0
Про чернівецький баскетбол, розвиток та гру загалом.
Геннадій Водовоз – тренер Чернівецької обласної дитячо-юнацької спортивної школи та баскетбольної команди «CHE-BASKET», яка грає у Вищій лізі чемпіонату України. Геннадій раніше працював у Дніпрі. Чотири роки тому приїхав до Чернівців розвивати баскетбол на Буковині. Про тренерську діяльність Геннадія Водовоза, результати підопічних та баскетбол у Чернівцях, читайте.
Як і чому ви почали займатися тренерською діяльністю?
Мій тато був тренером із баскетболу, потім перейшов на хокей на траві. Я пробував різні види спорту, але баскетбол найбільше привертав увагу – виріс у спортзалі. Також мій дядько, який працював зі збірною Ізраїлю, теж сюди приїздив. Можна сказати, що це сімейне.
Я грав у Дніпрі – Continental-Д – перша ліга, потім вийшли до Вищої ліги. Опісля трансфер до сімферопольського «Локомотива», де грав півтора сезону.
Чому саме юнацький баскетбол? Які відмінності підготовки між віковими лігами?
Коли я був у Дніпрі, то працював у школі олімпійського резерву з дівчатами – чемпіонками України. Коли переїхав до Чернівців, так вийшло, що була вільна ніша юнаків: набрав хлопців 2001 року народження. І з цього все почалося. З хлопцями важче працювати, ніж із дівчатами – їм покажеш щось, вони це роблять. А хлопці шукають собі щось у ютубі і пробують експериментувати. Що старше, то більш самостійною стає молодь. Звісно, існує різниця у віці, це правда, адже різна психологія. Зовсім маленькі діти – щирі, вони хочуть більше уваги. Але з ними працювати надзвичайно цікаво.
Чи важко вашій команді у Першій лізі? Яких результатів очікуєте від своїх підопічних упродовж сезону?
Важко, дійсно важко. Два роки тому у нашій команді були досвідчені гравці не з нашого міста. Наразі у нас чернівецькі хлопці, і ми наймолодші у лізі. Очікую прогресу, тому ми спеціально відійшли від досвідчених, аби “награти” молодь, яка могла б допомагати новим людям, яких ми будемо кликати у Першу лігу.
Наскільки у Чернівцях діти люблять баскетбол? Чи є у місті умови для розвитку та навчання?
Його люблять, але наскільки, не можу сказати. В інших містах більше баскетбольних заходів. У Дніпрі з дитинства вчаться грати, там є команда Суперліги, школа олімпійського резерву – там до цього ставлення нормальне. А ми лише прививаємо любов до баскетболу. Коли приїхав до міста чотири роки тому, то ми тренувалися на базі звичайної школи, а зараз готуємося у гарному спортивному залі. Умови лише створюються, звісно, хотілося би кращих, але з чогось потрібно починати.
Чи існує поняття стріту (вуличного баскетболу) у Чернівцях та області? Чи потрапляють звідти гравці до професійних ліг?
Так, причому на достатньо сильному рівні. Були хлопці, які стали призерами фіналу УСЛ (Українська стрітбольна ліга), наша команда – переможці етапів баскетболу 3×3 й учасники фіналів. У нас сильний стріт не тільки у місті, але й загалом в області. Сторожинець робить турніри, Вінниця – теж. Це демократичний вид баскетболу, де звичайні хлопці можуть зіграти з професіоналами і навпаки.
Наскільки пам’ятаю, людини чотири, які зараз грають у професійний баскетбол, але починали зі стріту. Дмитро Липовцев виступає за Запоріжжя, Саша Кобець із «Черкаських мавп» грає в і стрітбол, і в Суперлізі.
Скільки безкоштовних із усіма умовами баскетбольних майданчиків є у Чернівцях? Від кого залежить, аби їхня кількість збільшувалася і за ними доглядали?
Здається, три: у «Водограї» є майданчик, у Чернівецькому транспортному коледжі непогані умови для гри, і колись пускали в школу №2, але зараз не знаю. Це майданчики на вулиці, а критих безкоштовних, здається, немає. Багато залежить від міської влади та від людей, які є ініціаторами створення. Просто потрібне бажання народу підписувати петиції за поширення простору і, я думаю, люди готові навіть волонтерити під час будівництва майданчиків. Треба бути свідомими і хотіти, щоб збільшувалася кількість місць для гри.
Чи отримує Чернівецька обласна федерація баскетболу дотації від управління молоді та спорту? Яким чином ви реалізуєте ці гроші та чи вистачає їх?
Ситуація така: федерація – це громадська організація, і вона може лише клопотати в управління щодо грошей. Існують обласні федерації, які виживають за рахунок спонсорів. Ми пробували порушити таке питання, але воно заглохло. Грошей узагалі немає, а ті, які є, йдуть на змагання, нагороджувальну атрибутику та на допомогу командам. У нас зараз грають три колективи у чемпіонаті України, а федерація старається допомогти.
Який, на вашу думку, сьогодні рівень баскетболу у Чернівцях? Які фактори на це впливають?
У нас грає команда у Першій лізі, укомплектована повністю своїми гравцями. Я вважаю, що це достойне досягнення. Грубо кажучи, якщо нам ніхто не потрібен, тому що нам вистачає своїх, значить, ми вже чогось досягли. У нас грають дві команди хлопців у дивізіоні Б, так, це другий дивізіон за силою, але ми йдемо вверху таблиці. Це також непоганий рівень. Наші дівчата торік стали призерками чемпіонату України дивізіону А – бомба. І вони також ідуть вверху таблиці. Але у чому ми програємо? У кількості тренерів і підготовлених баз. Молодому хлопцеві, тренеру, який хоче заробляти гроші, потрібно постійно працювати. Мало хто такого хоче. Але я завжди вважав, що не гроші впливають насамперед на розвиток баскетболу. А бажання тренерів, директорів спортивних шкіл, чиновників – це головне. Коли ми починали, не було результатів, але в нас повірили – і результат почав приходити. Можливо, він не захмарний, але це досі результат.
Що потрібно чернівецькій команді, щоб пробитися у вищу лігу?
У будь-якому випадку – успіх. І ставлення до баскетболу зараз змінюється: хлопці поїздили і побачили рівень гри, яким він є насправді і який їм потрібен. Умови, звісно, впливають на розвиток, але власне повинно бути бажання розвиватися. Індивідуальна та колективна відповідальність один за одного: один гравець виграти не може.
Наша студентська ліга виконує такі ж функції, як і студентська ліга в США? Що потрібно для гри у професійному клубі молодому баскетболісту чи баскетболістці?
ФБУ (Федерація баскетболу України) старається створити вищий рівень. Як би це дивно не було у наших реаліях, але навіть російська студентська ліга – класна і потужна. До війни я бував часто у Росії, їздив на семінари і розмовляв із тренерами команд, рівень яких – Вища ліга та навіть більше! Сильна ліга. У нас стараються щось робити, і це вже добре, тому що студентська ліга набирає обертів. Просто у нашій області мало вишів – у Львові, наприклад, грають сильні ЗВО, і там щільні ігри, конкуренція, ніхто не хоче програвати.
Аби потрапити у професійний клуб, потрібно себе десь показати. Але є спортсмени, які самі себе презентують: професійні команди оголошують перегляди у міжсезонні, і народ їздить до них показувати свої сили.
На якому рівні зараз Євробаскет? Чим він відрізняється від Національної баскетбольної асоціації?
Торік грали наші «Київбаскет» та «Дніпро», але поки важко. Наразі наш чемпіонат став, яким був колись. Події на сході країни, як наслідок – певна криза: не було легіонерів, бракувало грошей. Проте зараз повертаються наші гравці і приїздять класні хлопці з-за кордону. Думаю, рік-два – і наші гратимуть на хорошому єврорівні. Я взагалі обожнюю дивитися Євробаскет. В НБА (Національна баскетбольна асоціація) плейоф і фінал – як вишня на торті, бо регулярний сезон – це масло. У Євролізі кожна гра на вагу золота, тому що команді потрібно потрапити у вісімку найкращих. Вони б’ються за кожну гру. Та і виконавців, яких десь двадцять і які, я впевнений, не загубляться в НБА.
Що потрібно робити, аби баскетбол у нашій країні мав авторитет НБА?
Ми вже багато зробили: матч зірок Суперліги або той же стріт. Не вистачає дитячого глядача: діти будуть тягти своїх батьків дивитися баскет. Якщо син скаже: “Тату, ходімо дивитися баскетбол, бо це прикольно”, то той піде дивитися. Треба ставити акцент на дітях: фестивалі, змагання. Індустрія повинна працювати для дітей, тому треба також зробити мінімальну ціну на квитки, аби вони не відчували дискомфорту.
Фото Анастасії Бойчук
