0
Про те, що таке фемінізм, чи потрібен він чоловікам та як вітати жінок з 8 Березня.
Марта Чумало
Марта Чумало — феміністка. Вона — співзасновниця ГО Центр «Жіночі перспективи» у Львові, а також уже 23 роки є заступницею голови цього центру. Надає психотерапевтичні послуги жінкам, які страждають від гендерно зумовленого та домашнього насильства.
Ми поговорили з нею про те, що насправді означає фемінізм, чи потрібен він чоловікам та як вітати жінок з 8 Березня.
Марто, що таке фемінізм?
Історія фемінізму бере початок із нерівностей, які вибудовувалися між жінками і чоловіками. Останні у всьому мали більше простору, сили та влади, а жінку почали дискримінувати саме через репродуктивну функцію. Адже владу і багатство передавали від батька до сина, тому потрібно було контролювати народжуваність. Та й загалом під контролем була жіноча сексуальність, життя, поведінка. Все це робили для того, аби батько був переконаним, що то саме його син. І багато століть жінки були поневолені вдома, не мали права виходити без супроводу чоловіків, працювати, голосувати тощо.
Але ж вони насамперед люди, які повинні мати можливість робити те, що хочуть. Тому багато з них почали виходити на трибуни, брати участь у суспільних ініціативах, революціях. І, звичайно, наражалися на супротив. Мільйони жінок, про яких ми, може, й не знаємо, робили кроки в напрямку звільнення жінок від домашнього середовища.
Про це й фемінізм — не коритися тим традиційним механізмам поневолення.
Як вважаєте, феміністки проти чоловіків чи на одному боці з ними?
Феміністки за жінок. Ми проти патріархального вибудовування чоловіків, де вони повинні бути маскулінними, себто владними та сильними, наслідком якого є насилля. Не проти них самих. Бо я знаю й чоловіків, які страждають від інших токсично-маскулінних дядьків.
Ми хочемо рівних прав та можливостей їх реалізації. Патріархат наче багатоголова гідра — замість однієї голови виростають ще декілька. Феміністки критично розуміють, що відбувається, озвучують своє невдоволення та вимагають, аби права жінок концептували як права людини.
Коли розпочинається сексизм?
Коли особа чомусь вирішує, що інша людина є нижчою і повинна виконувати певні функції. Це ж використання жіночого тіла у рекламі, стереотипи про красу, норми фемінности тощо. Коли основне переконання, що жінка — це прикраса або ж об’єкт сексуального бажання. Не суб’єкт, який може мати такий вигляд, як хоче, і вирішувати щось самостійно.
Варто зауважити, що тепер використання сексуалізованих зображень дівчат стало менше. За останні 10 років реклама змінилася — вже немає брутального використання жінок, особливо оголених. Це також результат системних кроків феміністок, які про це інформували, писали скарги, публічно обурювалися. Щодня ці зміни невидимі, але якщо взяти в ретроспективі 7 чи 10 років, то вони дуже помітні.
Сексизмом також є й тренінги та воркшопи про жіночність і звабливість. Це ті ж інструменти патріархату, які мали б навчити жінок вписуватися в ієрархічну систему. Трудове навчання для дівчаток і хлопчиків у школах — та сама історія. Це треба змінювати.
Чи потрібен фемінізм чоловікам?
Чоловікам фемінізм дасть можливість розслабитися. Часом витримувати маскулінну норму, себто бути завжди сильним, ідеальним та спроможним, дуже важко. Коли вони починають жити в такій парадигмі, то розуміють: вони не воїни патріархату, а просто люди. І це нормально, коли чоловік просить про допомогу, проявляє слабкість, показує почуття. Якби все було простіше, це могло б продовжити чоловікам життя. Адже серцево-судинні захворювання та алкогольна залежність саме з тієї серії. Це наслідки тієї норми, в яку чоловіки намагаються вписатися.
Існує думка, що жінки ніколи не будуть рівними з чоловіками…
Так, чоловіки та жінки справді ніколи не будуть однаковими. Навіть дві жінки ніколи не будуть такими. Ми можемо мати багато спільного, але цього недостатньо. Однак можемо бути рівними на рівні прав людини.
Є багато прикладів, де ми вже рівні. За останні 30 років ми таки просунулися вперед. Наприклад, реклама, про яку я вже згадувала, подолання домашнього насильства, значні поступки в напрямку подолання сексуальних домагань. Здавалося, що ніколи цю брилу не вдасться зрушити з місця. А зараз вона тріщить по швах.
Це саме стосується прав дівчат у навчальних закладах. Рух міцніє. І голоси тих, котрі мають досвід сексуальних домагань та зґвалтувань у навчальних просторах, зараз починають гучнішати.
Марто, чи може завадити фемінізм побудувати сім’ю?
У моєму розумінні сім’я чи будь-які стосунки повинні бути побудовані на ідеї, коли партнер чи партнерка не є сексуальним об’єктом, а людиною зі своїми потребами та почуттями. Коли разом добре, ви близькі у вразливості. Бо близькість — це насправді про вразливість. Я можу бути з людиною такою, якою я є. Ніяка сім’я від фемінізму не постраждає, якщо її будуть вибудовувати на таких засадах.
Я маю двох доньок, живу в партнерстві, не потребуючи на це ніяких дозволів. Ніколи не йшла до держави за благословенням на свої стосунки. Бо головне — аби було комфортно.
А якщо жінка хоче присвятити себе дому і варити борщі? Адже це також вибір…
Я поважаю цей вибір. Але я розумію, звідки він узявся. Жодна дівчинка не народилася з ідеєю, що її місія та мрія всього життя — варити комусь борщ. Якщо їй справді подобається, то окей. Однак рано чи пізно такі жінки розчаровуються й опиняються біля згарища, яке раніше було домашнім вогнищем.
Коли жінка обслуговує чоловіка та дітей усе життя, то часто так буває, що в старості вона залишається сама: без підтримки, чоловіка, діти виїжджають за кордон. Якщо це ускладнюють хвороби, то вони часто закінчують життя самогубством. Так, маємо гендерно зумовлений пік смертности через суїцид серед жінок, яким понад 70 років. Бути ґаздинею добре для «фасаду», соціум схвалює таке. Але подобатися всім у цьому плані — це стратегія на коротку дистанцію.
Свято 8 Березня — про що воно? І як вітати жінок, аби не образити?
Жіночність та краса — це ті наручники, в які нас хочуть одягнути. 8 Березня саме про те, що досить нас поневолювати уявленнями, що жінка повинна бути ніжною, чутливою до потреб інших людей та покірною. Вона повинна мати вибір, а не лише скеровуватися у красу та репродукцію.
Чи дарувати щось? От уявіть, який було б, якби ви у Всесвітній день боротьби зі СНІДом приносили квіти ВІЛ-інфікованим? Десь приблизно так самий вигляд мають подаровані квіти в цей день, уже не кажучи про каструлі та міксери.
Пам’ятаю, як декілька років тому ми зробили таку акцію: дарували чоловікам тюльпани, до стебел яких прив’язали клаптик паперу. На них писали, наприклад, «подаруй мені квіти, поважай мої права», «сьогодні мімози, а весь рік — насильство і сльози».
8 Березня — це день, коли можна побачити проблему з реалізацією прав. Хлопці цього дня можуть допомогти жінкам, які не мають де жити, чи нагодувати тих, котрі недоїдають. Також можна зробити доставку в притулок тощо.
Як в Україні феміністки відстоюють свої права?
Як можуть, так і відстоюють. Хтось пише тексти, допомагає, солідаризуючись із тими, кому складно. Жінки, які в біді, можуть зустрітися з жінками, які більш спроможні. Ось ще одна суть фемінізму — допомогти тій, хто цього потребує. Деякі відстоюють права, голосно заявляючи про те, що з ними не можна в такий спосіб говорити, організовують марші проти гендерно зумовленого насильства, проводять зустрічі зі школярками та студентками. Також роблять інтервенції у Верховну Раду, пишуть проєкти законів, петиції тощо. Ми всюди.
Варто сказати, що й за кордоном ситуація різна. У Польщі, як бачимо, є сумна динаміка. Та й в інших сусідніх державах не все так добре, як північноєвропейських чи північноамериканських, наприклад. Але, все ж, крига скресає.
З 2009 року у Львові у Міжнародний день боротьби за права жінок організовують феміністичний Марш. Перший такий був видимою акцією. Наша організація з радістю долучилася до неї. А вже коли ми збиралися наступного року, прийшли радикально стурбовані хлопці, оточили нашу групу. Тоді поліціянти сказали, що нам безпеки не гарнатують. Хотіли йти, але вони не дали нам можливости. Опір. Відтак декілька років маршів не проводили, а потім їх відновили. Там усі, хто хоче виступити, мають таку можливість. Часто хлопці та чоловіки підходять до мікрофона і висловлюються за права жінок.
Цьогорічний Марш у Львові ініціює наша організація. І загалом зараз ситуація з маршами просто «вау», їх по всій Україні проводять дуже багато. Чимало жінок виходить.
Які вже є результати?
Ми вже маємо безліч перемог. Є багато змін щодо подолання домашнього насильства, інструменти: терміновий заборонний припис, обмежений припис, криміналізація домашнього насильства, ухвалили культуру згоди на секс.
Однак на рівні держави багато чого змінюється саме під тиском громадських організацій, феміністок, міжнародної спільноти. Жодна країна не дасть на тарілочці права жінок, як дарунок. Бо це те, чого ми досягаємо та до чого прагнемо. Є багато країн поряд, які демонструють зневагу до прав жінок і не мають ні законів, ні інструментів.
Але я оптимістично дивлюся у майбутнє і переконана, що одне-два покоління — і дівчата будуть жити зовсім в іншій системі. В країні, де фемінізм буде державною ідеологією, а феміністок не будуть розглядати як щось екзотичне. Саме тоді буде соромно сказати щось проти цього руху.
Ілюстрації Іванни Шевчук
