0
Про порушення карантинних обмежень, роботу правоохоронців та недосконале законодавство пише у колонці дослідник і журналіст Сергій Воронцов.
Суворі карантинні заходи захищає законодавство України. Захищає, але як завжди… В цьому цимес нашої м’якої анархічної країни, що ніщо тут не доводять як до логічного, так і до алогічного кінця. За це, може, й варто любити батьківщину, не тільки шпетити. Бо якби доводили до кінця, то, може, й гірше було б…
Декілька судів щодо різноманітних порушень закону про карантинний режим («запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19») відбулися у Чернівецькій області цього тижня. Гадаю, інформацію про них цікаво довести. Вона пізнавальна. Більшість вироків, як зазначив на початку, – це виправдання. Незважаючи на це, принагідно закликаємо поберегти себе від вірусу та нервових пригод. Карантин у труні довший. На це варто зважати.
Про порушення правил маскараду
Уже 6 квітня (у перший день введення правил карантину на законодавчому рівні) житель Кельменецького району втрапив у халепу. Він був без маски на автобусній зупинці с. Нагорян Кельменецького району. Чому зараз така зупинка вважається громадським місцем, якщо автобуси не їздять, питання вже інше. Сподіваємося, Верховна Рада знає на нього відповідь. Але закон ухвалили. Поліція склала протокол на громадянина за перебування у громадському місці без маски. За таке задоволення, як відомо, парламентарі запропонували платити 17 тисяч гривень. Справу доправили до Кельменецького районного суду. Трохи витягів із його рішення:
«ОСОБА_1 пояснив, що він не мав змоги придбати у селі захисну маску чи виготовити її, тому перебував на зупинці громадського транспорту без маски на обличчі, про що жалкує, розкаюється у вчиненому. Безкоштовно маску йому ніхто не пропонував.
Вислухавши пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали адміністративної спраги, вважаю, що дану справу слід закрити за відсутністю в діях (…) складу та події адміністративного правопорушення. (…) З пояснень ОСОБА_1 вибачається, що він перебував у громадському місці без маски на обличчі, зокрема на органах дихання, через відсутність коштів на її придбання та через неможливість виготовлення її самостійно»
Здається, ця судова справа порушує ще одну проблему. У кожному суспільстві є асоціальні громадяни (і вони у групі ризику). Як їх забезпечити масками (а заодно і грошима чи їжею, тому що вони тусувалися завжди при церквах та ринках, що давало їм такий-сякий прибуток, а зараз…)?
«Триндіж-контроль»
Інша справа, яка вже завершилася у Глибоцькому районному суді, стосувался інтернет-допису щодо коронавірусу. Матеріал щодо неї надійшов до суду від Глибоцького ВП Сторожинецького ВП ГУНП в Чернівецькій області. Судили безробітного з Глибоцького району.
До речі, не тільки поліція, але й Служба безпеки пильнує інтернет-дописи, пов’язані з коронавірусом. Так, за повідомленням Укрінформ від 13 квітня, «СБУ за час карантину виявила понад 150 осіб, які поширювали фейки про коронавірус».
На щастя, у Чернівецькій області цього разу все знову закінчилося виправданням відповідача з таким формулюванням:
«З досліджених у судовому засіданні матеріалів справи не вбачається, що повідомлена інформація ОСОБА_1 могла викликати паніку серед населення чи якимось чином могла порушити громадський порядок, будь-яких доказів масового обурення та занепокоєння серед мешканців Глибоцького району Чернівецької області, тобто відсутня обов’язкова складова адміністративного правопорушення – об’єктивна сторона.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що поширена інформація ОСОБА_1 є неправдивою…»
Однак нерви попсували добряче.
Порушення режиму роботи магазинів. Нема покупця – нема штрафу
Порушення режиму роботи магазинів в умовах карантину – це ціла низка справ, зокрема у Чернівцях. Здебільшого вони були актуальні ще до 6 квітня. Однак справи у суді досі. Багато з них повернули до поліції на «допрацювання», оскільки протоколи порушення склали неналежним чином. Крім того, наші законодавчі органи зробили стільки рухів… То забороняли, то відкривали, то знов забороняли, розширювали перелік послуг, скорочували перелік, що створило багато лазівок юридичних. Коли просто дата протоколу, різниця в одну добу, вирішувала справу.
Найбільше, звісно, тішили формулювання, абсолютно чарівні:
«Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 29 березня 2020 року, посадова особа закладу « ОСОБА_2 » ОСОБА_1 на вулиці Ентузіастів, АДРЕСА_2 м. АДРЕСА_3 29.03.2020 року о 10.45 год. не припинив роботу закладу та здійснював прийом відвідувачів із застосуванням послуги «самовиніс», чим порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року.
До суду з’явилася особа, яка проживає за адресою, зазначеною в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме: бульвар Героїв Крут …(…) та надала суду паспорт громадянина України, з якого вбачається, що його прізвище « ОСОБА_3 », а не « ОСОБА_4 », як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення.
За таких обставин вважаю, що в діях ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки в справі відсутні будь-які докази того, що це саме він вчинив дане правопорушення»
Кількість дивно складених протоколів цими днями, очевидно, була рекордною. Однак закривали подібні справи переважно через те, що необхідно довести наявність покупця, факт продажу. Що виявилося процедурно важко. Господарі ж магазинів говорили, що вони проводили прибирання, дезінфекцію, переоблік тощо. І спростувати їх без покупця просто неможливо. Тобто, переважна більшість цих справ закінчилася тільки тими самими витраченими нервами.
Про соціальне. У селі Ломачинцях судили мешканку, яка нібито продавала насіння. Вона не з’явилася у суд, тому що перебуває у декретній відпустці, маючи трьох неповнолітніх дітей на утриманні. Такі у нас історії. Складні. Добре все ж, що більшість із них не доводять до кінця.
