0
Ніяких ткацьких верстатів – лише спритні пальці, гострий зір та концентрація, схожа на стан розуму у дзен.
На дотик м’який, наче шовк, за вартістю дорожчий, ніж золото, кольору слонової кістки панамський капелюх Montecristi – це по-справжньому модний витвір мистецтва. Найкращі екземпляри мають понад 4000 переплетень на квадратний дюйм. Переплетення повинні бути надзвичайно точними, тому для підрахунку рядків потрібне збільшувальне скло ювеліра. Кожне переплетення виконують вручну. Ніяких ткацьких верстатів – лише спритні пальці, гострий зір та концентрація, схожа на стан розуму у дзен.
«Ви не можете дозволити розуму відволіктися навіть на секунду», − розповідає Симон Еспіналь, скромний та лагідний чоловік, якого знають як найвидатнішого живого ткача панамських капелюхів (можливо, найвидатнішого за всю історію).
Кількість переплетень на квадратний дюйм у капелюхах пана Еспіналя складає 3000. Це майстерність, на яку не здатні інші фахівці. У його найкращому капелюхові було 4200 переплетень на квадратний дюйм, а на його виготовлення йому знадобилося п’ять місяців.
52-річний еквадорець – один із ткачів панамських капелюхів, кількість яких постійно зменшується. Цікаво, що майже всі вони живуть у Пале – невеличкому селищі, розташованому приблизно за 100 кілометрів від найбільшого за чисельністю населення міста Еквадору – Гуаякіль.
Попри те, що ткач виконує найважливішу частину роботу, створення капелюхів Montecristi – це мистецтво, яке вимагає співпраці. Після того, як він закінчив працювати, капелюх переходить до рук інших майстрів, а саме рематадора, кортадора, апалеадора та планчадора.
Рематадор – це фахівець, який виконує складне переплетення на внутрішньому боці капелюха, щоб закрити краї та завершити етап плетіння. Після цього зайві соломинки за допомогою леза бритви обрізає кортадор.
«Інколи, обрізаючи зайві соломинки, я натрапляю на знебарвлену або неправильно переплетену, − розповідає Габріель Лукас, один із найкращих кортадорів Montecristi, працюючи над капелюхом, який після завершення роботи коштуватиме декілька тисяч доларів. – Ми називаємо їх загубленими соломинками. Я повинен обережно вирізати її та вплести нову соломинку для заміни».
Потім апалеадор утрамбовує волокна молотком із твердих порід деревини, а планхадор швидко прасує капелюх, щоб волокна стали жорсткими перед завершальним етапом – наданням капелюхові форми. Головні убори Montecristi бувають трьох видів: Fedora, Optimo та Plantation.
Панамські капелюхи – насправді еквадорські, попри їхню неправильну назву. Термін «панамський капелюх» з’явився у 1830-х роках, оскільки такі часто продавали у торгових пунктах на Панамському перешийку. Неправильна назва капелюхів набула популярности під час каліфорнійської золотої лихоманки, коли десятки тисяч людей прямували на пошуки золота через Панаму, беручи з собою капелюх.
Назва ще більше вкорінилася після виставки у Парижі 1855 року, коли француз, який проживав у Панамі, подарував Наполеону III панамський капелюх. Його Величності подарунок настільки сподобався, що він носив його всюди.
Сьогодні більшість панамських капелюхів виготовляють у Куенці, привабливому містечку в Андах. Тамтешні мешканці почали плести їх на прохання уряду у 1800-х роках, коли панамські капелюхи набули популярности.
У Пале місцеві жителі впродовж століть плели капелюхи з волокон пальми токілли. Тут виробництво цих головних уборів і досі є надомним промислом – ткачі збирають та заготовляють соломинки, як це робили у давнину, та плетуть капелюхи у стилі «liso», так званої ялинки. Вони не плетуть багато. Наприклад, Симон Еспіналь може виготовити лише три капелюхи впродовж року.
Останнім часом уряд закликає ткачів із пале перейти до комерційного виробництва та відмовитися від старих способів виготовлення плетіння, але майстри відмовляються. За словами Еспіналя, плетіння – це Божий дар.
Джерело: The New York Times
