0
Центральний парк імені Тараса Шевченка славився місцем першого культурного центру у місті, а ще тут було озеро, льодовий майданчик та інші розваги.
Фото надане Л. Щербанюк
190 років тому у лісі, де нині Центральний парк імені Тараса Шевченка у Чернівцях, створили парк. Там прорубали центральні та бічні алеї, встановили лавиці та гасові лампи. Згодом тут відкрили купальню, а поруч — перший курсалон (зал для концертів і танців).
Озеро з лататтям та лебедями, льодовий та танцювальний майданчик, курсалон, у якому грав військовий оркестр — таким був парк імені Тараса Шевченка майже двісті років тому. І саме в цьому місці відбувалося культурне життя міста та відпочивало все панство.
Про те, яким був парк від початку його створення, хто долучився до розвитку, про пам’ятник Ользі Кобилянській та Костянтину Тимощуку, де були розміщені знаний курсалон та інші розваги, розповіла під час екскурсії парком дослідниця історії міста, екскурсоводка Леся Щербанюк.
«Це місце, де був перший культурний центр у Чернівцях, гордість і окраса міста. Архівні документи свідчать, що у травні 1830 року видали розпорядження створити у місті парк. Чернівчани вже тоді були дуже підприємливими, і вони підійшли до цього мудро, аби це не коштувало багато — облагородили ліс. Тож, на місці парку був ліс, тут протікала річка Мольниця, біля якої встановили купальню та фонтан. У лісі прорубали головну алею, декілька бічних, впорядкували доріжки, поставили лавочки, встановили гасові лампи — так створили парк. Адже у Європі тоді була мода на парки. І без перебільшення, тут був центр культури. 1830 рік, тоді у Чернівцях ще не було ні філармонії, ні театру, жодної великої площі і лише один єдиний мурований храм (римо-католицький костел). А люди потребували виходу у світ. Так створили культурний центр у парку, це був найекономніший варіант», — розповідає Леся Щербанюк.
Екскурсоводка каже, що, коли відкривали парк, який тоді називався Volksgarten (Народний або Публічний парк), міським головою був Андреас Клуг, але вже 1832 року був дуже активний і діяльний міський голова, якого призначили з Відня, пан Ліхоцький. Він дуже багато зробив для Чернівців, місто тоді було дуже скромним. Для його впорядкування долучився крайовий інженер Адольф Марін, який доклав чимало зусиль, аби Чернівці почали набувати справжнього європейського впорядкованого міста. Йому суттєво допомагав архітектор Андреас Микулич. А маґістрат залучив до такої відповідальної справи професійних садівників або, як би ми сьогодні сказали, ландшафтних дизайнерів — Антона Піотровського та Карла Бауера, який на той час мав уже значний досвід такої праці, оскільки заклав багато приватних і державних садів на території Австрії та Галичини, за що був удостоєний Золотого Хреста за особливі заслуги.
Близько 350 різних сортів дерев висадили тут, аби надати вигляду парку. Тут відкрили купальню, яку збудував Марін, у класичному грецькому стилі, фронтон якої прикрашав барельєф «Діана в купелі» та статуя грецької богині здоров’я Гігіеї, адже тут було озеро і протікала річка.
«Літографії акварелей Ф. Кс. Кнаппа донесли нам усю красу і розкіш споруд того часу. Така будівля на той час у Чернівцях була ексклюзивною, тому й приваблювала «вишукану публіку», — зазначає пані Леся.
Поруч розташували курсалон, або перший зал для концертів і танців. Там влаштовували доступні концерти, для чернівчан усі вихідні та на державні і релігійні свята тут грав музичний військовий оркестр 41-го піхотного полку. Цілих десять років капельмейстером був відомий український та польський композитор Антоні Коціпінський. То була дуже почесна і відповідальна військова посада у чині офіцера.
«Якщо у Єропі звучала музика Моцарта, Бетховена, вальси Штрауса тощо, то зрозуміло, що ця музика звучала також у парку в Чернівцях. Юрій Федькович, який був вояком 41 полку, водив цим парком на концерт свою кохану Емілію Марошані», — каже пані Леся.
Для задоволення вибагливих гостей тут чекали купальня та кафе-салон просто неба, а також сади Розенфельда та Вассерштрома, сад-ресторан та декілька публічних садів трохи нижчого рівня і доступніші для простішого люду. Тут була відкрита кондитерська, де можна було випити кави під час ранньої прогулянки в саду з 6 по 9 годину. Був тут також стрілецький будинок для панства. Курсалон лазні в Народному саду слугував для проведення різних світських заходів. Тут відбувалися бал-маскаради, 1894 року виступав співак оперети Феммінгер, який до того вже встиг завоювати схвальність публіки у Відні. Крім того, в Народному саду можна було робити кінні прогулянки, для цього тут були спеціально облаштовані алеї.
«Тут, у «Швейцарській хатинці», проводили театральні вистави. Проте обов’язковими були прогулянки широкого кола представників вищого світу, під час яких дами мали можливість демонстрували свої наймодніші туалети. А танці тоді були ознакою гарного відпочинку. Тож у парку облаштували майданчики для танців. І коли 1887 року до Чернівців приїхав кронпринц Рудольф, його зустрічали в парку з урочистою програмою. Одночасно тут танцювали триста пар», — продовжує Леся Щербанюк.
У квітні 1875 року на честь срібного весілля подружжя монархів у парку посадило «цісарський дуб».
До 1877 року, а це фактично 45 років, усе культурне життя міста відбувалося тут.
А 1903 року з’явився басейн, який оздобив відомий львівський скульптор А. Попель. Він і сьогодні слугує місцем насамперед для дітвори, яка тут розкошує біля води.
«Це сьогодні поруч чути шум машин, а понад сто років тому центр міста був нижче ратуші, тож тут було спокійно і затишно», — каже пані Леся.
Далі йдемо до пам’ятника Ользі Кобилянській.
«Покладемо пані Ользі квіти. Відпочивальників тут багато, але вони не всі звертають увагу, що це є Ольга Кобилянська. Вона заслуговує на увагу. Автором цієї скульптурної композиції, яку встановили 1952 року, є чернівецький, модний свого часу, скульптор Ігнац Нахманович Клігер. Це маловідоме авторство. У Чернівцях є декілька пам’ятників Кобилянській, але маємо гадку, що тут їй найкраще. Бо вона гуляла у цьому парку, коли мешкала на вулиці Новий світ (нині Шевченка), і парк був її улюбленим місцем», — зауважує дослідниця історії міста.
У листі до В. Стефаника від 15 червня 1898 року О. Кобилянська «звітує»: «Найкращі години мої в дню – се тії зранку. Встаю рано, дуже рано, й іду до великого міського городу і цілуюся там з самотою в уста. Там так пречудово, пане Стефаник, зранку – страх!». У парку вона осмислювала свої творчі задуми та сюжети.
Тут вона гуляла алеями з Лесею Українкою, коли та приїжджала у Чернівці. Постійними, майже щоденними, були прогулянки обох письменниць по розкішному й величному парку. На той час містяни називали його Народний або Публічний сад.
«Жоден історик, письменник чи краєзнавець ще від давніх часів у Чернівцях не оминув згадку у своїх творах парку Шевченка, як-от Раймунд Фрідріх Кайндль, Георг Дроздовський, Вернон Кресс, Ірина Вільде», — каже дослідниця історії міста.
Не оминув його увагою талановитий публіцист та журналіст К. Е. Францоз у своєму есе: «… зеленіє парк, повний тінистих дерев і сонячних галявин, і затишних алей – такий великий і так добре доглянутий, що іншого такого не зустріти в жодному місті Східної Європи: це міський Фольксгартен. Тут на шабат здійснює свої променади єврейське, а в неділю християнське панство, проте в будні дні тут лунають тихими алеями загадкові і приглушені звуки: це чернівецькі гімназисти, які вчать на наступний день напам’ять заданий їм шмат науки».
Неподалік ще один пам’ятник — Костянтину Томащуку.
«Це гордість Чернівців і окраса парку, пам’ятник першому ректорові — Костянтину Томащуку. Він життя поклав, аби в Чернівцях був європейський університет. Він настільки наполегливо і жертовно працював, будучи депутатом Віденського парламенту, що у досить молодому віці відійшов у вічність. Місто і науковий світ його шанувало. Тож, коли він відійшов у вічність, у короткий час зібрали дуже велику суму — 3800 флоринів, і встановили йому пам’ятник. Саме в парку, бо тут проходило культурне життя міста і збиралося найбільше мешканців. 17 жовтня 1897 року відкрили пам’ятник, який замовили у найкращого віденського скульптора того часу — Антона Бренека (Anton Brenek) скульптор, автор пам’ятника. Це кращий скульптор Відня, який створив пам’ятник Францу Йосифу І, Марії-Терезії, Бетховену. Разом із чернівецьким архітектором Юліусом Бохнером дуже швидко вони спорудили пам’ятник», — розповідає Леся Щербанюк.
Погруддя стояло до 1944 року. Коли прийшла радянська влада, його знищили, аби поруч встановити пам’ятник генералу Олександру Боброву, автором якого був буковинський скульптор Бернард Хорн. Але на місці погруддя ректору залишився знизу підмурівок. Коли за незалежної України впорядковували парк, знайшли його і в короткий термін відновили пам’ятник Костянтину Тимощуку.
Зробив це львівський молодий скульптор Володимир Цісарик. Він у Чернівцях встановив також пам’ятник Францу Йосифу та першому бургомістру Якобу фон Петровичу. Офіційне відкриття відновленого пам’ятника відбулося 2016 року.
Зрозуміло, що багатством парку є його цінні і рідкісні дерева. До таких належать плакучий бук, єдиний на Буковині, різні види дуба і клена, туя східна, бархат амурський, тюльпанове дерево, з якого виготовляють музичні інструменти (у нього дуже резонансна деревина, а квітки має у вигляді тюльпана). Є в саду також гутаперчеве або залізне дерево, з молочного соку яких отримують гутаперчу (гуму). З боку вулиці Ю. Федьковича, при вході, росте група дерев гінкго, є чоловічі і жіночі види. Вони належать до унікальних, оскільки з’явилися 270 млн років тому і до нас прийшли з Китаю. З цих дерев будували буддійські храми. Є така традиція: коли вінчалася пара, то їй вручали половинки листочка, які треба було зберігати в родині все життя. Культивують це дерево у всьому світі, насамперед у парках, його висота — до 40 метрів і діаметр стовбура — до 4,5 метрів.
Між пам’ятниками О. Кобилянській та генералу Боброву у парку є одне з найдавніших дерев — рідкісне і дуже давнє — тсуга канадська, належить до хвойних рослин родини соснових. Цікаві листки досить великі, сплющені, нижня поверхня сиза і з характерними широкими смугами, верхня — блискуча, насіння у вигляді довгенької шишечки. За словами Лесі Щербанюк, його хотіли спиляти, бо воно вже похилилося і було небезпечним. Але небайдужі працівники парку переконали зняти лише одне дерево, яке складалося з двох стовбурів. Інше залишилося і тепер є гордістю парку, адже їх в Україні всього лічені екземпляри.
Наступна наша зупинка — біля пам’ятника генералу Боброву.
«1944 року встановили пам’ятник генералу Боброву. Він учасник Другої світової війни, посмертно отримав нагороду Героя Радянського Союзу. Він підірвався на міні біля річки Бистриця. Радянська влада привезла сюди Боброва, тут братська могила, і навколо пам’ятника вирішили будувати свою ідеологію. Чернівчани не одне десятиліття згадують, що тут їх приймали у жовтенята та піонери. Для цього з вулиці Головної пробили і впорядкували парадний вхід», — каже екскурсоводка.
Із того, що залишилося у парку від його створення, як вважають тутешні працівники та фахівці, це біла тополя — листопадне дерево родини вербових, яких донедавна було шість штук. Вони сягають висоти до 40 метрів, а діаметр стовбура — до 1,7. Їх часто висаджували саме для озеленення гідропарків і в паркових зонах, оскільки вони створюють затінок. Нині це місце, де було перше дерево. Наразі тут лише стовбури. Цих дерев також збереглося небагато і вони мають охоронний статус.
Давні три дерева, про яких розповідають науковці, збереглися біля тиру — платани, і це єдиний сучасний рід родини. Стовбур дерева має циліндричну форму і може сягати 50 м у висоту і 18 м в окружності. Живуть платани іноді навіть більш, ніж дві тисячі років. Наші платани також дуже давні. Вони мають властивість дуже швидко рости в ширину, тому скидає свою зеленувато-сіру кору, особливо у жаркий період, оголюючи весь стовбур. Через це у народі його часто жартома називають голими або «безстидники».
Нині у парку для культурного відпочинку є новий Літній театр на 1767 глядацьких місць. А дітей чекає цілий комплекс атракціонів, яких є понад 30.
Завершуємо свою мандрівку сьогодні біля ансамблю «Серце кохання». Це місце є, як сьогодні модно казати, такою собі родзинкою парку і завжди збирає багато відвідувачів. Особливо не оминають його своєю увагою молодь та гості міста. Дехто із закоханих навіть чіпляють тут замки, аби документально підтвердити своє велике кохання. І, звісно ж, усі фотографуються.
Народний сад був одним із частих спланованих чи випадкових зустрічей місцевих освічених верств.
«Це скульптурна композиція, яку відкрили в лютому 2006 року на День закоханих. Виготовив її луцький архітектор Василь Рижук. Чому в Чернівцях цей пам’ятник встановив луцький скульптор? Бо в цьому місті винайдено ендорфіни кохання, вони тут витають у повітрі, тож де ще можуть бути такі пам’ятники? Звичайно, що у Чернівцях», — зазначає Леся Щербанюк.
Фото Володимира Гуцула
