0
Про перше кохання, сприйняття ЛГБТКІ-спільноти та розкриття сексуальної орієнтації.
Вона живе в Чернівцях та не приховує своєї орієнтації — ще в підлітковому віці зрозуміла, що подобаються дівчата. Олена Григоряк є відкритою лесбійкою, працює сімейною лікаркою та активно займається громадською діяльністю.
Шпальта розмовляла з Оленою про те, як це — бути лесбійкою у Чернівцях.
Перше «заборонене» кохання
У мене було щасливе дитинство, можу сказати точно: моя сім’я — це поєднання консерватизму та відкритости. І якщо батько виховував нас із сестрою строго, то з мамою в мене були довірливі стосунки.
Тато був більш консервативним та суворим, тому, коли настав підлітковий вік, я не могла собі дозволити бунтувати. Я не вживала алкоголь чи легкі наркотики, намагалася не затримуватися допізна. Втім, у мені було достатньо вільнодумства та інакшости.
У підлітковий період, коли всі починають романтичні стосунки, а в школі на перервах обговорюють перші закоханості, я помітила, що мені нецікаві хлопці. З ними я спілкувалася, але завжди розглядала їх радше як друзів. Про те, щоб завести стосунки з протилежною статтю, навіть не думала. Лише гадка про поцілунки чи інтимні стосунки з хлопцями була мені неприємною.
У середній школі я закохалася в однокласницю Ірину. Спочатку ми дружили. У якийсь момент я зрозуміла, що мені приємні її доторки. Пізніше в нас були романтичні стосунки — така собі платонічна любов: без інтиму, але з поцілунками та обіймами.
Ми могли поговорити про все, з нею було дуже тепло. Таким було моє перше кохання і перші стосунки.
Після півтора року все закінчилося зненацька: якось Іра сказала, що ці стосунки «неправильні» і вона хоче їх закінчити. Я досі не розумію, чому так сталося: можливо, думка сім’ї чи оточення вплинули на це рішення. Відтоді ми не спілкувалися — вона зникла з мого життя несподівано.
Неболючий камінг-аут (момент розкриття людиною інформації про свою орієнтацію, — ред.)
Я дуже любила проводити час із мамою, ми завжди багато розмовляли про все. Я могла ставити будь-які запитання, в нас не було табуйованих тем. Завдяки їй я виросла освіченою, неупередженою до людей. Ця жінка навчила мене просити пробачення в інших та бути людиною без кордонів. Тому, коли настав час розповісти їй про свою орієнтацію, я зовсім не вагалася.
Спочатку дізналися мама із сестрою, пізніше — тато. Коли я розповідала про це, то вони спершу не приймали, думали, що переросту і зміню свою думку. Однак мене ніхто не бив і не виганяв з дому, як це часом буває, тому можна сказати, що мій досвід камінг-ауту був позитивним.
Татові я розповіла пізніше, коли мені було 25. Я вже тоді жила окремо і забезпечувала себе — була достатньо дорослою і свідомою, щоб не боятися говорити з ним про свою орієнтацію. Ба більше, мені було не дуже важливо, як він сприйме цю новину — просто поставила перед фактом. Але й він сприйняв більш-менш спокійно.
Зараз моїх батьків немає — померли від онкології. Мене дуже підтримує рідна сестра і хресна. Більше того, вони часом можуть навіть давати інтерв’ю для ЗМІ про ЛГБТКІ-спільноти, висловлювати свою підтримку.
Медицина та представники ЛГБТКІ (термін, що позначає різні гендерні індентичності: лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери, інтерсекс та квір, — ред.)
За професією я лікарка і працюю в сімейній медицині. Зараз мої пацієнти обирають мене самі. І хоч я відкрита лесбійка, з цим проблем ніколи не виникало. Швидше навпаки — на мої професійні здібності це ніяк не впливає.
Проте так було не завжди: на моїй першій роботі я гостро відчувала несприйняття як з боку персоналу, так і керівництва — були некоректні жарти, деякі колеги взагалі відмовлялися спілкуватися. Через це я змінила свою роботу і зараз почуваюся набагато спокійніше.
Я чула багато історій про нетолерантне ставлення до представників ЛГБТКІ-спільнот від лікарів. Бувало, що дівчата-лесбійки приходили до гінеколога на обстеження і чули поради знайти собі чоловіка, мовляв, у них проблеми зі здоров’ям через сексуальну орієнтацію. Я теж лікарка і розумію, наскільки це неправильно.
Бувало й таке, що медики відмовлялися приймати пацієнтів, бо дізнавалися про їхню причетність до ЛГБТКІ. Я взагалі не розумію, як можна не надати допомогу людині через її сексуальну орієнтацію? Саме тому нещодавно разом з іншими активістами створили спілку лікарів, дружніх до людей із ЛГБТКІ-спільноти. Це дуже зручно, адже деякі медики, що досі живуть стереотипами, можуть вести себе нетолерантно — висміювати, тиснути чи вживати некоректну лексику.
Бути лесбійкою у Чернівцях
Поки назвати своє місто повністю демократичним я не можу, але й сказати, що Чернівці — агресивно налаштовані проти ЛГБТКІ чи є радикально релігійними — теж.
Мені з партнеркою тут подобається, ми не відчуваємо на собі якихось переслідувань тощо. Але намагаємося не демонструвати свої почуття публічно, не цілуємося на вулиці — в нас зовсім інше бачення на вираження почуттів при людях.
Та є ті, кому складно виражати свою орієнтацію. Наприклад, у нашому місті важко винаймати житло гомосекуальним парам — були такі ситуації, коли орендарі відмовлялися.
Також у представників ЛГБТКІ часом виникають складнощі з тим, щоб знайти собі роботу, бо не всі роботодавці готові з цим миритися — це теж дискримінація.
Тому часто такі люди не заявляють відкрито про свою орієнтацію. Я ж цього не боюся і навіть якщо відчуваю, що маю ресурс, пояснюю, що нічого страшного в цьому немає, дискутую.
Мені пощастило, бо всі люди в моєму оточенні підтримують мене — в організації «Insight», на роботі чи в сім′ї. Були люди, котрі не приймали мою орієнтацію, але вони всі вчасно пішли з мого життя, і зараз я навіть не згадаю їхніх імен.
Мушу сказати, що останнім часом бачу позитивну тенденцію — молодь частіше йде на контакт та намагається зрозуміти представників ЛГБТКІ, вони заводять собі друзів, підтримують. І я дуже тішуся, що все більше стає свідомих. Якщо колись наші події намагалися зривати ультраправі рухи, то зараз такого майже немає, а до нас в організацію долучається все більше прихильників.
Громадська активність
Якось мене запросили в місцеву філію Всеукраїнської організації “INSIGHT”. Оскільки моя спеціалізація — медицина, то й тема була відповідна. Так я стала волонтеркою і почала допомагати в організації подій.
Потім координаторка переїхала в інше місто, і я її замінила, але основної роботи не залишала. Відтоді не припиняла своєї активности, мені подобається проводити лекції, організовувати події та спілкуватися з людьми.
Зараз ми обговорюємо різні теми, до нас приходять фахівці, щоб розповісти про те, як зарадити домашньому насиллю, що таке медіаграмотність, фемінізм та дискримінація, та що робити, якщо ви відчуваєте, що вам аб’юзять (застосовують фізичне чи психологічне насилля, — ред).
Це інформація, яка корисна не лише представникам ЛГБТКІ-спільноти, а й усім.
Найбільш усвідомлені стосунки
Зараз у мене є партнерка, з якою ми дуже близькі, ми точно знаємо, як бути у зрілих стосунках: у нас немає залежности одне від одного, бо у всіх можуть бути свої погляди чи хобі, але це не означає, що нам варто розбігтися. Ми не сваримося і не скандалимо, бо розуміємо, що краще поговорити, я не обмежую свою партнерку ні в чому — вона має право зустрічатися та спілкуватися будь з ким, якщо не йдеться про романтичні стосунки.
Нещодавно ми завели собаку — відчули всю відповідальність, тому про дітей поки не думаємо. Можливо, колись змінимо свою думку, але зараз так.
Ростислава Мартинюк
Фото Володимира Гуцула
