0
Що залишилося від польської Рів’єри та колись відомого європейського курорту. Як місцева влада з активістами відновлюють місто-півострів.
Заліщики з трьох боків омиває Дністер, утворюючи місто-півострів. Побачити його круту панораму можна з гори навпроти автомобільного моста через річку у селі Хрещатику.
Завдяки Дністровському каньйону, одному з найбільших у Європі (протяжність орієнтовно 250 км), місто славиться середземноморським кліматом та смачними овочами і фруктами, а ще його називають «помідорною столицею».
До 1939 року Заліщики були відомим європейським курортом, це місто називали польською Рів’єрою. До нього ходив прямий потяг із Варшави. 1895 року до Заліщиків провели залізницю та пустили поїзди як з Варшави, так і «торпеду-люкс» (аналог нашого Інтерсіті) зі Львова.
Береги Дністра були забудовані пансіонатами, але зараз залишилися лише фотографії того часу. Зокрема були два великих піщаних пляжі: «Сонячний» та «Тінистий», а також один нудистський, а набережну порівнювали з ялтинською.
За інформацією різних джерел, пляжі колишнього заліщицького курорту знищила велика дністровська повінь, а в радянський період їх не відновили.
Нині активісти разом із міською радою відтворюють пляжі у Заліщиках, організовують сплави Дністром, облагороджують парки, прикрашають місто для туристів.
Який вигляд має нині місто-курорт, що зробили тут для туристів та чому варто сюди їхати, читайте у нашому репортажі.
Пором через Дністер та розкішні парки
Із Чернівців до Заліщиків можна дістатися рейсовим автобусом або ж автомобілем. Місто розташоване між Буковиною і Тернопільщиною, за 49 кілометрів від Чернівців.
Міст через Дністер, який з’єднує нашу область із сусідньою, та в’їзд у місто не вражають. Важко сказати, що тут колись був курорт європейського масштабу.
Вихідними місцеві активісти організували у Заліщиках толоку. Прибирають набережну Дністра, де колись був гарний пляж із кафе та лежаками — «Сонячний».
Дорослі і діти з бензопилами та різним приладдям зрізають кущі, збирають гілля та сміття.
«У нас виникла ідея розчистити пляж, який 70 років ніхто не прибирав. Це вже шоста толока, охочих є багато, одночасно тут збираються приблизно 60 людей», — каже ініціаторка волонтерського руху Ірина Тумак.
Замість вказівників на пляж, на деревах прикріплені креативні оголошення. Наприклад, «Будь сильним, донеси своє сміття до смітника».
«У нас є грандіозні плани. Ми хочемо відновити пляж, як було колись за Польщі, коли це був пляж європейського рівня. Залучаємо до роботи дизайнерів, архітекторів, землевпорядників, хочемо, аби вони створили модель пляжу. Найбільше бажання — одну частину набережної зробити автентичною, щоб вона була такою, як при Польщі до 1939 року. Плануємо все зробити тут так, аби пляж був корисним для всіх верств населення, щоб кожен знайшов тут відпочинок до душі. Тут буде волейбольний майданчик, дитячий, місце для рибалок, причал для катера тощо», — розповідає Ірина Тумак.
Також волонтери хочуть залучати для відновлення пляжу у Заліщиках європейські гранти.
Дорога набережної веде до порому. Це переправа через Дністер із Заліщиків до села Кострижівки. Кажуть, він користується попитом серед населення, особливо у базарні дні.
Вирішили з оператором спробувати цю атракцію.
Поромник Сергій розповідає, що працює тут почергово з батьком. Сама переправа 1991 року, механізм працює з допомогою течії та тросу.
За декілька хвилин ми вже на іншому березі річки. Сергій розповідає, що тут усього за декілька метрів є гарний пляж, а вночі працює дискотека. Але сьогодні у нас інші плани.
Припікає сонце, наш перевізник стрибає з порома у річку скупатися. Вода сьогодні брудна, тому повторювати за ним не будемо.
Місцева Жанна д’Аарк та екзотичні дерева і рослини
Міська голова Заліщиків Алла Квач теж активна учасниця толоки. Зустрічаємо її на набережній. Вона каже, що місто дуже давнє і має свою історію:
«У міжвоєнні часи Заліщики були відомим курортом, його називали польською Рів’єрою. Робимо все для того, аби відновити славу міста як курортного. Ми відбудували Верхній парк, 2018 року — Нижній парк, аби жителі та гості міста мали, де відпочити та що побачити. У парках облаштували кемпінги для туристів, зону для наметів, місце для зарядки гаджетів, зону барбекю».
У центрі Заліщиків є костел Святого Станіслава, це одна з найстаріших будівель Заліщиків — 1853 року. Ще одна історична будівля — старовинна синагога, але вона потребує чималих коштів на реставрацію.
«У нижній частині міста обов’язково треба подивитися Нижній парк, де можна зійти до води і помочити ноги у Дністрі. А ще оглянути старий палац, маєток Бруніцьких», — каже міська голова.
У Нижній парк заходимо через територію, де розташований старий палац. Він пустує та потребує реставрації, приміщення занедбані. Нині ця будівля та частина парку належать олігарху (кажуть, що викупив їх на аукціоні Дмитро Фірташ).
Про особистостей, які жили раніше в цьому палаці, місцеві розповідають легенди.
«Парк, у якому ми зараз є, орієнтовно закладений на початку XIX ст. (є інформація, що це було 1805 року), одночасно заклали і палац, який ми називаємо палацом Бруніцьких. 1798 року князь Юзеф Понятовський купив 5 га землі над берегом Дністра і заклав тут палац та парк. Але потім продав Ігнатію Бруніцькому. Династія Бруніцьких володіла Заліщиками понад 100 років. Остання власниця палацу — баронеса Стелла фон Турнау. Її називають місцевою Жанною д’Аарк. Бо коли прийшли сюди російські війська в часи Першої світової війни, вони були на цій території чотири рази, тож, коли вони зайняли Заліщики, вона підняла всю свою челядь, почала рити окопи, відступила з австрійським військом до Яремчі, Микуличина, Татарова. І там, одягнена як Амазонка, в правій руці наган, у лівій нагайка, на коні літала між окопами, піднімала австрійське військо в атаку. І кажуть, що російські солдати жахалися її, коли бачили між окопами. Вона взяла участь у дев’яти боях і ні разу не була поранена. Її нагородили офіцерським орденом за заслуги», — розповідає інструктор-методист із туризму Заліщицької міської ради Аркадій Сідоров.
За його словами, цей парк має одну з найбагатших дендрологічних колекцій на Тернопільщині. Тут є реліктові дерева. Серед них і гінкго, якому 190-200 років, та софора японська тощо.
«Ми є в межах Дністровського каньйону. Завдяки йому тут можна вивчати історію створення світу відслонення (це приблизно 350-400 млн років). Вони виникали з часом — так можна вивчати геологічну структуру, тут є вапняки, гіпси тощо. А ще схили каньйону цінні тим, що тут є окремі місця, де не ступала людська нога чи корова. Там знаходять час від часу такі рослини, про чиє існування і не підозрювали тут. 1912 року польський ботанік знайшов одну, яка називається Федра середземноморська. А п’ять років тому у каньйоні річки Джурин знайшли комашку, яку востаннє бачили на земній кулі живою 1864 року, тільки декілька трупів зберігаються в Тель-Авіві в музеї. Є багато можливостей для вивчення. Кажуть, що у нас є також філіч — екзотична сова у Касперівській водоймі», — розповідає Аркадій Сідоров.
Далі йдемо парком, який підпорядкований міській раді. Асфальтована алея веде вниз парку, до лавиць. Скрізь чисто, все доглянуто, є багато лавиць, місце для барбекю, спортивний майданчик.
«Тут такі були хащі, які важко уявити. Ми цього сезону вже тричі косили. Парк не проглядався. Раніше тут не було нічого: ні лавиць, ні ліхтарів, урн — лише залишки радянського асфальту. Тут плануємо встановити альтанки, мультифункціональний майданчик, де буде інстальоване шахове поле, танцмайданчик, семінари та кінопокази просто неба. Останні у нас популярні вже декілька років. Робимо все маленькими кроками, бо бюджет у нас невеликий. Плануємо ще підвести воду у парк», — ділиться планами Алла Квач.
На стовпах є вказівник про наявність Wi Fi та місця зарядки телефонів.
«Одночасно можна заряджати 20 гаджетів. Wi Fi нічого не коштував для міського бюджету: провайдери, які зайшли у місто, встановили його безкоштовно. Ввечері тут нема де яблуку впасти: молодь, батьки з дітьми і старші люди. Мені дуже приємно, що люди тут відпочивають», — каже міська голова.
У куточку парку старий дуб, під ним на лавиці відпочиває пара старшого віку.
«Йому 500 років. Це Орестовий дуб, мій син його дуже любив (Орест Квач загинув на війні на cході України 2014 року, — ред.), залишилося фото, де він обіймає цей дуб», — каже Алла Квач.
Парк для ранкової зарядки та весільна фотозона
Далі наша екскурсія проходить у парку «Верхній». Асфальтована алея веде до оглядового майданчика, де відкривається панорама на Дністровський каньйон на Буковину. Це улюблене місце відпочинку місцевих та головна весільна фотозона.
«Раніше тут було болото. Якось побачила, як наречена йшла з підкоченою сукнею на підборах. 2018 року ми проклали тут доріжку, а 2019-го — почепили метеоритний дощ (освітлення, — ред.). Гірлянда світить у всі пори року. Цю алею облюбували місцеві мешканці. Реконструювали тут майданчики, зони барбекю тощо», — розповідає Алла Квач.
Біля фотозони — алея декоративних персиків.
«Я завжди мріяла посадити тут кольорову фотозону. Мрії здійснюються: мені телефонують навесні і пропонують саджанці безкоштовно», — ділиться міська голова.
Ще одна наша сьогоднішня локація — «Тінистий пляж». Наразі відпочивальників тут небагато, можливо, тому, що субота. Всюди чисто, є бювет із питною водою.
«Цьогоріч повінь тут затопила пляж, але коли вода зійшла, залишилася дрібна галька та пісок. Тут на вихідних завжди людно: хтось відпочиває, хтось купається, туристи смажать шашлики. Ми зробили лавки зі зрубу тополі на місці і з них же — чотири зони барбекю, провели водогін на пляж», — розповідає Алла Квач.
«У Заліщиках об’єдналися влада, громада і бізнес. Раніше люди спостерігали за роботою влади, але тепер у нас є громадянське суспільство, і жителі долучаються до створення комфортного міста. Я бачу віддачу мешканців, які дарують щось для парків, міста. Ми всім дякуємо в соціальних мережах», — ділиться Алла Квач.
Остання локація, яку ми відвідуємо у Заліщиках і яка буде корисною для туристів і просто для активних мешканців міста, — громадський туристично-інформаційний центр «Вулик».
«Це громадський простір, власне те, що зробили спільно громада, влада і бізнес. У нас тут діє Академія срібно віку, молодіжна платформа, мам-центр. Проєктор, колонки, екран ми отримали від Американського посольства, міська рада закупила рекуператор, кондиціонер, місцеві дизайнери розмалювали нам простір. Зі світу по нитці — так ми облаштували громадський простір», — демонструє центр міська голова.
Майже цілий день знадобився нам, аби оглянути лише частину принад Заліщиків. Тож коли зібралися їхати до, здавалося б, найважливішого, за чим їдуть сюди туристи, — панорами міста, почався дощ. Але нашу знімальну групу це не зупинило. Як і те, що дістатися до цього місця неасфальтованою сільською дорогою не просто. Й ось власне довгоочікуваний момент — завершальне фото. Емоції переповнюють. Але це лише один знімок, і без цілісної екскурсії містом та відпочинку на пляжі воно не матиме тієї вартости. Тож, обирайте вихідний день і ґоу до Заліщиків!
Фото Володимира Гуцула
