Де знаходили якесь спорядження, самі собі малювали маршрут на картах і ходили на тиждень.
Коли покидав універ, ще не було думки про проєкт «Карпатський волоцюга». Це якось спонтанно вийшло, в мене не було досвіду. Та й що казати — я й зараз багато чого «допилюю», вчуся.
Колись давно ми з друзями себе так називали — карпатські волоцюги. Тому, коли я створював сторінки в соцмережах (спершу це був телеграм-канал, а потім уже й інстаграм), задумався, що було б добре, якби був персонаж, який говорить до підписників.
Але цей персонаж був ідеєю моєї дружини. До речі, саме вона допомагає мені з маркетингом, дає підказки та поради, як зробити блог цікавим. Ми з нею ще з другого курсу разом. Якось воно так вийшло.
Спочатку в гори я брав лише знайомих, ще й безкоштовно. Тоді у цьому не було комерційного інтересу. А потім наважився, запустив рекламу… Зібрав перший раз вісім людей, потім уже їх ставало більше — було і 25, і 30 у групі.
«Все, що залишалося з зарплати викладача, я вкладав у рекламу»
Спочатку став популярним мій телеграм-канал. Тоді з’являлося багато нових блогів, і вони робили взаємну рекламу. Все, що залишалося з зарплати викладача, я вкладав у рекламу. Інколи писав матеріали більш серйозним сайтам або каналам, а за це вони ділилися моїм блогом.
Так назбирав перші чотири тисячі підписників, потім шість. Це сталося приблизно за один рік.
Не хотів би дуже романтизувати, але загалом мій блог — це дослідження про те, як подорожі змінюють людей. Тут мені допомагає мій фах. Дивна річ — я спершу лікарем хотів бути… Однак філософія дає можливість висловлювати свої почуття точніше.
Як ви поєднуєте філософію зі своїми походами?
Я декілька разів намагався зробити суто філософський похід на декілька днів, але ідея чомусь не зайшла. Все ж людей цікавить власне подорож, а лекції вже по ходу справи. Як правило, останні виникають спонтанно, наприклад, біля багаття, якщо мандрівники ставлять якісь запитання. Якщо є настрій — ми можемо балакати до ночі. А деколи навіть доходить до тонкощів перекладу якогось філософа!
Насправді я б хотів у майбутньому більше поєднувати походи з філософією, але погано вмію продавати. Влітку планую «Провокативно грибний тріп». Йтиметься там про пізнання природи, а також про людей, космос, філософію.
Чи була у вас лекція, яка запам’яталася найбільше?
Найкраща моя лекція в лісі була тоді, коли я останній рік викладав в університеті. Я просто експериментував. Наприклад, було чимало різних предметів у одного курсу, а я їх усіх об’єднав у один день. І ми всі виїхали на Цецино у ліс, бродили там до вечора. Говорили про те, що мали прочитати студенти: йшлося про Гайдеґґера, про стежки. Бо він кінець життя прожив у лісі, ходив і шукав сенс філософії. І щоб не вигадувати, ми поїхали в ліс, пройшли близько десяти кілометрів та розпалили багаття. Торкнулися цього безпосередньо. Тому я вважаю, що ця лекція є найкращою.
Що у горах є найнебезпечнішим та чого не варто робити в походах?
У горах справді небезпечно. Це, може, банально, але найнебезпечнішою є людина. Її невігластво. Коли вона тверезо не сприймає ситуацію і не ставиться серйозно до походу. А потім уже — все інше: залишитися без зв’язку, травмуватися, також це неадекватні місцеві, погода. Дикі звірі теж бувають, але нечасто.
Особливо небезпечно у походах узимку. Коли я вперше йшов у таку пору в похід, то думав, що замерзну насмерть. Після першого досвіду з’ясувалося, що не все так погано. Насправді у наметі з хорошим спорядженням навіть за мінусової температури доволі комфортно. Треба зважати лише на те, що шлях можеш подолати менший, ніж улітку, але рюкзак буде важчим.
Такі походи не для всіх. Тому я не ризикую брати за собою людей взимку — йду сам або ж з друзями.
А чи траплялися з вами екстрені ситуації?
Звичайно. Я попереджаю: люблю місця, де найменше туристів.
Наприклад, район Перкалаби – Чорний Діл – Чивчини, верхів’я Чорного Черемошу. Туди рідко доходять туристи, важко доїхати. Та й там, по суті, немає нічого найвищого, найбільшого, найширшого… Просто гори. Проте там дико і цікавий ландшафт.
І перед походом дуже важливо проінструктувати людей, йти дорогами, а не лазити десь по камінні. У разі чого — я маю з собою повну аптечку медикаментів. Я не дуже сподіваюся на рятувальників, тому що весь процес порятунку займає багато часу. У мене є контакти деяких місцевих, бюджет для форс-мажору: телефоную і домовляюся про евакуацію.
Був випадок, коли дівчина сильно натоптала ноги на сьомий день маршруту, і ми знайшли їй транспорт до Рахова. І я всіх попереджаю: якщо йдете у похід, будьте готові нести когось 10-15 кілометрів!
А крім того, ще нести важкі рюкзаки…
Але ж момент найвищої насолоди настає тоді, коли закінчуються страждання!
До важкого рюкзака звикаєш, на третій день походу його вже й не помічаєш. А коли нарешті знімаєш його, залізаєш у намет — це своєрідний кайф, такий вайб.
У мене є кумедна історія ще з часів, коли я працював у турфірмі. Якось зібралася якась нереальна тусовка: двоє старших людей, між собою не знайомих, і молода пара. Була з нами 83-річна бабуся. Коли я перевантажував її рюкзак з одного автобуса на інший, то зрозумів, що він важчий за мій. Потім з’ясувалося, що вона замість спальника взяла дублянку. Бабця каже: «Ці ваші спальники хімічні, це якась фігня, а от у дублянці мені чудово». Це був епік!
А як у походах готуєте їжу? Що у горах смакує найкраще?
У походах ми готуємо їжу на вогнищі. Багато хто зізнається, що йде у похід для того, аби поїсти таких страв. Найпопулярніша з них — гречка з тунцем. Усе максимально просто і смачно.
Я сам вигадую меню, роблю заготовки з сушених овочів, м’яса. У поході також смакує борщ. Буває, що збираємо гриби в походах, а восени робимо з ними вареники.
Та все ж маю декілька порад. Снідати вівсянкою в горах — погана ідея, адже швидко можна зголодніти. Не варто брати з собою сухарі — краще звичайний хліб. І також ліпше не пити багато джерельної води, тому що вона дистильована і витягує з організму всі електроліти.
У своєму блозі ви писали про детокс-походи. Що це таке та як гори можуть допомогти з ментальним здоров’ям?
Будучи блогером, мені доводиться постійно споживати контент, бути в курсі всього. Це доходить до маразму. Адже коли ти не можеш «відлипнути» від соцмереж, мозок уже паралізований. Тому є сенс у тому, щоб відмовлятися від гаджетів та від величезного потоку інформації. Такий детокс час від часу потрібно робити. Примусово.
Щоправда, це важко зробити вдома. Відкладеш ти телефон, але будеш постійно на нього звертати увагу. А коли ти в горах упродовж 3-4 днів і без зв’язку, то не можеш нізвідки отримати інформацію. Гори повертають тебе до реальности. Іноді це буває складно. Проте з часом уже не хочеться повертатися до соцмереж.
Саме такий контраст допомагає врівноважити ментальне здоров’я.
Взагалі похід — це не сума пройдених локацій, а спільний духовний досвід. Я вважаю, що це один із топових видів дозвілля для свідомої людини. Зазвичай відпочинком люди вважають кіно, театр, ресторани — словом, культурну індустрію.
А похід — це зовсім інше. Тут ти сам собі господар. І ти повинен бути достатньо вмотивованим, аби переступити через всі свої страхи.
Фото надані Мирославом Мельничуком
Матеріал підготувала студентка ІІ курсу філологічного факультету, кафедри журналістики ЧНУ ім. Ю. Федьковича Лілія Зарецька
