0
Як сьогодні живуть ВІЛ-позитивні люди, які кроки виконує держава задля подолання поширення вірусу та чи існує досі стигма у суспільстві щодо цієї хвороби?
Джерело Gifer
Сьогодні, 1 грудня, Всесвітній день боротьби з ВІЛ та СНІД, його відзначають з 1988 року. В Україні – епідемія СНІДУ, однак мало хто про це говорить, окрім лікарів та працівників благодійних організацій.
Як сьогодні живуть ВІЛ-позитивні люди, які кроки виконує держава задля подолання поширення вірусу та чи існує досі стигма у суспільстві щодо цієї хвороби?
Історія вірусу імунодефіциту людини розпочалася зі страху та нерозуміння, коли світ зіштовхнувся з новим і невідомим нашестям. Але звідки він прийшов?
Учені ще у 80-х роках дослідили походження ВІЛ від шимпанзе та вірусу імунодефіциту мавп (ШІЛ), що атакував імунну систему тварин. Дослідники виявили, що штамп шимпанзе був майже ідентичним ВІЛ.
Цей вірус, імовірно, підскочив до людей, коли мисливці в Африці їли заражених шимпанзе або заражена кров шимпанзе потрапляла в порізи чи рани мисливців. Дослідники вважають, що перша передача ШІЛ на ВІЛ (від мавпи до людини), яка потім призвела до глобальної пандемії, сталася 1920 року в Кіншасі, столиці Демократичної Республіки Конго.
Першу смерть від СНІДу зафіксували 1959-го. Ще через 10 років у США були зафіксовані перші випадки хвороби, що протікала з симптомами СНІДу.
Лише 1981 року повідомили про виявлення у молодих гомосексуальних чоловіків у Лос-Анджелесі і Нью-Йорку нової хвороби. Тоді вона отримала назву «Імунодефіцит, що передається гомосексуалістами» (Gay Related Immuno Deficiency).
Через стигму в суспільстві довгий час вважали, що це «хвороба геїв і наркоманів», та її існування замовчували. Тим часом вірус розповсюджувався по всьому світу і для багатьох людей став летальним саме через нестачу інформації. Відсутність базової секс-просвіти та розповсюдження чуток призвели до смерті десятків тисяч людей.
Напевне, суспільство вперше відкрито заговорило про СНІД після смерті Фредді Мерк’юрі, який багато років боровся з хворобою.
«Смерть рок-зірки робить СНІД справжнім», — написало тоді видання The Guardian.
За декілька десятиліть лікарі з усього світу знайшли правильну терапію для інфікованих ВІЛ, з якою можна жити повноцінним життям, та смертність від вірусу зменшилася у рази. Але чи змінилося ставлення людей до ВІЛ та, зокрема, наскільки українці проінформовані про хворобу?
За офіційними даними з сайту МОЗ, ВІЛ передається:
Через кров — під час потрапляння крови чи інших біологічних рідин, що містять її (сперма, виділення піхви, грудне молоко) від ВІЛ-інфікованої особи до здорової людини. Найчастіше – під час ін’єкційного введення наркотичних речовин брудними шприцами та голками, що вже використовували інші особи.
Статевим шляхом — під час незахищених статевих стосунків, незалежно від того, чи це вагінальний, чи анальний секс.
Передачі вірусу від матері до дитини під час вагітности, пологів та годування груддю.
Однак ВІЛ не передається:
Під час спільного користування побутовими речами, посудом, роботі в одному приміщенні.
У лазні та сауні.
Під час поцілунків.
Обіймах та рукостискання.
Під час чхання та кашлю.
Через поручні, дверні ручки, столи, стільці.
Під час укусів комарів чи інших комах.
Максимальна кількість випадків інфікування ВІЛ в Україні була 2013 року, коли зареєстрували 21 631 особу. Подальше значне зниження захворюваности у 2014 та 2015 рр. пов’язане передусім з відсутністю статистичних даних з окупованого Криму та частини території АТО. Тож важливо зазначити, що наступними роками захворюваність на ВІЛ-інфекцію у країні тільки зростала.
Олександра Мей, активістка організації «Сто відсотків життя« і «Інсайт», а також татуювальниця, вже багато років безкоштовного тестує на ВІЛ.
На запитання, чому в нашому суспільстві досі залишається стигма щодо цієї проблеми, Олександра відповідає:
«Я думаю, що через нестачу інформації та небажання людей розібратися у питанні. В нас люди схильні до такого собі стадного інстинкту. Як приклад, коли до нас прилітав літак у Нові Санжари, і як наші люди зустріли українців, як якусь «заразу». Я думаю, це в багатьох випадках віддзеркалює ставлення і до СНІДу також».
Волонтерка вважає, що за останні роки все ж стало трохи краще, але поки люди з цим не зіштовхуються, для них це «десь там», далеко, тому більшості людей байдуже.
Абді, ВІЧ-позитивний активіст із Казахстану, каже в інтерв’ю Teenergizer, що коло його друзів і знайомих сприйняли новину, про те, що він інфікувався, нормально, багато хто висловив підтримку. Але батькам і родичам він не розповів через страх, що вони будуть його занадто опікати.
З дискримінацією хлопець зіштовхувався лише один раз, коли через ВІЛ-статус його не захотів приймати місцевий ендокринолог.
У Каріни, яка живе з ВІЛом із народження, інший досвід. В інтерв’ю Teenergizer вона розповідає, що мати спочатку намагалася приховати від дитини її позитивний статус, хоча терапію вона приймала з 8 років. Коли дівчина дізналася, що в неї ВІЛ, вона була спокійна, хоча мати дуже довго наполягала, щоб вона мовчала про свій діагноз. Люди сприймали по-різному: хтось дуже її жалів, а хтось сахався і боявся торкатися.
«Я думаю, що освіта — це дуже важливо, зокрема потрібно проводити освітні кампанії, запускати рекламні ролики серед молоді, щоб вони ставали розуміючими, більш терпимими, толерантними. Освіта необхідна. тому що навіть зараз, коли є інтернет і доступ до інформації, дуже мало людей знає, наприклад, про методи запобігання інфікування тим самим ВІЛ. Якщо в тебе стався незахищений контакт, то ти можеш упродовж 28 днів приймати терапію, і є стовідсоткова гарантія, що ти не захворієш. Важливо освітлювати це питання, щоб люди знали, що є така можливість. Це безкоштовно, це в рамках державної політики», — розповідає дівчина.
Чернівецький лікар-інфекціоніст обласного центру профілактики та боротьби з ВІЛ Дарій Єременчук додає:
«Якщо ти точно знаєш, що в тебе був контакт із вірусом, упродовж 3 діб обов’язково необхідно підійти в центр СНІДУ. Там вам можуть виписати терапію на 28-30 днів, яка гарантує, що ви не інфікуєтеся. Також в обласний центр можна принести предмет, яким вас могли інфікувати, його обстежать».
У Чернівцях безкоштовно протестуватися можна в центрі ВІЛ-СНІД, а також у будь-якій поліклініці, де є кабінет довіри. Це займає 10-15 хвилин, а результат одразу з’являється на тесті.
Лілія Зарецька
