0
Марсібіл Ерлендсдоттір опікується фермою та надсилає звіти про погоду з віддаленого поселення на сході Ісландії. На цій роботі вимагають особливої пильности та невичерпної рішучости.
Фото NYT
Оригінальний матеріал New York Times
Марсібіл Ерлендсдоттір опікується фермою та надсилає звіти про погоду з віддаленого поселення на сході Ісландії. Робота вимагає від жінки пильности та невичерпної рішучости.
Жінка жартома називає місце свого проживання кінцем світу.
Ісландському метеорологічному управлінню підпорядкована 71 метеостанція. 57 із них повідомляють дані про опади, глибину снігу та ґрунтопокривні рослини раз на день. Марсібіл Ерлендсдоттір, яку всі називають Білла, працює на одній зі станцій, із яких додатково потрібно передавати інформацію про хмарність, погодні умови та інші метеорологічні явища.
Кожні три години вдень або вночі, незалежно від погоди, Білла перевіряє показники метеорологічних приладів на станції. Вона передає дані температури, атмосферного тиску, умови вітру тощо в офіс у Рейк’явіку.
Фото NYT
Звіти з інших частин країни публікують онлайн та повідомляють на радіо. Фермери, чия робота залежить від погодних умов, планують свій день відповідно до прогнозів Білли. Окрім того, від них може залежати життя рибалок, які виходять у відкрите море.
Метеостанція у цій місцевості функціонує з 1938 року. Нею завжди керували люди, оскільки, за словами Білли, зважаючи на суворі погодні умови регіону, автоматизація неможлива.
Регіон неймовірно віддалений. У найхолодніші місяці року до ферми можна дістатися лише човном, а якщо море штормить, вона може бути відрізаною від зовнішнього світу на декілька днів.
Білла виросла на метеостанції разом із братом та п’ятьма сестрами. Вона вийшла заміж за одного з місцевих рибалок, виховала двох дітей – сина народила у човні дорогою до лікарні.
Чоловік Білли помер декілька років тому. Тепер вона самотужки керує станцією та фермою. Жінка могла б поїхати з цього місця після смерти чоловіка, але вирішила залишитися.
«Тут ніколи не буває нудно», — зазначає вона.
До місцевости, у якій живе Білла, особливо важко дістатися взимку, коли світловий день триває лише декілька годин, і лише промінь маяка, який постійно обертається, прорізає темряву. Місяці поспіль ферму вкриває сніг; усі звуки приглушені, окрім шуму моря. Взимку хвилі стають особливо загрозливими, вітер більш пронизливим, а погодні умови менш передбачуваними.
Але навіть під час найсильніших хуртовин Білла виходить зі свого будинку, щоб доглядати за тваринами та перевіряти показники метеорологічних приладів.
У кожну пору року потрібно працювати. Навесні, коли вівці народжують, за ними потрібно спостерігати цілодобово. Влітку потрібно готувати сіно для зими. А восени овець потрібно привести на ферму з гір. Окрім роботи на фермі, Білла також опікується маяком, який був побудований 1908 року. Запаси на ньому потрібно вчасно поповнювати, враховуючи, що найближчий супермаркет розташований на відстані у 50 миль.
Фото NYT
Взимку, щоб дістатися до найближчого магазину на човні, знадобиться година. Пошта надходить кожні два тижні, але лише тоді, коли погода дозволяє.
Умови на станції досить складні, але життя в гармонії з природою дарує Біллі відчуття внутрішнього спокою. Вона не може просто сидіти на одному місці, тому проводить багато часу на свіжому повітрі.
Декілька років тому дочка Білли Адальхейдур, яку всі називають Хейда, закінчила навчання у Рейк’явіку і повернулася назад на ферму, щоб допомагати матері.
«Якби я колись переїхала, мама точно залишилася би тут сама. Тут вона почувається вільною», — каже Хейда.
Фото NYT
