0
Про досвід наставництва, потреби дітей та можливість стати ментором.
Фото з особистого архіву Ігоря Баб’юка
В Україні діє програма з наставництва для дітей, які перебувають в інтернатних закладах. Будучи у непростих життєвих обставинах, молоді люди потребують спілкування і дружби з авторитетними дорослими. Тими, хто зможе їх вислухати, підтримати, допоможе подолати труднощі та надихне власним прикладом. Така робота є дуже цінною насамперед у підготовці до самостійного життя.
Наставники допомагають дітям відчути себе особистостями, виявляти в себе здібності, визначитися з професією, а ще вибудовують моральні цінності, вчать робити вибір, вирішувати повсякденні проблеми та спілкуватися з людьми.
Фото надала Ольга Світла
Заступниця директора Чернівецького міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Ольга Світла розповіла, що наставником може бути повнолітня дієздатна особа, яка пройшла курс із вивчення питань соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя, отримала висновок про те, що вона може провадити діяльність з організації наставництва, та уклала про нього договір.
Наразі до міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді звернулася одна людина, яка виявила бажання стати наставником. За словами Ольги Іванівни, коли охочих буде хоча би шість, обласний центр соціальних служб організує відповідне навчання.
Фото з особистого архіву Ігоря Баб’юка
Громадський діяч, практичний психолог Ігор Баб’юк був наставником для дітей упродовж декількох років, проводив соціальний супровід із випускниками інтернатних закладів.
«У 2006-2007 роках я працював у Центрі соціальних служб. Одним із напрямків діяльности була робота з випускниками інтернатних закладів (10-11 клас). Це був соціальний супровід дітей, групова робота. Так сталося, що 2007 року я звільнився. Але вже почав працювати у школі-інтернаті, що на вулиці Винниченка, і покидати цю роботу не хотів. По-перше, мені було цікаво. По-друге, бачив, що дітям потрібна була підтримка», — розповідає пан Ігор.
Громадський діяч каже, що спочатку було складно і навіть думав залишити соціальне наставництво.
«Як усе починалося? Я провів вступний тренінг. І якщо на початку тренінгу було близько тридцяти осіб, то до кінця залишилося чотири особи. Я був у розпачі. Подумав, якщо дітям не цікаво, то й не варто мені працювати над цим. Але до мене підійшла викладачка з права і сказала: «Я вас дуже прошу, приходьте і проводьте заняття. Насправді, це їхня особливість — відсутність стійкої уваги, тож потрібно трішки довше попрацювати, щоб була стала група». Я поставив собі за мету, що раз на тиждень ходитиму в інтернат і працюватиму з групою дітей. Так, з 2008 по 2010 рік я практично щочетверга працював із групою дітей. Дуже просив, щоб їх не заганяли на зустріч зі мною. І якщо на початку було небагато учнів — буквально 5-7, — то поступово у мене була група з 10-12 дітей. Що я їм давав? Це практичні навички, які не входять у програму навчання. Це подолання конфліктів, керування емоціями, формування власного бюджету, профорієнтаційна робота підготовка до вступу».
Фото з особистого архіву Ігоря Баб’юка
У процесі роботи з дітьми Ігор Баб’юк почав помічати їхній прогрес в особистому розвитку.
«На початку нашої роботи діти мали за мету просто завершити інтернат та вступити до якого-небудь училища. Вони орієнтувалися на ті, які були за розподілом. І вони називали ті професії, які були у цих училищах. Я запитував, чи не хочеться їм чогось іншого. Зрештою вони зрозуміли, що у них є можливість обрати цікавіші професії та реалізувати себе. Ми дійшли до того, що вони можуть вступити до технікумів і до вищих навчальних закладів. Але для цього потрібно готуватися. Тож із 10 дітей 8 вступили до вищих навчальних закладів, 1 — до технікуму. Результат дуже хороший, мені подобається», — каже Ігор Баб’юк.
Наставник працював із групою дітей, але в будь-який час вони могли звернутися до нього і поспілкуватися індивідуально:
«Учні знали, що у будь-який час можуть до мене звернутися, обговорити ситуацію й отримати підтримку. Були різні випадки, деякі дуже складні. Разом ми з ними справлялися. Були дуже стресові ситуації — надавав психоемоційну підтримку. Діти дуже різні: одні пристосовуються до життя, а інші — дуже м’які, яким без підтримки і мотивації досить складно. Тож до кожного потрібно було шукати ключик, спілкуватися, знаходити підхід. Так ми разом працювали впродовж двох років. А потім у нас було декілька проєктів, у яких вони брали участь. Це були важливі та корисні знання».
Фото з особистого архіву Ігоря Баб’юка
Ігор Баб’юк зазначає, що зараз діти, яким він був наставником, уже самостійні. Вони знайшли себе в житті та розвинули свої здібності.
Що б ви порадили людям, які хочуть стати наставниками, але бояться?
У людей є страх, і він пов’язаний із тим, що зі старшими дітьми складно спілкуватися, оскільки у них є уже певний сформований світогляд. Але він іще піддається впливу. Можна впливати, але для цього потрібні яскраві приклади й авторитетні поради. Я переконаний, що наставниками могли б бути насамперед успішні люди. Тут не треба багато часу приділяти. Потрібне бажання й 1-2 рази на тиждень зустрічатися з дитиною, спілкуватися, мотивувати до розвитку. Це важливо.
Фото з особистого архіву Ігоря Баб’юка
Зазначимо, що на території Чернівців з інтернатних установ є тільки спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №4. Наразі вивчають питання, скільки з її вихованців потребують наставництва.
За словами заступниці директора Чернівецького міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді Ольги Світлої, однією з обов’язкових умов для наставництва є згода самих дітей, батьків чи опікунів та інтернатного закладу.
«Є ситуації, коли родини перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть утримувати дітей вдома. Тоді їх відправляють в інтернатні заклади. У такому разі батьки обов’язково повинні дати згоду на наставництво», — пояснює посадовниця.
Можна стати наставником і для тих дітей, які перебувають в інтернатних закладах інших районів. Дуже важливо, щоби ментори були відповідальними людьми і відвідували дитину хоча б раз на тиждень. Якщо ви хочете запросити її додому в гості, перш за все необхідним буде візит представників соціальної служби, щоб оглянути умови вашого проживання.
«Наставництво є важливою роботою, і ми дуже хочемо, щоб цей напрям запрацював. Зі свого боку готові допомогти, підтримати та навчити», — запевняє Ольга Світла.
Наставництво здійснюється за відповідним договором, що укладають між собою центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання дитини, ментор та адміністрація закладу, в якому проживає ця молода людина.
Кандидат у наставники подає до центру соціальних служб за місцем проживання такі документи: заяву, копію паспорта громадянина України, висновок про стан здоров’я, довідку про відсутність судимости. Більш розширеним є пакет документів для тих, хто планує запрошувати дитину додому.
Якщо людина не має більше змоги бути наставником, вона повинна повідомити про це центр соціальних служб, дитину і заклад.
Ментор має право:
— Отримувати від закладу вичерпну інформацію про стан здоров’я дитини, її рівень розвитку, особливості поведінки.
— Відвідувати дитину в закладі.
— Використовувати, відповідно до рекомендацій закладу, методи спілкування з дитиною, які позитивно впливають на її емоційний стан.
— Отримувати консультації закладу з питань виховання та розвитку дитини, особливостей її режиму дня та догляду за нею.
— Спілкуватися з дитиною за межами закладу за її згодою, згодою її батьків, інших законних представників, керівника закладу.
— Запрошувати дитину до своєї сім’ї у святкові та неробочі дні, під час канікул за погодженням зі службою у справах дітей та центром за місцем проживання наставника.
— Спілкуватися з дитиною телефоном та за допомогою інших засобів зв’язку.
— Звертатися до відповідних органів, установ та організацій з питань дотримання прав дитини, задоволення її потреб.
— Надавати дитині допомогу в отриманні додаткових освітніх, соціальних, реабілітаційних, оздоровчих послуг відповідно до її потреб.
Дізнатися більше про наставництво можна в Чернівецькому міському центрі соціальних служб за адресою: м. Чернівці, вул. В. Сімовича, 19; або за телефонами: 52-64-34, 095 45 14 723.
