0
Як кінотеатр тримався на плаву 2020 року, що треба для його подальшого розвитку та про культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука.
Уже минув цілий рік у режимі COVID-19. Коронавірус закривав чернівецькі кінотеатри декілька разів. Спершу здавалося, що це тимчасово, та як з’ясувалося — ні.
Поговорили з директором кінопалацу «Чернівці» Русланом Зваруном про виживання в умовах пандемії, про культуру, прогрес та кіно загалом.
Як кінопалац «Чернівці» переживає часи пандемії та як установі вдається триматися на плаву?
Пандемія, що почалася у березні 2020, застала нас зненацька. Ми були переконані, що за декілька місяців усе закінчиться, і далі працюватимемо, як завжди. У нас були плани розвитку кінопалацу: тоді робили запланований ремонт сходів у великий зал. Також дали на ProZorro початок ремонт вбиральні. Та через пандемію призупинилися всі ремонтні роботи, кошти заощаджували для видачі заробітних плат і поточних рахунків. Восени, коли тимчасово скасували карантин «червоної» зони, ми відкривалися. Але та робота завдавала лише збитки. Відвідуваність складала 30% від тієї, що була до пандемії. У такій ситуації жодне підприємство не може вижити без підтримки. А оскільки ми комунальне підприємство, то підтримка може бути тільки від міської ради.
На початку осени звертався за допомогою, але нам відмовили — сказали, що треба шукати кошти в іншому місці. Почали шукати: написали грант в Український культурний фонд і зайняли друге місце. Завдяки цьому гранту підприємство вижило, пережило зиму. Він був тільки до 31 грудня. На цьому етапі вкрай важливо, аби міська рада нас підтримала. Це може бути поворотна фінансова допомога. 2013 року, коли купували обладнання, на допомогу прийшов Калинівський ринок. Міськрада ухвалила рішення — і нам виділили близько 70 тисяч євро, за тодішнім курсом у гривнях, які ми повернули впродовж двох років. Зараз, щоб підприємство могло втриматися на плаву, мусимо знову просити про поворотну фінансову допомогу. Після того, як закінчиться пандемія, плавно повернемося до своїх звичайних показників. Я сподіваюся, що вдруге нам уже не відмовлять, адже влада змінилася, й у мене остання надія на ці прогресивні зміни, що відбулися.
Скільки працівників є у вашому штаті і скільки втратили роботу через коронавірус?
Згідно зі штатним розписом повинно бути 23 працівники. Скорочення відбулися на 10 осіб: одні люди йшли за власним бажанням, хтось пішов на іншу роботу, дехто вийшов на пенсію, один фахівець переїхав в інше місто. Це дуже складно, коли з великої професійної команди залишається тільки декілька фахівців. 
Ми пройшлися кінопалацом і побачили зроблене. Розкажіть докладніше про виконані роботи.
Багато вдалося зробити завдяки командній професійній роботі. Співробітники кінотеатру – це люди з досвідом, які пропрацювали по 20-25 років. Ми завжди підтримували одне одного, і завдяки цьому маємо гарні результати. Найскладніше зробили впродовж останніх трьох років: повна заміна труб, проводки, ремонт щитової. Тож коли буде капітальний ремонт, робіт буде набагато менше. Це стосується й техніки безпеки, пожежної, силової частини. Найбільше потрібно буде приділити увагу декору, заміні підлоги.
Як управління культури міської ради бачить збереження і порятунок кінопалацу «Чернівці»?
Управління культури давно потребує реформ. Просто цю реформу потрібно було проводити три роки тому. Це ті якісні зміни, без яких ми так і будемо ще в 1978 році. Саме тоді проводили капітальний ремонт кінотеатру «Чернівці». Якщо не займатися розвитком культури, місто перетвориться на сумну, депресивну провінцію. Тож потрібно працювати над розвитком культурного життя. Без реформи воно не відновиться. Це потрібно зрозуміти.
Між іншим, ви помітили, коли розпочався занепад культурного життя у Чернівцях?
Близько трьох років тому розпочався катастрофічний спад. Я ще застав той час, коли було відчуття, що ти — працівник культури. Зараз, на жаль, у мене його немає. Просто бачиш, як течія несе вниз, і самотужки з нею неможливо впоратися. Тож знову наголошую на важливості реформи, які здійснюють особистості – люди, які працюють у культурі, розуміють її зсередини і знають, як потрібно працювати над її розвитком.
Яким є кінопалац «Чернівці» вашої мрії?
Щодо ремонту, то я бачу його класичним з елементами такого дизайну, як у нашому драмтеатрі. Кінопалац повинен захоплювати, викликати благородні почуття. Щоб діти приходили, як у казку. Загалом же для того, щоби був якісний кінотеатр, варто зробити так, як це роблять в усьому світі. Нема що вигадувати. Тут єдина концепція розвитку — грамотний проєкт, залучення фахівців, поставлене технічне завдання і створення тризального кінотеатру. Тоді підприємство стане потужним із потенціалом на 20-30 років. Тобто місто матиме чудовий концертний та презентаційний зал. Сюди можна привозити митців, режисерів, акторів, влаштовувати презентації. А також можна спробувати варіанти використання залу як концертного.
Сподіваюся, вакцинація змінить ситуацію на краще. Це єдина надія. Я це розумію як людина, в якої батьки були лікарями. Добре знаю, що це може бути тільки так.
А як взагалі люди ходять на українське кіно? Є яка-небудь статистика?
Не існує стандартної статистики, приміром, американської, української. У кожного фільму є свої коефіцієнти. Всі стрічки мають різний потенціал. Люди йдуть у кінотеатр для переживання спільного досвіду, спільної емоції. І ті українські фільми, які зроблені саме для кінотеатрів, вони вдалі, а ті, що зняті для домашнього перегляду — ні.
Українське кіно буде розвиватися, як і в усьому світі, за двома векторами. Один буде для великого екрану, інший — для домашнього перегляду. Перша концепція — кількість переходить у якість, а друга – якість у кількість. Тобто спочатку створіть якісне кіно, а потім його можна зробити більше. От я прихильник другої концепції. Кіно повинні створювати кращі з кращих.
Які фільми особисто вам найбільше подобаються з українського кіно?
Більше за все чекаю зараз на «Довбуш» від Олеся Саніна, якого вважаю одним із кращих режисерів. Сподобався фільм «Додому», вразило «Плем’я» Мирослава Слабошпицького. З продюсерів більше всіх поважаю Юрія Мінзянова, який, на жаль, покинув цей світ минулого року. Коли я вступав до інституту, він мав на мене великий вплив, надихав. А «Безславні кріпаки» – останній його фільм як продюсера.
Нещодавно культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука передали на баланс управлінню культури. Ви входили до комісії, коли готувалася здача на баланс, і неодноразово зауважували про чималу кількість помилок під час реалізації цього проєкту. Якою бачите подальшу долю цього центру?
На жаль, ця установа є дуже проблемною. Бюджет міста сильно врізаний, коштів не вистачає навіть на ті заклади культури, які працюють багато років. Варто звернути увагу й на те, що це підприємство не можна використовувати як творчий центр. А як кінотеатр — у нього не закладений економічний потенціал. Якщо культурно-мистецький центр розпочне працювати як кінотеатр – він автоматично стане збитковим. Намагатися зробити з нього творчий центр? Це можна здійснити тільки назвою. Таким є Юність Буковини. А кінотеатр імені Івана Миколайчука – це один зал, один хол, технічні приміщення і вбиральня.
Правильно було б робити його як комунальне підприємство. Якщо центр працюватиме як бюджетна установа, то лише за цей рік вона забере більше 4,5 млн грн. Цих коштів немає або їх вріжуть з інших закладів культури. Управління культури жодної програми розвитку, концепції не робило. Я був на комісії, бачив, як це відбувалося. Все вигадували на колінах. Мовляв, треба щось придумати, щось робити. Я взяв рулетку, зміряв площу і зрозумів, що навіть зал для танців зробити неможливо — заважають колони. Загалом велику кількість робіт у цьому центрі зробили не для людей! Всі запитують, чому так відбулося. Я ж кажу: «Ви взяли архітектора і підрядника, які ніколи в житті не будували кінотеатри. Мінус на мінус! Який ви плюс очікуєте? Кожен має якісно і відповідально виконувати свою роботу».
Якби працювали над цим проєктом професіонали, питань не було б. Зараз там був би творчий центр на кшталт Юности Буковини або чотиризальний кінотеатр. Та ніхто не запитував, не намагався робити правильно — так, як це потрібно.
Тож, після всього побаченого я попросив викреслити мене зі складу комісії. Таке підписувати я не буду. Це принципово. У такому стані приймати установу неправильно. Там багато потрібно переробляти. А це шалені гроші.
Вважаю, запускати його роботу зараз недоцільно. Потрібно ґрунтовно підійти до цього питання.
Торік у місті відкрили два невеликі кінотеатри. Як конкурувати найбільшому кінопалацу «Чернівці» з найновішими?
Для того, щоб конкурувати, необхідне повернення до нормального, звичного, життя. Нам потрібно зробити капітальний ремонт і оновити зал. Щоб глядачі приходили у сучасний, якісний кінотеатр. Упевнений, у кожного кінотеатру буде свій глядач. Конкуренція дає мотивацію бути в русі і ставати кращими.
Фото Альона Чорна
