Рецепт українського свята. Як буковинка стала співорганізаторкою українського балу у Відні

Дівчина, яка народилася і виросла у Вижниці, вже п’ятий рік поспіль бере участь в організації благодійного українського балу у Відні.

Лідії Акришорі 30 років. Вона народилася і проживала у Вижниці, потім вивчала журналістику у Києві. Пізніше дівчина поїхала здобувати другу вищу освіту до Відня. Тут вона познайомилася з українською спільнотою і почала популяризовувати в столиці Австрії рідну культуру.

Зустрічаємося з Лідією в офісному приміщенні у центрі Відня. Тут ми чуємо українську мову і бачимо багато активної молоді з України, навіть із Чернівців. Сьогодні це офіс ТУМА (товариство української молоді в Австрії). Саме вони відновили традицію українського благодійного балу у Відні.

Лідія – голова ТУМА, вона у Відні вже шостий рік.

Під час Майдану роздавали австрійцям український борщ

Я приїхала у Відень дуже спонтанно, на навчання. Спершу повинна була опинитися в Нідерландах, але не вийшло. Й ось я тут. Вступила до Віденського університету на публіцистику і комунікації. Перші півсеместри навчання я не дуже спілкувалася з українською спільнотою – просто не було можливості і часу. У мене, як і в багатьох, змінилося все під час Майдану. Тоді ми з подругою були вже тут і думали, як зробити, аби пояснити австрійцям доступно і правдиво, що ж відбувається в Україні під час Революції гідності. І придумали «борщову акцію».

Ми наварили дуже багато борщу і роздавали його у кварталі музеїв. Спершу австрійці зупинялися поїсти тепленького, бо була зима. Потім ми роздавали інформативні листівки. Для того, щоб організувати таку акцію, потрібен був дозвіл. І ТУМА– єдина організація, про яку я знала тоді. Ми зареєстрували цю подію, вони мені допомогли. Після цього я частіше співпрацювала з українським товариством у Відні. Організувала у 2015 році українські кінодні у Відні. Тоді товариству виповнювалося п’ять років, тому хотіли це пам’ятно відзначити. І ми подумали: українці були відомою ланкою інтелігенції у Відні, були відомі українські бали, чому б не відродити цю традицію? Так ми і вирішили відсвяткувати п’ятиріччя організації започаткуванням культурою балів. Тоді ж і запустили онлайнплатформу Storinka.at для українців в Австрії.

Від народного музею до палацу «Ферстель»

Перший бал, у 2015-му, ми провели у народному музеї. Він був класичним, але з елементами гуляння. Звучала наполовину класика, але після опівночі грав київський гурт «Барви», який запалював танцпол уже по-молодіжному. Також були дебютанти, торт, спілкування. Прийшло 250 гостей.

Згодом вирішили робити подію масштабнішою, і почали за локації брати палаци. Вже у 2017 році ми організували другий бал за всіма канонами класичних балів. Провели його у палаці Ешенбах. Прийшло багато людей – близько 350, була родинна амосфера. Того року він усім сподобався. Але бал – це танці, і тоді не всім вистачало місця. Тому 2018 року вирішили переїхати в Ауерсперг. Там було вже понад 500 людей. Потім усі цікавилися, де буде наступний бал. Казали, нехай він буде у Хофбурзі. А це резиденція Габсбургів, там має бути від тисячі людей, це зовсім інший масштаб. Але у 2020 році нам вдалося організувати бал у Ферстелі та в кафе Централь. Тут на початку ХХ століття чули українську мову набагато частіше, ніж німецьку. У Відні що не будинок, то палац. Але ми раді, що змогли провести бал у статусному приміщенні.

Рецепт свята: як відроджують бали

У Відні дуже багато українців. Але офіційними учасниками ТУМА, які платять членські внески, є 40 людей.

Коли ми вирішили відновити традицію балів, то зрозуміли, що це крутий спосіб підходу до австрійців. Якщо ти хочеш культивувати і заохочувати австрійців вивчати інші культури, то це досить складно зробити. А бал – влучення в точку.

Ми дивилися, як проводять інші бали, вивчали канони і програми.

Складність організації балу ще у тому, що за вісім місяців тут заброньовано багато палаців, адже у період із листопада до грудня у Відні проходять 300 балів. Усі вони старі та відомі. Тут є журнал, який пише тільки про них. І ми дуже раді, що з цих 300 балів український потрапив у їхню афішу.

Ми зазвичай починаємо готуватися до заходу за вісім місяців. Тут є крилатий вислів «Після балу – перед балом». Так і є, бали – це частина їхньої культури.

Найперше, ми знаходимо локацію. Домовляємося, офіційно реєструємо бал, отримуємо дозвіл на його проведення на певній локації. Потім продумуємо програму, починаючи з класичного – години, коли виходять дебютанти. Треба знайти людей, які захотіли б танцювати на відкритті балу. Колись це були хлопці і дівчата, які готові на видання. Вони були неодружені, вивчили кільканадцять мов, уміли гарно танцювати і грати на музичних інструментах. Вони готові були йти в дебютанство, щоб показати себе світу і знайти нареченого. Зараз, звісно, це не так. Але красива традиція розпочати бал із танців дебютантів залишилася, і вони танцюють віденський вальс і полонез.

Потім співають оперні зірки-класики. Ми змогли залучити до балу зірок світового рівня. У 2017 була Зоряна Кушплер, у 2018 – Ольга Пасічник, потім Наталя Степеняк, цьогоріч – Сусанна Чахоян.

Після їхнього виступу ведучий запрошує всіх на паркет. Люди танцюють, скільки хочуть. В одному залі грає оркестр, тут танцюють полонез, вальс, польку. Тут же грають латино-американську музику. В іншому залі в нас саксафоніст і солістка. Люди мають право вибору, в якому залі танцювати.

Ця програма до другої ночі буде перебиватися кадриллю. Ми робимо все за канонами класничних балів, але намагаємося додати сюди автентичну українську родзинку. Цього року Оксана Полонець зробила спеціально для балу сукні для дебютанток, прикрашені елементами української вишивки. Також для них розробила спеціальні тіари відома віденська дизайнерка Нілі Готч. Вона часто робить прикраси для відвідувачів великого Гранд оперного балу.

Прийти на Український благодійний бал може будь-хто. Можна купити квитки на сайті: дотримуєшся дрес-коду і приходиш. Це дуже легко. Коли ми лише заснували бал, австрійці запитували: «А можна і нам прийти?» Ми пояснюємо, що ми відкриті для всіх. Це класичний віденський бал, та з українським шармом.

Фото TUMA

Цього року у «Ферстелі» було 735 гостей. Це максимальна кількість людей, яку може вмістити палац. За два тижні до балу ми вже закрили продаж квитків.

Лише за п’ять років ми досягнули рівня палацу Ферстель. Це дуже круто, бо у Відні що не будинок, то палац. А ми проводимо свято в статусному історичному. Дуже важливо нагадувати собі ці досягнення, бо бачимо, що працюємо недарма.

Коли починали створювати бал, думали, що з часом буде легше, бо матимемо «накатану» схему, за якою працюватимемо. Та ні, навпаки. Бо хочеться робити щоразу щось нове.

Наприклад, дуже багато українців боялися йти на бал, бо вони, мовляв, не вміють танцювати. Для цього ми розробили онлайн-тест, де можна послухати різну музику і визначити напрямки танців. Після цього людині надають схожі мелодії, щоб у залі вона орієнтувалася, яку музику грають і який танець їй танцювати. Цього року ми зробили друкований журнал про бал, яким я дуже пишаюся. Видали його всього за два місяці. Також київська художниця-дизайнерка Марта Колотило розробила тематичні листівки-антистрес спеціально для відвідувачів балу. Марта, до речі, теж буковинка і родом з Вижниці.

Це затягує все більше і більше, і, здається, легше не буде, але це круто. Я рада, що можу говорити про Україну тут.

Фото TUMA

І танці, і благодійність

Важливо, що бал має благодійний характер. Ми вирішили, що будемо допомагати дітям із малозабезпечених родин або ж дитячим будинкам, про які забула влада чи менше допомагають місцеві волонтери. Ми дізнаємося про їхні потреби, але закупки проводимо самостійно, адже ведеться жорсткий перебіг коштів.

Цього року партнером балу стали УКУ. Опівночі на заході відбулася благодійна лотерея. Охочі могли купити лот за 5 чи 20 євро і виграти щось із подарунків. Усі ці кошти ми відправляємо на благодійні цілі. Цього року вони підуть на стипендії малозабезпеченим дітям.

Бажаємо залучити на наступний бал більше організаторів і спонсорів. А ще хочемо більший зал. І щоби про нас більше знали. Звісно, коли нам колись вдасться зробити бал у Хофбурзі, це буде «вау».

Якщо хтось із українців опинився у Відні і хоче долучитися до команди, яка організовує бал, потрібно лише бажання і запал. Тут зібралися люди, які працюють на основних роботах. Тут ти сам собі бос. Кожен може придумати і запропонувати, що завгодно. Просто знайдіть нас у соцмережах, ми відкриті для всіх.

Пів року шукала роботу

Організацією балу у Відні займаються 12 людей. Лідія розповідає, що все це – на громадських засадах і після основної роботи.

40 годин на тиждень я працюю на основній роботі, а 20 – тут. Це моя друга повноцінна робота. Вона не оплачується, але без неї я не можу.

Якщо чесно, спочатку я хотіла приїхати сюди, здобути ступінь магістра і повернутися додому. Але після Майдану плани змінилися. Зараз я знайшла класну роботу, працюю в інституті соціальних наук про людину в українському проєкті. Мені дуже резонує, що я можу популяризувати Україну, але закордоном.

Пів року шукала роботу після закінчення навчання. У мене була робоча віза, і, якби я впродовж шести місяців не знайшла роботу за фахом, який тут здобула, довелося б поїхати додому. Я надсилала своє резюме всюди. І навіть тут я працюю з українцями.

Про культурні події України

Оскільки я займаюся організацією культурних подій тут, дуже люблю стежити за культурним життям України. Мені імпонують соціальні події піар-агенції «Гресь Тодорчук». Вони зробили «WOW-виставку» Укрзалізниці. Це дуже крутий проєкт, про який чули й у Відні.

Ми знайомі з організацією, яка влаштовує віденський бал у Києві. Вони також там відновили цю традицію. Я була вражена тим, як його організовують, який підхід, які ідеї.

Також мені дуже цікаво читати про книжкові події та ярмарки. Обожнюю фестиваль «Meridian Czernowitz». Загалом для мене після Революції дуже відчутний прорив в Україні.

Фото Ірини Болести