Ідеальний громадский простір — відвойований у хаосу

Щороку чернівчани виступають із новими ініціативами щодо облаштування публічних просторів. Поки що жодна не реалізована.
У своїй колонці Оксана Драчковська пише про долі громадських просторів у центрі Чернівців.

Уже три роки поспіль восени фейсбук надсилає мені спогад, який викликає суперечливі емоції. З одного боку, це радість і гордість, з іншого — смуток і сором. У вересні 2017 року в Чернівцях реалізували експериментальний проєкт «Студентська площа». На розі вулиць Університетської та Сковороди, на місці стихійної стоянки автомобілів, облаштували громадський простір, який придумали молоді архітектори. Я нічого не чула про підготовку проєкту, а просто наштовхнулася на результат, гуляючи з сином. Ми провели на площі приблизно годину, і за той час не бачили жодної людини, яка, проходячи або зупинившись там, не усміхнулася б. Тоді мені відкрилася сама суть ідеального міського публічного простору. Важливо не лише те, щоб він був комфортним і дружнім до всіх (а на Студентській площі був і пандус, і лавки-дивани, які дуже подобаються дітям), а те, щоб він був відвойованим у хаосу.

Студентська площа, 2017 рік
Фото Depo.ua

За декілька днів Студентську площу згорнули, як театральну декорацію. Трохи пізніше створили петицію до міської ради про облаштування площі на постійній основі, але депутати ЧМР цілком очікувано її не підтримали. Тим часом у соцмережах вели палкі дискусії прихильники проєкту і його противники. Другі явно переважали і вигравали, що мене остаточно засмутило і надовго занурило в песимізм стосовно майбутнього Чернівців як європейського міста. Та водночас відтоді я почала системно цікавитися громадськими просторами в історичній частині міста. Більшість із них (зокрема й «офіційні» площі, сквери) перебуває в занедбаному чи морально застарілому стані. При цьому саме в них, на моє переконання, міститься максимальний потенціал для розвитку центру Чернівців. Це здебільшого маленькі майданчики, розташовані між вулицями. Вони могли би стати центрами тяжіння для мешканців найближчих будинків, туристів і просто тих чернівчан, які полюбляють проводити час не вдома. Та головна місія подібних невеликих локальних просторів саме глобальна. Вони нівелюють моноцентричність міста, поділяючи його на однаково комфортні та зручні сегменти. 

Зруйнований дитячий майданчик у проході між вулицями Руською та Сагайдачного, біля Миколаївської церкви

Деякі території так давно і безнадійно занедбані, що цілком випали з поля зору як влади, так і активістів. Не забувають про них лише ті, хто має труднощі з донесенням сміття до контейнерів. У проході між вулицями Руською та Сагайдачного, біля Миколаївської церкви, збереглися залишки зруйнованого дитячого майданчика і якогось імпровізованого тенісного стола, під яким формується справжнє сміттєзвалище. Водночас там збереглися старовинні дерева, як-от липа з приблизно триметровим діаметром стовбура. Незважаючи на шумний трафік прилеглих вулиць, простір міг би стати дуже затишним і комфортним.      

Загородити чи прикрасити?

У цьому чи то дворику, чи то скверику ми з сином проводили досить багато часу, коли він був малятком у дитячому візку. Тоді туди можна було безперешкодно потрапити з вулиці Садовського. А зараз там надійно замкнені ворота. Ворота з тих жахливих нових, котрі нічого спільного не мають із шедевральними кованими витворами, на які зачинялися подібні заїзди колись.

Це просто дві великі металеві пластини. Привабливости фасаду будинку вони, звісно, не додали, та головне — стали інструментом самозахоплення громадського простору. Зараз там облаштовано щось на зразок спортивного майданчика. З натягнутих сіток і вирівняної ділянки землі вийшла доволі потворна інсталяція, котра цілком зруйнувала простір. Навіть у своєму попередньому, «дикому», стані він мав кращий вигляд. Крім того, цю ділянку вже давно під’їли навколишні обійстя. Сітки, мури, плоти насуваються з усіх боків, де розташовані будинки і будиночки. Так містяни безконтрольно розширюють свої «приватні володіння». Тут також є залишки дитячого майданчика. Причому досить непогано збережені залишки. Однак жодного разу я не бачила там дітей. Вочевидь, практика тицяти у кожен вільний простір між будинками по декілька гойдалок і гірок занадто стереотипна і потребує перегляду. Не всюди потрібні дитячі майданчики. Принаймні в тій стандартній формі, до якої ми звикли.  

Сквер на розі вулиць Богуна та Горького

Не завжди ініціатива мешканців має погані наслідки. Часом вона досить невинна і навіть мила у своїй наївності. Територія на перехресті вулиць Богуна та Горького — одна з найбільш занедбаних у центрі міста. Влада періодично намагається її окультурити, але традиційно — шляхом одноразового вкладення. Без постійного нагляду і догляду лавочки швидко ламаються або зникають, земля заростає бур’янами і вкривається сміттям. Тож мешканці прилеглих будинків намагаються хоч щось протиставити хаосу і занепаду. Клумби — оптимальний перевірений варіант естетичного порятунку простору. Тут вони дуже скромні, з дешевих невибагливих рослин. Вочевидь, це ще й спосіб самозахисту від вандалізму: на прості квіти «з грядки» навряд чи позариться злодюжка. 

Сквери, які «пролетіли»

Якщо говорити про ініціативи мешканців стосовно громадських просторів, то вони мають у Чернівцях і більш сучасні та прогресивні прояви. Зокрема це подання відповідних проєктів на здобуття грантів — як муніципальних, так і приватних. Позаминулого року одним із малих проєктів бюджету ініціатив була ідея чернівчанина Володимира Лук’янюка з облаштування скверу між вулицями Лесі Українки та Університетською. Це гарна паркоподібна ділянка поряд із площею, на якій стоїть пам’ятник Федьковичу, цінна насамперед старими розкішними деревами й особливо приваблива восени. Вона дуже доречно контрастує з надміру «окультуреною» площею, тож і не потребує особливого втручання. Власне, так і задумано було в проєкті: мінімальні доповнення у вигляді декількох лавок, ліхтарів і кущів. Проєкт не набрав достатньої кількости голосів чернівчан, тож його і не підтримали.    

Сквер між вулицями Університетською та Лесі Українки Google Maps

Така ж невесела доля спіткала й інший, але вже значно дорожчий проєкт цьогорічного бюджету ініціатив, — «Сквер Смаль-Стоцького». Його автор — заступник директора Міського палацу дітей та юнацтва, що на вулиці Шептицького, 10, Андрій Книш. Сквер, власне, і планували облаштувати на території цього позашкільного закладу, в його внутрішньому дворі. Втім, це, звісно ж, не просто двір. І навіть не сквер. Радше маленький парк, унікальний для чернівецького середмістя, дивом збережений у майже не зміненому вигляді. Але запити нового часу вимагають змін. Проєкт передбачав мультифункціональність простору. Це і місце для прогулянок містян, і територія для культурних івентів, і, звичайно ж, майданчик для занять гуртківців МПДЮ.

Два місяці тому потенційний сквер Смаль-Стоцького отримав «бойове хрещення», опинившись у центрі уваги громадськости та влади. Ресторан, розташований у прилеглій будівлі, розпочав експансію спершу розміщенням потужних і надзвичайно гучних витяжок, а потім — і загадковими будівельним роботами. Резонанс був значний — у Ратуші одразу ж відреагували, і роботи припинили. А ось припис відділу охорони культурної спадщини про усунення вентиляційних конструкцій так і не виконали. 

Невдовзі відбулася й апробація скверу як майданчика для культурних подій просто неба. У рамках святкування Дня міста там відбувся дводенний фестиваль «Театр із присмаком кави» з показом вистав, акторськими читаннями, дискусіями і майстер-класами. Досвід виявився надзвичайно вдалим, сквер виправдав усі очікування. Ось тільки звуки та запахи ресторанних витяжок почасти заважали сприймати сценічні дійства. 

Візуалізація Тараса Полатайка

«Здичавілі» узвишшя

Масштабну ініціативу запустили чотири роки тому через інший інструмент громадянського впливу — петицію. Алею Гьобеля запропонував відновити в Чернівцях художник і громадський діяч Тарас Полатайко. Цю алею, котра по суті була досить великим парком, Тарас випадково знайшов на старій австрійській карті. Дуже важко було дослідити об’єкт, бо інформації про нього не мали навіть чернівецькі історики. Територія зі складним ландшафтом між теперішніми вулицями Гагаріна і Капеланською та Богуна і 28 Червня була колись місцем прогулянок і розваг. Почала втрачати своє значення, як і більшість громадських просторів тодішнього міста, з приходом радянської влади, а після зсуву та руйнувань 1964 року і зовсім занепала.

Ідея Полатайка сподобалася, здається, всім. Величезним бонусом від її втілення мало б стати створення альтернативного пішого шляху від вокзалу до університету. І не просто альтернативного, а комфортного і сучасного. Для туристів це був би подарунок із подарунків. 

Художник виявив чимало наполегливости в обстоюванні своєї ідеї. Зібрав небайдужих чернівчан на екскурсію-експедицію колишнім узвишшям Гьобеля, на місці якого зараз непролазні нетрі. Влаштував мистецько-громадянську акцію-перформанс, коли влада почала гальмувати справу. Домігся-таки підтримки петиції і навіть надання коштів на виготовлення проєкту. Останній уже є — авторства архітектора Віталія Стрільчука. Окрім того, на кадастровій карті територія позначена в переліку парків та скверів. Відтоді, за два роки, жодних зрушень у справі немає.          

Ще один проєкт, спрямований на окультурення публічного простору, отримав торік підтримку чернівецького благодійного фонду «Кращим бути». Його створили студенти Української академії лідерства в Чернівцях ще у березні 2019-го. Проєкт під назвою «Open space на Главки» передбачав упорядкуванння території біля історичного будинку, де мешкала Ольга Кобилянська. Чернівчани, які полюбляють прогулюватися до парку Федьковича, добре знають цю місцину. Колись тут був неперевершений краєвид на нижнє місто, але зараз усе настільки заросло деревами і кущами, що важко собі уявити достатньо «open» простір. Однак розчистити майданчик і зробити там місце для відпочинку і зустрічей — цілком реальне завдання. До речі, перш ніж подати такий проєкт, студенти влаштовували на тому місці акції під назвою «Здибанки на Главки».

“Здибанка на Главки”

Ідея полягала в тому, щоб витягти мешканців навколишніх будинків зі своїх домівок і спробувати інтегрувати їх у спільне творення простору. Ті відгукнулися, на здибанки приходили, розмовляли, частувалися чаєм і печивом. Іронія ж ситуації в тому, що саме незгода сусідів стала потім на заваді реалізації проєкту, який уже затвердили і потенційно профінансували. Як розповіла виконавча директорка БФ «Кращим бути» Оксана Лелюк, автори проєкту офіційно відмовилися від гранту, написавши про це відповідну заяву. Аргументи мешканців вулиці Главки були водночас і парадоксальними, і раціональними. Мовляв, добре, що тут буде облаштований майданчик, але чим це потім обернеться для нас? Почнуться пиятики, галас, музика, сміття ще більше стане… На перший погляд, дивна філософія, але вона сформована досвідом багатьох містян. Не секрет, що кожна нова лавочка, а тим паче столик, встановлені десь у публічному просторі Чернівців, дуже швидко стають осередками, сказати б, малокультурного спілкування, обростають горами сміття, їх ламають, нищать. До речі, як аналогія згадується «прокляття заасфальтованої вулиці», коли на відремонтованих дорогах водії починають так ганяти, що мешканці бояться виходити надвір і з жалем згадують часи, коли повз них пролягав нормальний чернівецький роздовбаний шлях, а машини або ледве сунули, або не заїжджали взагалі.

То чи все так безнадійно і безвихідно? Мабуть, ні. Ми ж не унікальне місто на карті світу. А якщо й унікальне, то, сподіваюся, у чомусь іншому. Просто нам бракує системности в розв’язанні проблем. Зокрема і проблеми громадських просторів. Пригадую, під час обговорення проєкту «Open space на Главки», який дуже сподобався членам Фонду, звучав лише один аргумент проти. Точніше не проти, а такий, що потребував уточнення. «Хто доглядатиме той простір, коли його облаштують?» — запитували грантодавці. Власне, це слабке місце всіх чернівецьких ініціатив і зусиль на відкритих територіях. Навіть великі площі в центрі міста (насамперед Пресвятої Марії) страшенно потерпають від вандалізму. А що вже казати про менші та більш локальні місцини. Одним зі шляхів подолання проблеми, на мою думку, може стати створення муніципальної поліції. Але ще важливішим є систематичний догляд за окультуреними територіями, щоби вчасно запобігати ефекту «розбитих вікон», коли одна відламана дошка на лавці заохочує вандала дотрощити всю конструкцію.

Позитивним сигналом є те, що всі описані ініціативи прийшли, що називається, знизу. Ідеї урбанізму ближчі до нас, ніж ми самі думаємо. Не послуговуючись модною термінологією, не усвідомлюючи теоретичної бази, чернівчани вже творять сучасну ідею свого міста. Однак нам трохи бракує послідовности та натиску. Натиску на владу, звісно. 

А деякі простори дуже органічні в своїй недоторканості

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.