0
Фотограф Антон Федоров у рамках проєкту для The Gate Agency вирішив прожити 3 дні та зустріти Великдень у скельному монастирі, що на Буковині. Познімкувати людей, які більшу частину свого життя добровільно проводять в «ізоляції», – ченців – та розділити з ними побут і святкування. Детальніше про експеримент читайте у матеріалі.
Подивитися цей та інші проєкти The Gate Agency.
Всі знімають, а я ні
Минуло вже більше місяця карантину. Мої колеги з The Gate Agency вже мобілізувалися і почали знімати кілька тематичних проєктів. Але я нічого не міг придумати… Це породжувало в мені відчуття, що я невдаха. У мене не було бажання їздити по місту або фотографувати у відділеннях хворих. Тим паче, я живу в одній квартирі з двома дітьми і 85-річною бабусею. Вирішив заспокоїтися, знімати родину вдома та сидіти рівно.
Якось ми влаштовували з колегами онлайн-брейншторм, вимальовували теми зйомок. Виникла ідея – познімати у селі велику сім’ю в період Великодніх свят та ще багато інших. І якось увечері я думав про це, і в мене виникла ідея зняти людей, які більшу частину свого життя добровільно проводять в «ізоляції», – ченців. Я людина не релігійна, але маю велику віру. Ця тема мені була цікава і надихала. Почали пошук. Хотілося, щоб це був невеликий монастир десь далеко, якнайдалі від столиці.
Монастирський шлях за редзавданням
Знайшли гарний скельний монастир у Чернівецькій області. Так збіглося, що ми саму планували туди робоче відрядження для проєкту про бізнеси на карантині. І ми мали редакційне завдання для проїзду в закриту Чернівецьку область. Я розумів, що зробити просто репортаж у монастирі буде замало. Тому вирішив прожити там 3 дні і зустріти Великдень. Цілком розділити побут і святкування з цими людьми.
6 годин дороги – й ось ми біля воріт монастиря. Колеги пожартували та залишили мене одного. На вході я зустрів настоятеля і розповів йому про свій задум та попросив дозволу залишитися у них. Він подумав трохи і дав добро.
Монастир розташований на висоті майже 150 м над рівнем Дністра.
Вчені припускають, що цей печерно-скельний скит був заснований ще в XII столітті. Точно відомо, що він існував ще до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30-ті роки двадцятого століття монастир відновили. Але коли прийшла радянська влада, ченців розстріляли. Сучасна історія монастиря починається тільки з 1999 року.
Родимки на лапах Великої Ведмедиці
У монастирі живе близько восьми ченців і п’яти послушників. Із приходом карантину кількість прихожан максимально скоротилося.
Чи був у мене страх заразитися? Не буду приховувати – трохи був. Я довго думав над цим. Але коли побачив, як багато тут простору і як мало людей, вирішив не одягати маску без потреби. Насолоджувався свіжим повітрям, контролював дистанцію в діалогах і користувався антисептиком.
Мене поселили в келію, що прорублена просто в скелі. Там було все, що мені потрібно: ліжко, стіл і піч. Спочатку в кімнаті було так холодно, що в мене з роті навіть ішов пар. Але я запалив піч – і за декілька годин стало дуже тепло.
Перший день у мене пішов на освоєння території і знайомство з людьми.
Послушник Микола провів мені екскурсію. Послушники – це люди, які живуть у монастирі і роблять різну роботу. Іноді це селяни, що втратили все, іноді ті, хто не хоче більше жити звичайним життям і мають натхнення шукати більш глибокі відповіді на свої запитання.
Мені дали можливість відвідувати трапезну. Я вегетаріанець із семирічним стажем, і пісна їжа була для мене радістю, а не проблемою.
Лайфхак: відсутність їжі вирішується фотосесією для кухаря. Так мені дісталися голубці в позаурочний час.
Вночі на вулиці я тремтів, але не міг відірвати погляду від трансляції зоряного неба в ультрависокій якості. Можна розглянути всі родимки на лапах Великої Ведмедиці.
Щоб пересуватися територією монастиря, потрібні міцні ноги і тренована серцево-судинна система. Наприклад, аби дістатися до річки, треба пройти чималу відстань, подолати крутий спуск та добряче піднятися вгору. Біля річки я знайшов кулясті камені природного походження. Їх там велика кількість.
Історія сходження милости
Страсна п’ятниця – день, коли свідомість піддається сильному впливу сумнівів. Ченці тримали суворий піст, і на прохання зробити постановочне фото я отримував відмову. Але я вірив, що це важливий досвід і врешті-решт все вийде.
Отримавши чергове НІ, я вирішив хоч зняти, як чернець іде від мене в далечінь. Відкадрувавшись, натиснув на кнопку і трапилося маленьке диво. У цей момент на передній план вискочив хлопчик і чітко помістився в контурі фігури ченця. Це син послушника, що приїхав у монастир допомогти монахам по господарству.
У день підготовки до Великодня на мене все ж таки зійшла милість. Кожен із ченців погодився трохи попозувати мені! Часу на зйомку було небагато, але в кожному портреті я відчув сильний дух і глибоку віру.
Фото Антона Федорова
