0
Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.
8 мільйонів людей в Україні живуть із психічними розладами. Загалом у світі на подібні хвороби страждає близько 1 мільярда людей. Таку статистику оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я.
Стреси, побутові проблеми, нестабільна ситуація в країні, війна та Covid-19 – усі ці фактори впливають на емоційний і фізичний стан людей та можуть призвести до душевних хвороб. Про такі речі в нас не прийнято говорити публічно, але з їхніми наслідками доводиться боротися щодня. 10 жовтня відзначають Всесвітній день психічного здоров’я, який має на меті привернути увагу до подібних проблем, а також сприяти скороченню поширености депресивних розладів тощо.
Люди, які страждають на різні психічні розлади, неодноразово ставали героями творів художньої літератури. В цій добірці – три книжки на згадану тему, які змусять вас уважніше ставитися до власних переживань і відчуттів.
Класичним прикладом подібної літератури є культовий роман американського письменника Кена Кізі «Над зозулиним гніздом». На його написання автора надихнув досвід роботи в психіатричній лікарні, де в той час проводили досліди з використанням сильних наркотиків. Головний герой твору, шахрай Макмерфі, прикидається божевільним, щоб уникнути в’язниці. Чоловіка направляють до клініки, де в перші тижні свого перебування він сповна насолоджується умовами життя.
Що ж бачить Макмерфі довкола? Більшість «хворих» – слабкі й безініціативні чоловіки, яких уже нічого не радує. Чимало з них, не знайшовши місця в житті, перебувають тут добровільно. Від інших пацієнтів героя відрізняє здатність сміятися. Як не дивно, саме це є тим маркером, який визначає, чи ти ще живий. На чолі всієї лікарні – Старша сестра – уособлення Комбінату, який контролює всіх і все. Власне, цей образ типовий для багатьох авторів – згадаймо хоча б орвеллівського «Старшого брата», який «стежить за тобою» з роману «1984». Деякі критики також порівнюють роман Кена Кізі з «Ловцем у житі» Джерома Селінджера.
Намагаючись зламати систему, Макмерфі вдається до безлічі маленьких протестів, аж поки не бачить наслідків своїх учинків. У цьому протистоянні нема тріумфаторів і переможених – є лише жертви, місце яким серед «овочів». Питання тільки в тому, хто стане таким раніше за інших.
Теми, які в своєму романі висвітлює Кізі, настільки популярні, що й через більш ніж пів століття викликають не менше зацікавлення. Так, у 2020-му вийшов серіал «Сестра Ретчед» – приквел до згаданого роману й культового фільму Мілоша Формана «Над зозуленим гніздом» (1975). Цьогоріч цей серіал визнали найпопулярнішим за версією Netflix.
Ще один твір розповідає про незвичного персонажа, в якому вживаються 24 особистості – «Таємнича історія Біллі Міллігана» американського письменника, автора бестселера «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза. «Ми – тобто я – виродок, непорозуміння, помилка природи», – говорить про себе головний герой. Кожна з його ідентичностей у певний момент виходить на сцену й змушує чоловіка забувати все, що відбувалося раніше.
Ситуація загострюється тоді, коли героя звинувачують у серії зґвалтувань. Головна проблема в тому, що постраждалі жінки описують зовнішність нападника по-різному, водночас єднає ці свідчення дивна поведінка злочинця. Затримавши Біллі, психіатри мають справжню знахідку для дослідження. Тепер тільки лишається з’ясувати, чи справді в ньому живуть стільки особистостей, чи герой просто прикидається, щоб уникнути покарання за злочини.
Особливість роману «Таємнича історія Біллі Міллігана» ще й у тому, що книжка написана на реальних подіях. Майже два роки автор відвідував психлікарню та особисто спілкувався з Біллі та всіма причетними до цієї загадкової справи.
Подібна тема зустрічається ще в декількох книжках автора. Зокрема в продовженні історії – «Війни Міллігана» – про лікування в психіатричній клініці для злочинців, боротьбу персонажа з системою та самим собою або у «Відверто про Клавдію», де головна героїня Клавдія Яско звинувачена у «вбивствах 22 калібру», хоча щось у її розповідях викликає сумніви слідчої групи. То що ж насправді відбувається із персонажами цих книг Деніела Кіза?
По-справжньому моторошним у своїй правдивості є і роман американської письменниці Ґіліян Флінн «Гострі предмети». Цей твір має всі атрибути хорошого трилера – невелике містечко зі своїми секретами, головна героїня з дитячими травмами, зіпсована 13-літня сестра, що живе в тіні давнопомерлої, мати-тиран і поступливий вітчим, якого та прибрала до рук. Історія ж ця починається, коли вбивають двох місцевих дівчаток і журналістка Камілла Прейкер їде додому в пошуках хорошого репортажу.
Місце дії роману – маленьке містечко Вінд-Ґеп, схоже на ті, що їх повсякчас описує у своїй творчості король жахів Стівен Кінг. Якщо ми уважніше роззирнемося, то побачимо, що найбільші злочини часто відбуваються у невеликих спільнотах, де, здавалося б, усі знайомі, але водночас приховують правду. З іншого боку, обов’язково мусить бути офірний цап, якийсь чужинець або дивак із місцевих, роль якого у тексті виконує брат однієї з убитих Джон. І хоча особливих доказів його провини немає, усі охоче чіпляються за цю версію, боячись припустити, що вбивця – хтось із поважних мешканців Вінд-Ґепу.
Як і личить кожному маленькому містечку, в ньому обов’язково має бути багата родина. Такою є подружжя Адори та Алана, матері й вітчима головної героїні, журналістки Камілли Прейкер. Її малолітня сестра Амма пробуджує в молодої жінки спогади про іншу сестру – Маріам, зі смертю якої вона так і не змирилася. До чести Ґіліян Флінн зазначу, що авторка настільки гостро зобразила головних персонажів книжки, що складається враження, ніби вони – то дівчата з сусіднього двору або навіть твої рідні сестри.
Пошрамована не тільки зсередини, але й ззовні, Камілла намагається знайти вбивцю дівчаток. Журналістське розслідування передусім роз’ятрює її власні рани, що з віком встигли загоїтися. І що ближче до фіналу, то більше хочеться, аби все закінчилося. Для неї, її родини, Вінд-Ґепу, але не читачів. Адже ця книжка, як і гострі предмети, ріже й болить, але все, чого хочеш, – продовження.
До речі, 2018 року за цим романом Ґіліян Флінн зняли серіал. Роль репортерки з психоемоційними проблемами грає американська акторка Емі Адамс.
