0
Колонка кандидата політичних наук, голови правління ГО «Центр актуальних місцевих ініціатив» Михайла Павлюка.
Фото Конкурент
Будь-який підручник з основ правознавства, який легко можна придбати на прилавках у середмісті поблизу кінопалацу «Чернівці», дає прості описи прокурора – це особа, яка уповноважена представляти інтереси держави у суді, захищати майно держави, бути особистим прикладом, незаангажованим, некорумпованим, справедливим посадовцем, частиною право (!!!) охоронної системи. І, відповідно, такий прокурор має бути прикладом для підлеглих, міжнародної спільноти та співгромадян. Наше суспільство сьогодні ризикує удвічі більше в умовах продовження війни, економічної кризи, пандемії коронавірусу та спроб маргінальних політичних сил нав’язати реваншистський антиєвропейський порядок денний.
Поруч з ухваленням давно необхідних законів щодо протидії пандемії коронавірусної інфекції COVID-19 Верховна Рада у вівторок, 17 березня, підтримала пропозицію президента України призначити Ірину Венедіктову новим Генеральним прокурором України. Експертне середовище досить стримано, якщо не писати критично, сприйняло цю кандидатуру, як і сам час (позачергова сесія, без відповідного обговорення у комітетах) втілення такого кадрового рішення. Відкинувши сексистські підходи як перевагу, яку чомусь повторювали провладні нардепи, на кшталт «перша Генпрокурор жінка», зверну увагу на декілька невідкладних моментів, на мою думку.
Перш за все це чітка демонстрація аполітичности та бажання завершити реформу прокуратури, яка триває уже декілька років за підтримки партнерів із ЄС та США. У 2017-2018 роках мав нагоду спілкуватися з др. Богданом Витвицьким, колишнім федеральним суддею Нью-Йорка та радником Посольства США в Україні з юридичних питань. Така особлива увагу до реформування саме цього органу не випадкова, адже це надзвичайно важливий інструмент у розбудові правової держави, верховенства права, боротьбі з корупцією та захисту інтересу нашої держави. Тобто, з одного боку, недопустимість очевидних спроб, зокрема й на попередній керівній посаді у Державному бюро розслідувань переслідування опозиційних діячів чи громадських активістів. А з іншого, чіткі сигнали й системна робота з працівниками прокуратури – це непопулярний, але необхідний діалог щодо скорочення, атестації, забезпечення умов, визначення пріоритетів роботи цілого відомства. І, звісно, недопущення повернення одіозних чи токсичних людей, які працювали на керівних посадах у 2011-2014 роках у скомпроментованій системі. Перефразовуючи відому вже не тільки Дональду Трампу фразу про «100% свою людину генпрокурора», нехай новий Генпрокурор стане «на 200% своїм для забезпечення верховенства права, на 500% – для завершення реформи прокуратури та на 1000% – у сприянні й дотриманні прав та свобод громадян незалежної європейської держави».
По-друге, необхідність завершення резонансних злочинів проти учасників Євромайдану. Хочу наголосити, не скасування закону про амністію для учасників Євромайдану, мотивуючи це суперечностями з Кримінальним кодексом, а навпаки – чіткий сигнал суспільству про невідворотність покарань злочинців, очевидних в очах міжнародної спільноти та наших громадян. Доповнюючи нетактовне висловлювання пані Венедіктової під час обговорення у парламенті «вор должен сидеть в тюрмє», там, за рішенням суду, повинен все ж відбувати покарання вбивця, якого свого часу наділила держава правозахисною функцією, який стріляв у неозброєних людей; зрадник, який порушив державну таємницю чи здійснив державну зраду; чи високопосадовець, який грубо перевищив свої повноваження, що призвело до трагедії та великих економічних збитків. А чи мова йде саме про співробітників «Беркуту» чи четвертого президента України, належить у найкоротші терміни встановити за безпосередньої проактивної праці Генпрокурора, під керівництвом якої повинні завершити всебічне й неупереджене досудове слідство. І родини героїв Небесної Сотні могли би першими побачити результат такої роботи.
І насамкінець, свідченням хорошої освіти, наявних дипломів, наукового ступеню та вченого звання разом із досвідом викладацької діяльности нового Генпрокурора має бути готовність зрозуміти поточний запит українського суспільства – збереження й зміцнення в умовах наявних світових проблем нашої державности, ідентичности та безпеки громадян. І будь-які посягання на здобуті такою дорогою ціною, особливо цими останніми роками, елементи державности, як і нехтування основоположними правами наших співгромадян, викликатимуть закономірний спротив та подальший, і так уже чималий, розкол між владою та суспільством. А це точно ми знаємо, до чого може призвести. Тому й застерігаю від подібних рішень і, як наслідок, такого розвитку подій.
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.
