0
Про нову владу, ревізіоністську політику, псевдоутиски національних меншин та власні ініцітиви говорили в інтерв’ю з Михайлом Павлюком, колишнім в.о. голови Чернівецької ОДА
100 днів мовчання
Це перше інтерв’ю після того, як я склав, згідно з законом, повноваження першого заступника з функціями й обов’язками голови ОДА.
Я хотів витримати морально-етичний момент, коли треба 100 днів не оцінювати і не критикувати нову політичну команду, яка керуватиме областю, і дочекатися їхнього бачення розвитку Буковини. За цей час не було, власне, що оцінювати. Навіть якщо подивитися на проєкт обласного бюджету чи соціальні об’єкти, подані за програмою «Велике будівництво», або Програму соціально-економічного розвитку на 2020 р., чи на стратегію розвитку області до 2027 року. Це все документи, які ми розробляли так само, як і на 99% той перспективний план формування територій громад, який знають громади, який ми публічно пропонували Кабміну після обговорення. Ризикну припустити, що самі об’єднані громади зараз не знають, який фінальний проєкт перспективного плану, поданий на затвердження Кабінету Міністрів України (КМУ). З іншого боку, я хотів все переосмислити, поспілкуватися з політичними однодумцями, соратниками, колегами, провести час із сім’єю, в мене 3 дітей.
Я впевнено можу сказати одне, ми в 2019 були у меншості, я відчував політичну самотність. Той час, який нам був відведений, той мандат в.о. голови ОДА, який у мене був, ми використали достойно. Я не залишив жодної копійки боргу перед державою, бюджетними організаціями чи перед громадянами. Не було жодних скандалів чи потрясінь. Я двічі об’їхав область і на свої перші 100 днів я мав схвалений План стратегічного розвитку Чернівецької області на 2019-2021 роки. Там були зібрані пропозиції кожної великої громади, кожного району, Чернівців щодо розвитку 696 об’єктів, які варто добудувати, реконструювати тощо. Серед них найбільше проєктів дорожньої інфраструктури та сфери охорони здоров’я.
Я набираюся зараз внутрішньої бадьорости, я оптиміст щодо розвитку нашої області і Чернівців. Ми, звісно, найближчим часом запропонуємо багато думок і бачень того, що важливо зробити і змінити на місцевому рівні, я точно знаю, що альтернатива є, її треба запропонувати нашому суспільству.
Перехід у громадський сектор
Я створив громадський рух «Центр актуальних місцевих ініціатив». Планую запропонувати місту та області важливі ініціативи, зокрема й ті, які я почав як в.о. голови ОДА, але не встиг втілити.
Я хотів би бачити в Чернівцях належним чином облаштований міжнародний аеропорт, я буду ратувати і підтримую будь-яку публічну кампанію, публічну адвокацію теми надання повноцінного статусу і фінансового забезпечення міжнародного аеропорту Чернівців. У місті немає повноцінного палацу спорту. Я кажу про нові проєкти чи незавершені об’єкти, які можуть об’єднати жителів міста й області. Я об’їхав декілька разів Буковину, зрозумів, що у людей є дуже багато ініціатив. Вони хаотичні, накладаються одна на одну, але вони є. Дехто не розуміє, як фінансово можна підтримати ту чи іншу ідею, що таке фонд регіонального розвитку, навіщо потрібні якісь інші інвестиції, хтось думає, що місцеві бюджети бездонні. Адже вони у наш час стають меншими. В процесі децентралізації багатшими стають об’єднані територіальні громади, а райони й обласні бюджети зменшуються.
Про нову владу
Оцінювати хочеться конкретний доробок, а не процес, не заміну «інструментів». Я не вірю, що єдиною метою нової влади було просто тотально замінити всіх чиновників, до речі, дуже часто державних службовців, які складали присягу, проходили конкурс, перевірки. Повинна бути якась інша мета, але ми її поки не бачимо.
Мене зараз турбують деякі речі. Під час моєї каденції ми з командою думали, як надати кошти міському бюджету, як підтримати Чернівці, як зміцнити інфраструктуру. Більше 35 мільйонів торік дали на дорожнє господарство, підтримали питання національної пам’яті – це пам’ятник Героям Небесної Сотні. Прикро спостерігати, коли деякі проєкти пропонують профінансувати з міського бюджету, не просто обласні ініціативи, а державні, які Україна зобов’язана завершити. І я сподіваюся, що не дійде до того, що ми з наших місцевих бюджетів, скажімо, будемо фінансувати пункти пропуску через державний кордон. Ми повинні створити такі умови, аби добудувати їх за міжнародні кошти чи з державного бюджету. Бо зрештою через перекидування між місцевими бюджетами ми зробимо Чернівецьку область не багатшою, а біднішою. Тут надзвичайно важлива робота і депутатського корпусу, і центральних органів виконавчої влади, і Кабінету Міністрів, який повинен у цій ситуації чітко заявити свою позицію, не просто на папері задекларувати. Адже я ще був на посаді, а мені відповідало ДФС, що «ваші пропозиції щодо пунктів пропуску враховуємо і плануємо у 2020 році передбачити кошти на її добудову», мова йде про Дяківці і Красноїльськ.
Робота у команді нового голови ОДА
Це неможливо, бо я належу до іншої категорії управлінців і маю певні переконання, свою ідеологію — правоцентристську. Втім, найголовніше те, що я працював у тій конфігурації, яка була останні 5 років. Тобто це постмайданна влада. Це команда, яку сформували у дуже складний час, із багатьма зовнішніми, геополітичними викликами. Ми залишилися вірними і тим переконанням, і тим ідеям, і розглядати іншу пропозицію чи іншу думку не можу. Влада, яка прийшла, не має високої міри моральної відповідальности перед Майданом, Революцією гідності, бо вони прийшли у 2019 році. Найголовніше — це ті кроки, які вони роблять. Можна прийти і в інший час, але бути послідовним поборником тих ідеалів, і тих тверджень, які декларували та великою ціною захищали на Майдані, і щодо верховенства права, і щодо підзвітности, підконтрольности суспільству, і щодо незмінности європейського вибору тощо.
Про ревізіонітську політику і псевдоутиски нацменшин
Зараз починають проявлятися політичні сили, які закликають переглянути, зробити ревізію всього періоду розвитку України після 2013-2014 років. Вони фактично заявляють про те, що нам потрібно переглянути європейський курс. Це означає, що всі ті жертви вільних людей на Євромайдані і після в процесі захисту цих ідеалів на Сході України — це все треба переглянути. Таку позицію я засуджую. Це представники команди Шарія, Опозиційного блоку й інших політичних діячів, які постійно в публічному інформаційному просторі закликають і президента, і Верховну Раду до ревізіоністської політики. І я вважаю, що у нашій області є багато людей, які можуть цьому протистояти.
На Буковині команда Шарія не представлена. Але ідеї, які вони нав’язують суспільству, надзвичайно небезпечні, і люди, які їх беруться втілювати, на мою думку, є моїми щонайменше політичними опонентами. Наприклад, у Чернівцях є політологи, які дають для Україна.ру інтерв’ю і говорять, що Чернівецькій області абсолютно не потрібна гуманітарна політика, тому що вона, начебто, розсварює людей, натомість треба концентруватися на економічних досягненнях.
Я завжди звертаю увагу на соціологічні дослідження. Вже декілька років існує проєкт «Буковина — контактна зона». Це спільна ініціатива румунських, швейцарських та українських науковців. Два роки тому вони презентували своє перше дослідження, а нещодавно завершили ще одне, згідно з яким, більше 71% жителів районів Чернівецької області, у яких компактно проживає румуномовна меншина (а це Новоселицький, Сторожинецький, Глибоцький і, звісно, Герцаївський), не бачать утисків щодо мовного питання й права розмовляти рідною мовою з боку української влади. Це значить, що Україна проходить свій тернистий, дуже складний, але правильний державницький шлях. І те, що казали 2-3 роки тому на зустрічі (і зі мною зокрема, і на різних ефірах), що хтось тут хоче насильно проводити українізацію або проводити якусь політику не в інтересах нацменшин, спростовує серйозне дослідження. До речі, маю десятки друзів – румуномовних жителів, які дуже вболівають зараз за Україну та розвиток області. Точно знаю, ми ще спільно зробимо багато корисних для краю справ.
Кожен публічний громадський діяч, підприємець чи управлінець у цьому місті, області повинен відзеркалювати якусь ідеологему, якісь переконання. І неможливо у сучасній Україні говорити тільки про одне, тобто лише економіку, а критикувати інше, тим паче, коли це питання української ідентичности, наших переконань як українців, носіїв української мови, культури, традицій. Це як вхідна, як ідентифікатор, це те, з чого починається будь-який діяч. Будь-який, наголошую, український діяч.
Про найскладніше в роботі в.о. голови ОДА
Рік був дуже складним: дві виборчі кампанії, перманентні переговори на Сході про мир, провокації з боку РФ в кінці 2018 (інцидент у Керченській протоці, — ред.). У нас створили штаб протидії російській агресії, коли в кінці листопада почалася провокація з моряками. Була непевна ситуація. Я був наймолодшим керівником області в Україні, це був серйозний виклик.
Навесні 2019 почався виборчий процес, а це історія про популізм. Дуже часто критика форми, а не суті. Тоді критикували децентралізацію і медичну реформу. Як показує практика, є лише один шлях – продовжувати автономізувати заклади, розбудовувати амбулаторії в сільській місцевості. Місцева влада повинна дуже швидко себе мобілізувати і роз’яснити суспільству можливості реформи, які запропонувала центральна влада. Минулими роками влада запропонувала, а у випадку теперішньої України чинна влада продовжує.
Я якихось нових реформ, крім діджиталізації, електронного уряду і низки похідних елементів, поки не бачив. Це не добре і не погано, я оцінку поки що не даю, тільки прошу, щоб довели до кінця те, що розпочали ми.
Наскільки робота голови ОДА залежить від Києва
Це єдина невід’ємна ланка. Місцева виконавча влада є частиною центральної. Ти вмонтований у центральну виконавчу владу, її очолює Уряд, який своєю чергою очолює Прем’єр-міністр. Не можна бути в місцевій виконавчій владі і не сповідувати ту філософію, ту програму Кабміну, відмовлятися її щоденно втілювати. У моєму випадку й у випадку тих років ми були послідовними виконавцями щоденними арбітрами реалізації державної політики в основних сферах. Це саме основна компетенція місцевої виконавчої влади. Коли пробують цей акцент змінити і представити, що центральна влада десь у Києві, а ми тут місцева, ми повинні думати про якісь свої ідеї і смисли тут, то боюся, що ідея федералізації межує з цим, це сусіди. Це, зрозуміло, не одне і те ж, але ці думки можуть між собою грати в пас. У тих умовах, які зараз є в Україні, я вважаю, що місцева виконавча влада повинна все більше і якісніше реалізувати ту державну політику, яка нормативно визначена й оприлюднена, і в тих непопулярних, якщо їм здається, питаннях. А яка ця політика, це вже окреме питання. Мені за реалізацію державної політики на регіональному рівні у попередні роки не соромно.
Про плани і віру в Україну
Я маю один простий план: я створив громадську організацію і найближчі декілька місяців буду спілкуватися з людьми, зустрічатися, їздитиму районами й громадами області. Я хочу бачити мою дорогу Буковину і Чернівці сповненими десятками потрібних ініціатив із питань регіонального розвитку, децентралізації, деконцентрації повноважень і реформи місцевого самоврядування, утвердження української ідентичности й реалізації політики євроінтеграції на місцевому рівні. Я хочу це систематизувати, визначити за часом, які ініціативи можемо вже зараз впровадити, а які пізніше. І, звісно, зобов’язаний бути тут. Пропозиції роботи в Києві є, і вони стосуються певної експертної роботи, на засадах радника на декількох проєктах, де дозволяє мені моя освіта й фах політолога-міжнародника, кандидата політичних наук, тривалий час доцента нашого Чернівецького університету. Звичайно, я теж це не відкидаю.
Я вірю в цю країну, я вірю в нашу область. Тричі я повертався з-за кордону сюди: в 1991 році батьки були в Канаді, я мав можливість залишитися, вдруге – у Празі, коли батьки працювали на дипломатичній роботі, втретє – після стажування в літній школі Гарварду. В США нас усіх добре у науковому плані готували, особливо «євроатлантистів», цьому сприяла тема мого дисертаційного дослідження про відносини Україна-НАТО. Це все тільки збільшило мої шанси бути корисним і державі Україна, і державі США. Але я вважаю, що мешкати й працювати разом із сім’єю треба тут. В Україні дуже багато не зроблено, і ця область, і Чернівці заслуговують кращого.
Фото Анастасії Бойчук
