0
Юрій Григоряк розповів про мотивацію, ставлення батьків до дітей та роботу з людьми.
Юрію Григоряку скоро 55. Більше половини свого життя він працює на Калинівському ринку — майже 30 років. Там має одну торгову точку, де разом з сином та дружиною продає засоби гігієни. У чоловіка від народження дуже слабкий зір. Купюри розрізняє лише за кольором, а от з копійками вже важче.
«Ці зелені, ці рожеві, а ось бузкові купюри. Я до цього звик. Важко з копійками. Старі були кращі, бо можна було відрізнити за розміром, наприклад, але вони губляться. Для зручности сортую гроші в різні кишені. І так швидше, бо хоча й у нас малий дохід, однак великий обіг, тобто ми багато продаємо. У нас буває по 5-6 торгових операцій за одну хвилину», — розповідає Юрій.
«Працював завжди. Навіть задарма»
Чоловік каже, що працював усе життя. Після закінчення спецшколи для слабозорих у Глибоцькому районі він пішов на роботу в цех, також робив ящики для яблук та різні вироби з дерева, а потім вже почав працювати на базарі.
«Моя мама зовсім незряча, працювала в УТОСі (Українському товаристві сліпих — ред.). Там збирала коробочки для канцелярських кнопок і скріпок. Ті 200 маленьких коробочок складали в одну велику. Склеювали, загинали, аби потім їх забрали на завод. Я допомагав мамі з цим.
Коли я в школі робив ці коробочки, всі дивувалися, як швидко вмію це робити. І мав п’ятірку з трудового навчання. Пізніше взагалі навчився це робити професійно, а також зацікавився новинами та політикою».
Юрій працював у електротехнічному та картонажному цехах. Він навіть міг заміняти майстра, хоча офіційно не мав права того робити, бо не мав освіти — треба було хоча б технікум закінчити. А він лишень закінчив школу.
Однак працював завжди. Каже: навіть задарма, але працював. А як пішли з дружиною на ринок і почали продавати — це додало більше сміливости.
«Я себе недооцінював. І вже дружина це змінила. Тому хочу звернутися до батьків: ніколи не принижуйте своїх дітей. Мама боялася за мене, оберігала, я її розумію. Але це часто знижувало самооцінку. Треба дозволяти дітям бігати, їздити на велосипеді, наприклад, відчувати себе, як усі. Так, в чомусь важко. Однак все можливо! От я маю торгову точку, збудував свій будинок на 120 квадратів, маю двох дітей…».
«Робота з людьми — це прекрасно»
Чоловік живе неподалік місця роботи, тому до цього звик і труднощів з цим немає. Однак якщо потрібно поїхати в центр, то з громадським транспортом набагато складніше. Але, за словами Юрія, люди ставляться з розумінням, допомагають:
«У сина також поганий зір, це у нас спадкове. Ми обоє носимо окуляри. Проте не всі розуміють, що якщо ти носиш окуляри, то це означає, що в тебе проблеми з зором. Але тут треба вміти не відповідати на агресію агресією. Це ж прекрасно — працювати з людьми».
Юрій зізнається, що не знає, як буде працювати, якщо доведеться користуватися касовими апаратами. Для людей з порушенням зору працювати таким чином надзвичайно складно. Поки такої техніки немає — денну виручку записують у зошит, а раз у квартал подають звіти.
Про плани, мандрівки та цілеспрямованість
Чоловік вважає, що головне — залишатися оптимістичним. І це стосується всіх людей.
«У мільйонера забери все і він знову стане мільйонером, бо це спосіб його мислення. Він намагатиметься заробити. І мені жаль людей, які живуть бідно. Люди з-за кордону приїжджають сюди, вирощують тварин, а ми сидимо. І шкода, що здорові люди їдуть за кордон, не можуть тут себе знайти. Цілеспрямованість має бути».
Юрій сам доводить, що все реально — він організував у місті групу ходьби. Ходив хресний хід, а також хоче спробувати працювати в печері. Сподівається, що хтось йому в цьому допоможе.
Чоловік хоче також організувати тропу в Україні. Там люди могли б іти 300-400 кілометрів, на ніч зупинятися у наметах чи хостелах — хто як хоче. До того ж, у планах зробити велоклуб, щоб зрячі брали незрячих з собою на природу, аби поспілкуватися, готувати, подорожувати. І щоб вони могли брати участь у всіх схожих заходах.
«Треба знаходити тих, хто сидить лише в чотирьох стінах і не має надії. Коли будуть такі проєкти, вони дуже допоможуть. Я подорожую, ось, був у Туреччині, в Єгипті, а діти ведуть ютуб-канал «Сім’я Григоряк», який монетизується. Дочка має 2 червоних дипломи, пише вірші. Крім того, дружина робить закрутки, син Олександр подорожує на велосипеді — про все це вони розповідають на ютубі».
Юрій Григоряк підсумовує, що в будь-якій ситуації людям варто допомагати. Адже життя — то математика: все звідкись з’являється та має свої результати.
Фото Володимира Гуцула
Публікацію виготовлено у межах проєкту «Інклюзивні робочі місця», що реалізує ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист» у межах проєкту ПРООН «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні», що реалізовується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії та підтримки IM Swedish Development Partner.
