0
У рамках проєкту «Великі історії маленького міста» Марина Лібанова поділилася згадками про Чернівці за часів СРСР.
Вчора, 18 жовтня, у рамках проєкту «Великі історії маленького міста», який започаткували ГО «Центр молоді Чернівців», директорка книгарні «Букініст» Марина Лібанова розповіла про те, як жилося чернівчанам «поза системою» в СРСР.
Вона зауважує, що Чернівці завжди були торговим шляхом.
«Це був торговий шлях. Тут торгували, продавали свою продукцію. І задумували це місто як місце розваг і відпочинку. І це місто ніколи не було дорогим», — розповідає Марина Лібанова.
Також вона згадала часи Радянського Союзу і стосунки з дітьми радянських батьків.
«Коли прийшла радянська влада, мені було близько 18-23 років, нас нічого не цікавило в цьому місті. Ми не були тут ніколи радянськими. Нас, звичайно, повели у комсомол. Це було весело, якщо ще врахувати той факт, що я своє дитинство провела в таборах. Ідеологія тут не прижилася ця, радянська. Діти радянських чиновників страждали від булінгу. Тут був дисидентський гурток, але невеликий. Туди входили люди старші за мене на той час. Тому я той гурток не застала», — пригадує Лібанова.
Вона зауважила, що всі чернівчани, незалежно від періоду, були схиблені на одежі. Хоча раніше було проблемою, де його брати. Але пристрасть до одягу, наголошує Марина Лібанова, чернівчани розбавляли любов’ю до мистецтва.
«У моєму оточенні не було прийнято ходити на танці. Ми ходили і танцювали лише в ресторанах. Телебачення ми не дивилися, радіо нам «глушили». І була проблема з іноземними мовами. Деяким дітям потайки батьки винаймали репетиторів. А вчителям не можна було зізнаватися, що вони дають приватні заняття. А всі радіопередачі – англійською», — пояснює Марина Лібанова.
За часів Радянського Союзу молодь, зауважує Марина Лібанова, не прагнула перебиратися до столиці – Києва, а мріяли про Ленінград, Москву. Вона додала, що в ті часи всі хотіли покинути Чернівці і кудись переїхати.
На запитання, чому молодь так мало читає і що варто прочитати тим, кому 18-25 років, Марина Лібанова відповідає, що не лише на Буковині, а й в усьому світі панує така тенденція.
«Це пов’язано з гаджетами, з відсутністю часу на прочитання великої книги. Я відкрию маленьку таємницю: лише людині дано навчитися читати. І ви не розумієте цієї цінности. Але ми все одно читаємо все, що нам трапляється на очі: назву вулиці, напис на футболці сусіда, рекламу в маршрутці тощо. Так ось, замість того, щоб механічно зчитувати цю погань, треба читати зі сторінок книг і закладати в собі нормальну інформацію. Я спостерігаю в магазині дивовижні речі, коли приходить молода дівчина і по пів години може читати листівки. І не тому, що вона збирається їх купити. Вона це робить механічно. Мозок хоче їсти, він хоче нову інформацію. Ви навчилися годувати мозок короткою інформацією. Наразі у вас немає уявлення про те, що, прочитавши книгу від початку до кінця, можна отримати велике задоволення», — наголосила Лібанова.
Вона поділилася секретами, куди вести гостей міста, які бачать Чернівці вперше.
«До мене одного разу одночасно приїхали дві письменниці. Ми з ними гуляли, вирішила їм показати будинок із совою. Вони були такі витонченні, що їм потрібно було показати такі маленькі затишні вулички, обсипану штукатурку. Але до мене зазвичай приїжджають гості, які заздалегідь знають, куди вони хочуть піти», — зауважує чернівчанка.
Марина Лібанова підсумувала, що Чернівці – місто ностальгії.
«Я часто буваю закордоном, і там чернівецьких більше, ніж тут. Багато з них не пам’ятають своїх дітей, онуків, але пам’ятають Чернівці. Більшість пам’ятає це місто і сумує за ним. Дуже мало таких, що поїхали в ранньому віці і забули його. Або такі, що сердяться на Чернівці, бо «от ми мали вас покинути і ви в цьому винні». Мало в світі таких місць, де у маленькому просторі багато красивого, зручного і недорогого. А буває! От, нате», — підсумувала Марина Лібанова.
Фото Володимира Гуцула
