0
Відповідний Закон України набув чинности.
Фото Charles Deluvio, unsplash.com
Днями, а саме 27 лютого, набув чинности закон №1213-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу».
Про це повідомляється на сайті Верховної Ради України.
Згідно з законом, дистанційна робота – це здебільшого розумова праця з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Її можна виконувати в будь-якому місці, на вибір працівника. Він самостійно несе відповідальність за безпечні умови праці за обраним місцем роботи.
Також дистанційну роботу можна поєднувати з роботою в офісі.
Працівник-дистанційник розподіляє свій робочий час на власний розсуд, водночас загальна тривалість не може перевищувати 40 годин. Правила внутрішнього трудового розпорядку на нього не поширюються. Однак роботодавець може зобов’язати дистанційного співробітника працювати за графіком підприємства, якщо це буде прописано в трудовому договорі.
Дистанційну роботу можна вводити наказом власника на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідности самоізоляції працівника тощо. Також співробітник може вимагати тимчасовий, терміном до двох місяців, перехід на дистанційну роботу, якщо на робочому місці щодо нього було вчинено дії, які містять ознаки дискримінації. Але працівникові це потрібно буде довести.
Роботодавці повинні обов’язково ознайомити співробітників із наказами (розпорядженнями), повідомленнями та іншими документами з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронного зв’язку. Відповідно, підтвердження про ознайомлення допускається шляхом обміну електронними документами.
