0
Світлана Голєва 2014 року переїхала з Криму до Чернівців і тут почала з нічого будувати своє життя.
Світлана Голєва переїхала з Криму до Чернівців 2014 року. Жінка тоді навіть не розглядала інших варіантів для проживання.
«Це було настільки давно, що здається, наче я все життя тут живу. Спочатку не знала, куди себе діти. І поки ще мала на що жити, пішла у волонтерки. Це така підтримка моральна. Адже одній людині приїхати у чуже місто дуже важко. Хоча місто зустріло привітно. У Криму я працювала на базі відпочинку. Її піднімали з руїн, зокрема команда з Чернівців. І я подумала, що приїду сюди, а далі буде видно. Коли вийшла на залізничному вокзалі – наче додому приїхала. Так буває, виявляється. Може, і немає чим хвалитися, бо рушити своє життя не є суперкласно. Але вижила», – розповідає пані Світлана.
«Найважчим було не почати себе жаліти»
Поки волонтерила, Світлана паралельно шукала роботу. І знайшла в одному з готелів Чернівців – адміністраторкою.
«Спочатку була волонтеркою. Хотілося бути корисною. Не відчувала себе тут зайвою. Я розуміла, що можу для людей щось робити, і від цього мені ставало легше. Поки мала звільнитися посада адміністратора, мені запропонували попрацювати у деревообробному підприємстві «Орізонт 2020». І там і залишилася. Я керувала процесом створення деталей для меблів. Мені стало цікаво, почала читати літературу і вивчила цю справу з азів», – розповідає Світлана.
Тоді підприємство лише починало свою діяльність, і пані Світлана росла разом із ним. Постійно цікавилася, для чого потрібне те чи інше устаткування. Пізніше жінка за звуком уже могла зрозуміти, чи процес іде правильно.
Пані Світлана каже, що спочатку найважчим було не почати себе жаліти.
«Настільки важко попрацюєш вдень, а ввечері йдеш читати про деревообробку. Була цікава історія, коли я жила у гуртожитку з двома жінками похилого віку. Одна була з Луганщини, інша – з Донецького регіону. У них були постійні суперечки і дискусії. А коли я приходила зі зміни додому, мала ще й їх розсудити, чия правда. У такі моменти вже й забувала про виснаження», – каже пані Світлана.
«Відчула, що настав час почати свою справу»
Після того, як освоїла роботу і специфіку деревообробки, пані Світлана відчула, що настав час почати свою справу.
«У мене були якісь свої збереження. Я освоїла весь процес, і знайшлися однодумці, з якими ми відкрили свою справу і займаємося деревообробкою. Не так усе це легко, тим паче працювати на експорт», – зазначає пані Світлана.
Підприємниця каже, що працює із закордонними фірмами і продає різну дерев’яну продукцію, зокрема палети.
«Ми закуповуємо у лісгоспах, на пилорамах деревину. Трохи просушуємо, виготовляємо те, що замовив клієнт, і відправляємо закордон. Це не така складна процедура. Просто захотілося зробити безвідходний процес. Адже дуже багато відходів залишається: тирса, шматочки деревини — і все це викидали. І давним-давно вигадали зробити деякі частини палет із тирси. Я стала цікавитися цим і врешті вирішила виготовляти такі екопалети. Але для цього потрібне було спеціальне обладнання», – розповідає пані Світлана.
У найпотрібніший момент підприємниця познайомилася з «Ресурсним центром Кольпінга». Вона взяла участь у конкурсі бізнес-проєктів, який організував центр. Пані Світлана стала переможницею програми мікрокредитування. І завдяки їй з’явилася можливість втілити в життя задум і придбати обладнання.
«На пів року ми повністю призупинили роботу»
«Але почався карантин. Було дуже важко, адже автобусне сполучення тоді повністю призупинилося, а в нас працювали люди з сіл. Тому ми свої кошти почали витрачати на дорогу і перевезення. На пів року ми повністю призупинили роботу і не відправили жодного замовлення. А за оренду приміщення треба було платити. Ми підшукали інше — у Сторожинці. Протрималися і змогли придбати обладнання завдяки тому, що нам допоміг «Ресурсний центр Кольпінга», – зауважує пані Світлана.
Підприємниця розповідає, що першу партію продукції планувала відправити за кордон ще у січні цього року. Але не вийшло через карантинні обмеження. Тому перша відправка повинна бути найближчим часом.
І хоча процес дещо складніший, пані Світлана зауважує, що завдяки новому обладнанню стало легше і в рази швидше виготовляти продукцію.
«Ми виготовляємо наразі таких «козликів», які можна використовувати як підставку для стола і брати с собою на природу. Щоб це все робити, довелося шукати виробників потрібної фурнітури. Наразі ми виготовляємо продукцію лише на експорт. По Україні, на жаль, замовлень немає. Але така продукція – досить затребувана, тому працюємо і розвиваємося у цьому напрямку», – підсумувала пані Світлана.
Фото Володимира Гуцула
