0
Сергію Вовку 34 роки. 15 із них він був наркозалежним. Минуло вже 5 років відтоді, як він поборов залежність. Тепер чоловік сам допомагає тим, хто опинився у схожій ситуації.
Сергій пригадує своє дитинство як щасливе та відносно безтурботне. Хлопцем брав участь у шкільних олімпіадах та неодноразово здобував перемоги. Згодом вступив до вишу на бюджет. А вже там під впливом компанії вперше спробував наркотики. Відтак у хлопця розвинулася наркозалежність, яку він марно намагався подолати наступних 15 років. Тоді Сергієві було всього 18.
«Зараз, аналізуючи причини, я розумію, що підґрунтям була моя низька самооцінка. Мені ніби чогось бракувало. І для того, аби компенсувати це відчуття порожнечі, невпевнености, я пробував алкоголь, канабіс та інші наркотичні речовини. Під впливом певних препаратів я почувався впевненіше. Коли людині добре — вона хоче продовжувати перебувати у такому стані, тому я вживав знову і знову. Але з часом толерантність до препарату зростає, і без нього людина вже почувається набагато гірше, ніж до того, як взагалі вперше спробувала. Вирва затягує все глибше, і вибратися самотужки вже несила», — розповідає Сергій.
Наркозалежність не завадила хлопцеві закінчити університет. Сергій працював менеджером у банку, торговим агентом, програмістом. Паралельно з цим він продовжував вживати наркотики. У 25 років одружився, проте сім’я швидко розпалася. Коли Сергієві виповнилося 30, він уже мав цілу низку проблем: не було роботи, неодноразові приводи у поліцію, проблеми зі здоров’ям та відчуття вини перед родиною. Воля до життя поступово згасала.
«Мене відвідували думки про самогубство. По-перше, через те, що було шкода батьків, які мучилися зі мною. Вони щосили боролися з моєю залежністю, не спали ночами, думали, де я і чи живий взагалі. Неодноразово я пробував подолати свою згубну пристрасть: лягав на лікування у різні наркологічні диспансери, у психіатричну клініку, їздив у релігійний центр… Та все було марно. Я тримався максимум два тижні, а потім бажання вжити ставало настільки сильним, що я будь-якими аргументами вмовляв батьків забрати мене додому. До того ж, коли я обіцяв їм, що не зірвусь, то сам щиро в це вірив. Але щойно вони погоджувалися, в мене одразу виникала думка зателефонувати куди треба та дістати дозу», — ділиться чоловік.
Саме так закінчувалася кожна спроба перемогти залежність. Після трьох тижнів у монастирі та чергового зриву Сергій усвідомив, що йому нічого не допомагає, тому потрібно впливати на ситуацію радикальніше. Він знайшов в інтернеті спеціалізований реабілітаційний центр. Майже одразу зрозумів, що хоче залишитися там працювати, бо усвідомлював небезпеку повернення до свого звичного життя. Адже за довгі роки вживання наркотиків серед друзів та знайомих у житті Сергія тоді залишалися лише наркозалежні люди.
Минуло 5 років, як Сергій перестав вживати. Зараз він керує реабілітаційним центром, у якому сам лікувався. У Сергія є дружина та двоє дітей. Чоловік відновив стосунки з батьками. Він задоволений своєю роботою, адже, крім поваги оточення та зацікавленістю роботою, його передусім мотивує те, що він допомагає іншим. Сергієві підпорядковані 10 працівників. Він займається організаційною роботою реабілітаційного центру, веде перемовини з клієнтами та їхніми родинами.
«Цілковиту відмову від наркотиків вважаю радше перемогою, ніж зціленням. Бо зцілення — це процес повернення до початкового стану, який був до умовної хвороби. Не можна одужати самим лише зусиллям волі. Боротьба із залежністю — це натомість випробовування власного характеру через вольову зміну життєвих цінностей, принципів і пріоритетів. Можна сказати, що це довгий, кропіткий і складний процес виховання в собі нової особистости, в якої є відчуття власної гідности, певні цілі та жага до життя. І це безумовно можна назвати перемогою», — розповідає Сергій Вовк.
Чоловік на власному досвіді зрозумів те, з чим зіштовхуються наркозалежні люди на перших етапах відмови від препаратів, та як потрібно діяти, аби не виникало зривів. Він застосовує ці знання в роботі з тими, хто проходить реабілітацію.
«В Україні дуже великий відсоток наркозалежних людей, якщо порівняти зі світовими показниками. І з кожним роком ці дані зростають. Можу впевнено стверджувати це, бо багато часу всебічно вивчаю та аналізую це питання. На жаль, у нашій країні практично відсутня боротьба з розповсюдженням та пропагандою наркотичних речовин. Не є секретом, що той, хто має на меті придбати наркотики, може це гарантовано зробити, доклавши до цього відповідні зусилля. Через цю широку доступність з року в рік наркоманія дедалі молодшає», — зазначає керівник реабілітаційного центру.
«Діти, які не досягли повноліття, мають недостатньо розвинене критичне мислення. І тому вони частіше потрапляють під вплив друзів та негативних трендів. У підлітків відсутні гідні кумири, тому прикладами для них стають старші товариші, які «сміливі та круті», бо вживають наркотики. Недостатня пропаганда спорту та культурних гуртків за інтересами, відсутність здорової ідеології в суспільстві — все це також погіршує наркологічну статистику», — запевняє чоловік.
Та чи не найвпливовішим фактором Сергій виділяє неправильне спілкування в родині. На жаль, дуже часто батьки приділяють своїм дітям надто мало уваги та не помічають їхніх проблем. Поширені випадки, коли батьки їдуть на заробітки та лишають дітей на родичів, компенсуючи нестачу батьківського тепла грошима. Діти, які опиняються в таких умовах, стають схильними до того, аби пробувати наркотичні препарати. Так само негативно впливає і гіперопіка родини. В такому випадку підлітки рятуються від постійного контролю з боку батьків у світі заборонених речовин та зміненої свідомости.
Прояви залежности у підлітків інколи легко сплутати з емоційними сплесками пубертатного віку: дратівливість, закритість, різкі зміни настрою, агресія, часта відсутність дитини вдома. Тому Сергій радить звертати увагу також і на зовнішні ознаки: чи не змінився колір шкіри, які на вигляд очі, чи не видається дивною дикція, який режим сну, чи є синці або сліди від ін’єкцій. Та найдієвішим методом визначити, чи має підліток залежність, — це щирий та делікатний діалог. У будь-якому випадку батьки найімовірніше почують заперечення щодо наркотиків. Наприкінці розмови варто запропонувати пройти відповідне медичне обстеження. Те, яким чином дитина зреагує, допоможе визначити, чи говорить вона правду.
«Любіть своїх дітей, спілкуйтеся з ними, пояснюйте різні речі та привчайте до відповідальности. Це дасть міцну внутрішню опору дитині та допоможе сформувати сильну особистість із розвиненим критичним мисленням», — каже Сергій.
Фото Володимира Гуцула
