0
Про карантин у американському штаті Вісконсин, реакцію місцевих на обмежувальні заходи та дії держави для підтримки громадян пише у колонці Олена Плешивенко.
Початку спалаху коронавірусу я не відчула взагалі. Принаймні, таке враження в мене тепер, оскільки до останнього все було, як завжди, за винятком рекордних продажів туалетного паперу (я досі щоразу закочую очі, згадуючи про це). Новини я не дивлюся взагалі, тож у поле зору потрапляло лише те, що поширювали друзі в соцмережах.
Про те, що захворювання дійшло до «сирного» штату Вісконсин, ми дізналися на початку березня – декілька хворих з’явилися в одному з найбільших міст штату. Щоправда, всі вони повернулися з країн, де на той момент спалах набував величезних обертів.
Декілька днів усе було спокійно, а потім стало дещо моторошно, тому що кількість хворих росла, і не всі серед них подорожували за межі США чи були в контакті з подорожніми. Тоді місцеві медики оголосили про те, що в певних районах, де фіксували нові випадки коронавірусу без очевидних зв’язків із наявними хворими, є «поширення серед спільноти». Саме після того, як два округи отримали цей стан, люди почали дещо ворушитися.
Приблизно в середині березня почалася магазинна паніка. Люди скуповували все, що було хоч найменшим чином пов’язане з гігієною: туалетний папір (його не було в наявності декілька днів у найбільших супермаркетах), паперові рушники, антисептики, всі мийні засоби, гелі для прання тощо. Полиці із замороженими продуктами, хлібом, рисом і консервами були спустошені. В моєму районі два величезних продуктових супермаркети були вимушені закритися на день для того, щоб відновити запаси доступних товарів.
І ось, 24 березня губернатор штату Вісконсин Тоні Еверс оголосив про введення карантину, який повинен був тривати до 24 квітня 2020 року. Згідно з розпорядженням, жителям заборонено відвідувати громадські місця без нагальної причини та перебувати в групі більше 10 людей, ресторанам обмежили діяльність до «їжі на виніс» та доставки, а всі підприємства, які не є критично необхідними, повинні, якщо можливо, працювати дистанційно. Всі перукарні, масажні та косметичні салони закрили. Школи перевели на дистанційне навчання ще за тиждень до введення карантину в штаті.
Чомусь тоді мені здалося, що люди вчасно закупилися (хоч магазини не зачинили), оскільки супермаркети входять до списку громадських місць, які не варто відвідувати без нагальної причини. За декілька днів після введення карантину я проїжджала повз супермаркет і була впевнена, що паркувальний майданчик буде порожнім. На мій величезний подив, вільних місць майже не було, а люди виходили з наповненими кошиками. І таке продовжувалося ще декілька днів.
Даунтаун (діловий центр міста, – ред.), щоправда, спорожнів – поодинокі мешканці прогулювалися містом у масках та латексних рукавицях. До речі, маски в нас і сьогодні є лише рекомендацією, тож використовує їх щонайбільше третина населення. Дитячі майданчики закрили, огородили стрічкою, а деякі понакривали сіткою, щоб точно ніхто не зміг користуватися.
Єдиним рятунком для мене було те, що державні парки досі були відкриті – я не могла сидіти на місці цілий день, а поблизу нашого будинку тротуарів немає (тож прогулянки майже неможливі, бо ходити по краю дороги, де машини їздять зі швидкістю 55 миль на годину, не надто безпечно). Отож, парки стали моєю відрадою. За перший тиждень ми відвідали три нових величезних парки, водоспади і звичайні трейли (стежки, відведені для відвідувачів у природних заповідниках, – авт.), де людей було мінімум – всі сиділи вдома.
І ось, приблизно за два тижні після введення карантину губернатор був вимушений закрити всі парки, які належать штату, оскільки кількість відвідувачів була надто високою. Люди приходили сюди на пікнік, не дотримувалися загальних рекомендацій і почали забруднювати парки. Тепер доступні лише деякі трейли, але людей на них досить багато.
Від початку поширення COVID-19 я почала частіше звертати увагу на новини, хотіла тримати руку на пульсі подій, і з часом губернатор почав говорити про те, що карантин і всі запобіжні заходи починають діяти, що ріст захворювання не такий стрімкий, що є надія на повернення до звичного ритму життя в недалекому майбутньому. Тож усі з нетерпінням очікували 24 квітня.
Однак 16 квітня Тоні Еверс видав новий указ, згідно з яким карантин триватиме до 26 травня з послабленнями. Так, деякі магазини, які продають товари не першої необхідности, зможуть повернутися до роботи, але тільки з онлайн замовленнями і виносом продукції до машин покупців. Бібліотеки працюватимуть також у режимі онлайн із виносом книг. Усе повинно відбуватися з використанням одноразових рукавиць і захисних масок. Державні парки будуть закриті, оскільки адміністративні приміщення залишаються без нагляду. А місцеві будуть доступні, відповідно до рішення влади округів.
Звісно, всі розуміють, що рішення не є необґрунтованим (чи хочеться в це вірити), але легше від того не стає – люди залишаються без роботи, мінімальні виплати з безробіття не тішать. Єдине, що дещо полегшує відсутність роботи, – це рішення про одноразову виплату в розмірі 1200$ тим, хто тимчасово втратив дохід у зв’язку з COVID-19.
Але, крім фінансової нестабільности, є й інші аспекти життя, які відкладають на невизначений період. Як, наприклад, весілля чи подорожі, скасували концерти та фестивалі. Звісно, все це не триватиме вічно, й одного дня все повернеться до звичного ритму, всі ми знову зможемо жити, як і раніше. Хай якими банальними не були всі наші нездійснені плани на фоні глобального поширення захворювання, ми втратили частинку надії і щастя.
Хочеться вірити, що все це скоро скінчиться, що всі ухвалені рішення і заходи є обґрунтованими і скоро даватимуть результати. А для цього всім треба докласти маленьке зусилля – посидіти вдома, одягнути маску під час виходу на вулицю та запастися терпінням.
Stay safe!
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.
