0
45+ «Карта бажань» про кіновиробництво, специфіку роботи стильмейкера у різних напрямках та відсутність державної підтримки митців.
Онлайн-медіа «Шпальта» є партнером відеопроєкту акторки театру та кіно Інни Мірошниченко 45+«Карта бажань». Його мета — довести глядачам, що після 45 років життя тільки починається. Гості — люди цього віку і старше, які не побоялися власних бажань і втілили мрії, що здавалися нездійсненними у їхніх роках.
Надія Кудрявцева — стильмейкерка, членкиня Союзу дизайнерів України. Вона підбирала костюми для телеведучих таких каналів, як «Інтер», СТБ, костюмувала фільми «Кіборги» та «Гуцулка Ксеня».
Про відсутність державної підтримки митців, стереотипи у професії стильмейкера та початок роботи в театрі
До своїх років ми назбирали таку кількість справ, що не можемо дозволити собі виділити час для того, аби самопросуватися в інтернеті. Молодь витрачає менше часу на свої проєкти. Вони можуть займатися цим більше. В інтернеті фактично немає інформації про жодного дизайнера. Повинна бути державна програма, яка займалася би просуванням письменників, художників та інших митців. Нам потрібно навчитися цінувати всіх творчих своїх, вибудувати українську ідею.
До певного періоду я могла б існувати як костюмерка на телебаченні. Існує стереотип, що ті, хто займається фешном, повинні бути молодими та стрункими, гарно одягненими та дивно постриженими. На телебаченні таким, які мають вигляд міських божевілень, надають перевагу.
У театр мене запросила Валентина Руденко. Вона попросила допомогти зробити костюми для вистави Лідії Яремчук. Я просто виконала з художнім смаком прохання так, як вважала за потрібне. В той період не вистачало людей, які могли би просто виконати завдання. Це закінчилося тим, що хтось вважав, що результат був не зовсім театральним, ближче до фешну. Після цього посипалися інші замовлення.
Про театр як інший світ, перший костюмований фільм та різний підхід до роботи
Театр — це інший світ. Костюм — це частина постановки. Для того, щоб їх зробити, треба добре володіти величезною кількістю знань, розуміти специфіку театру. Будь-який фешн-дизайнер не зможе зробити цього. Проте коли я працювала в театрі, то спілкувалася з акторами. Деякі з них казали: «Дайте мені костюм, я його освою і зіграю в ньому». Це мені здається геніальним. Костюми пов’язані з декораціями, текстами, ідеями вистав.
Театральний, фешн-, кінокостюм та костюм для телебачення — це зовсім різні речі. Перший фільм я костюмувала за наказом Олександра Роднянського. Я знала, що в кіно працювати жахливо. Проте зробила ескізи для новорічного фільму-мюзиклу «Алі Баба і 40 розбійників». Показала їх і сказала: «Я відмовляюся продовжувати, проте я працювала — дивіться». Пізніше мені сказали, що мої ескізи переглянули і вирішили, що вони хороші. Олександр Єфимович видав наказ, щоб мене звільнили на 2 місяці від роботи на телебаченні (хоча це фікція), аби я могла робити костюми для фільму.
Я створювала одяг для різних за жанром фільмів. Проте була готова до викликів. «Чемпіони з підворіття» — це сучасний одяг. «Хайтарма» — історичний зріз, про який мало інформації. В цьому випадку я шукала її в етнографів, проте це була катастрофа. З «Кіборгами» теж було не солодко — були важкі умови. Проте там я працювала із задоволенням і пишаюся результатом. «Моя бабуся Фанні Каплан» — це історичний період, знайомий мені, є багато матеріалу. Я теж отримала задоволення від цього фільму.
Про дружбу з акторами, специфіку створення образів та уроки кіновиробництва
Я з акторами не дружу, я їх боюся. Їм постійно потрібно приносити купу деталей до костюмів, розпитувати, чи їм зручно чи, може, щось поміняти. А потім вони навіть мене не згадають.
У фільмі «Гуцулка Ксеня» з костюмами все вирішувала інтуїтивно. З багатьма акторами ми переміряли гори готового одягу, аби вибудувати розуміння персонажа й безпосередньо актора, який його грає, та підібрати йому оптимальний образ.
Я пам’ятаю зйомки фільму Дмитра Тамашпольського «Сторонній». Ця стрічка, як і «Гуцулка Ксеня», отримала багато призів, хоча фільм ще не вийшов. У «Сторонньому» свіжа картинка, інша. Та й тема дуже цікава. Я задоволена тим, що вийшло, і хотіла б дуже побачити, який воно має вигляд. Я завжди присутня на зйомках і спостерігаю за тим, що відбувається, з задоволенням.
Раз на місяць я проводжу заняття, присвячені лише кіновиробництву. Їх відвідували в середньому 20 людей. Із них лише декілька справді цікавляться цим. Інші вважають їх нудними. Це дуже прикро. Я намагаюся їх мотивувати, приводжу на зйомки тощо.
Повне відео:
