Філософія альпінізму – пройти максимально красивий, складний і новий шлях у правильному стилі

Інтерв’ю зі спортивним туристом Олексієм Келіним.

Олексій Келін – спортивний турист, який із командою спробували зійти на восьмитисячник – гору Дхаулагірі – без кисню, допомоги та провідників. Українська експедиція туристів подорожувала у Гімалаї 2019 року, зокрема навколо Аннапурни та озера Тілічо. Також українці обійшли гору Дхаулагірі, зробили першосходження та відвідини шеститисячників у долині Хідден Валлей.

Хочу побачити небесні гори Тянь-Шань або Памір – дах світу

Усе починається з ідеї, яку бажаєш втілити в реальність. Вигадуєш ціль: «Хочу побачити небесні гори Тянь-Шань або Памір – дах світу». Підготовка до великої експедиції займає рік. Гори заберуть усі твої сили, а вже коли приїдеш додому, відпочинеш, тоді почнеш жити у нормальному ритмі. Згодом починаєш думати про плани: тренуєшся та ділишся ідеями з друзями. Якщо хочеш кудись піти — визріває ціль, і знаєш, де взяти на неї гроші. Так з’являється мотивація, щоб заробляти і вчитися вирішувати свої проблеми.
У горах найважливіші люди. Кажуть, колись була послідовність: людина та спортивні інтереси, які вона наслідує, потім людина та місце, куди вона хотіла би потрапити, а потім – людина та людина, з якою просто комфортно спілкуватися в горах. Звісно, можна ходити і наодинці. Проте сам я так не роблю, тому що для мене важливіше спілкування з людьми. Також гори – це здоровий спосіб життя. Це перемога не над висотою чи природою, а перш за все над собою.

Про процес сходження

Наша експедиція в Непал, від прильоту до відльоту, тривала 45 днів. Це великий похід на вісім тисяч метрів. Крім того, що ми піднімалися на гору Дхаулагірі, були ще й інші п’ятитисячники та шеститисячники. Це глухі місця, куди ще ніхто не ходив або ж робили це давно.

Акліматизація – як щеплення: потрібно побути в тих обставинах, до яких адаптуєшся. Проте, поки ти на висоті, процес акліматизації не запускається. Почав підніматися з трьох тисяч до чотирьох, там погуляв, подивився і спустився назад. Акліматизація пройшла. Піднявся на п’ять тисяч, посидів знову, спустився назад. Механізм запрацював – тепер можеш спати на п’яти тисячах і ходити вище. Тому до Дхаулагірі ми були адаптовані.

Погода керує планами. Треба обирати найкращий сезон для себе. Можеш підлаштувати своє спорядження, одяг і продумати все, але природа поставить такі завдання, які ти собі ніколи не поставив би.

Гігієна взаємозалежна від погодних умов та пори року − якщо є можливість тепло помитися, то не зволікаєш. Розігріти воду і зробити лазню у шатрі – не проблема. Зрозуміло, що на восьми тисячах душ приймати не будеш, але можливість доглядати за собою є. З пранням більша проблема – у снігах це майже неможливо: беремо одяг для ходьби та для сну.

Правильний підхід до справи дозволяє харчуватися краще, ніж удома. День восени короткий, спиш мінімум вісім годин. Сильно фізично виснажуєшся, але морально відпочиваєш. Відчуваєш різну палітру емоцій: від радости та творчости до втоми і виснаження.

Про філософію альпінізму

Це сьогодні восьмитисячники – атракціон. Цифра вісім манить людей. Усі хочуть на Еверест – «Rolls-Royce» – номер один. Будь-яка людина, якщо чогось хоче, то найкращого. На цю гору є два класичних шляхи, де завжди черги і є певна цивілізація. Так триває десять днів на рік, решту часу ніхто не ходить.

Першохідці зіштовхнулися з великими викликами. Зміна нормального маршруту, нормального сезону перетворюється в серйозне спортивне завдання. Інформації багато — можна почитати, як хтось ходив, але й можна обрати новий шлях на той самий Еверест. Престижно знаходити нові маршрути, але у світі мало людей, хто міг би приймати такі важкі виклики. На гори висотою сім тисяч метрів першоходів у рази більше, ніж на вісім. Для альпіністів важлива не так висота, як складність технічного маршруту. Філософія альпінізму – максимально красивий, максимально складний і новий шлях, пройдений у правильному стилі. Не залишати свої мотузки, забирати гаки: ти пройшов, а гора залишилася такою, якою була до тебе.

Наразі топове питання в інтернеті – піднятися на К2 – другу вершину на Землі взимку. Зараз тільки почали з’являтися комерційні експедиції, але простих класичних маршрутів немає. Тому завдання піднятися взимку ще не вирішене.

Про трагічні випадки

Звісно, вони існують. І до цього звикнути неможливо. За офіційною статистикою по всіх восьмитисячниках: на Дхалагірі це 20 відсотків від загального, що в рази більше, ніж на більш масових горах – Евересті, Манаслу, тощо.

У фільмах і новинах показують завжди екстраординарне − те, на що звернуть увагу. Тому що кров, смерть, страждання та красиві історії продаються найкраще. У житті все простіше. Ти вибираєш, куди і з ким хочеш піти в гори. Зазвичай готуєшся і намагаєшся десь черпнути знання. Від найближчого скеледрому до фірм, які водять у гори. Тому ти вже маєш хоч якийсь багаж знань.

Коли команда долає складний рельєф, ми одне одного страхуємо завдяки спеціальній техніці страхування та пересуванню в горах. Цього вчать у клубах, секціях, на тренувальних зборах. Якщо правильно користуєшся спорядженням, обираєш маршрут, на який вистачає досвіду, то сходження стає безпечнішим. Хоча 100% безпеки пообіцяти не можуть навіть у місті.

На щастя, смерть у горах зустрічається не часто. Це декілька випадків на рік на всю Україну. У ДТП щодня гине набагато більше людей. Якщо трагізм усе ж присутній, то правильні дії – викликати рятувальників. Допомогою мають займатися професіонали. Якщо готуєтеся до великої автономної подорожі, завчасно готуйте аптечки, тренуйте дії команди під час рятувальних робіт, домовляйтеся про зв’язок.

Про альпінізм та його зміни

Хтось працює у цьому бізнесі (гірські гіди, тренери, виробники та продавці спорядження) – це якщо про гроші. Але, звісно, не тільки профі цим займаються. Крім емоцій, у горах знаходиш друзів, стосунки між людьми, яких дуже важко досягти за інших обставин. У дикій природі все по-справжньому.

Крім спорядження та одягу, змінилося ставлення. Пройшла гонитва за рекордом будь-якою ціною. Повернутися живим важливіше, ніж досягти мети.

Стало більше комерційних відносин як засобу регуляції попиту. Стерлися кордони і заборони. Людина з Чернівців може заробити гроші у майже будь-якій країні, інколи не виїжджаючи навіть із дому. Стало більше свободи. І це чудово!

У 78 років на шеститисячнику

Найсильніший альпініст світу – це Рейнгольд Месснер, людина-глиба, людина-Еверест. Він перший подолав усі восьмитисячники планети, побував на обох полюсах планети, перетнув пустелі. Має величезний досвід. Наразі він меценат та організатор музею гір.

Серед сучасних альпіністів дуже важко назвати найкращого, адже вони всі різні. Найстаршій людині, яку я знаю і бачив особисто на висоті 6000 метрів, було 78 років. Звісно, це сильна особистість.

Чех Адам Ондра – наразі найкращий скелелаз світу. Алекс Хонольд – альпініст, який працює без страховки. Існує всесвітня престижна премія «Золотий Льодоруб», яку вручають щороку за найкращі проєкти в горах. Торік лавреатом став наш товариш із Чехії Марек Голечек і його напарник Зденек Гак.

А раніше найкращими стали наші добрі друзі – українські альпіністи Михайло Фомін та Микита Балабанов. Україні є чим пишатися!

Найбільш здорова мета – це бажати більшого, ніж ти зробив

На висоті ти відчуваєш велике навантаження. Але коли досягнув мети – вершини – чи пройшов маршрут, то отримуєш велике задоволення.

Нестача кисню впливає на мозок і мислення людини. Але дуже важливо зберегти тверезу голову, аби оцінювати ризики й правильно вирішувати. На спуску ти виснажений як емоційно, так і фізично, тому легко допустити помилку.

Найбільш здорова мета – бажати більшого, ніж ти зробив. Для цього необхідно розвивати себе й свої навички. Крім альпінізму, є ще звичайне життя, і воно теж впливає на темп досягнень.

Тут кожен обирає по собі. Немає загального рецепту. Люди ходять у гори по-різному. Хтось щовихідні по обладнаних стежках іде пішки, хтось лізе без страховки на надскладні скелі. Більшість просто ходить у гори у своє задоволення, де основна мета − рекреація і відпочинок. В ідеалі кожна дитина хоча би раз у своєму житті повинна піти в похід. Таке треба тільки вітати.

Фото Володимира Гуцула