Будівництво філармонії, скрипка Страдіварі та найбільша музична бібліотека. Як у Чернівцях розвивали професійну музичну освіту

Про чеха Адальберта Гржімалі та як він розвивав музичне життя у Чернівцях близько 150 років тому.

У Чернівцях професійно розвивати музичну освіту розпочали близько 150 років тому. Коли у Європі давали професійні концерти, у нашому місті ще не було філармонії. Її будівництво розпочали 1876 року після приїзду до Чернівців знаменитого композитора, піаніста, скрипаля, викладача, музичного критика та громадського діяча Адальберта Гржімалі.

Сьогодні разом з екскурсоводкою, дослідницею історії Чернівців Лесею Щербанюк дізнаємося про те, де жив та що робив у нашому місті музикант із Європи. Про будівництво філармонії, перше звучання 9-ої симфонії у Чернівцях та музичну справу, яку продовжив син Отакар Гржімалі.

Чому чех Альдаберт Гржімалі приїхав до Чернівців із європейської столиці та як йому вдалося підняти за такий короткий час музичне життя міста на європейський рівень, читайте у новому матеріалі проєкту «Незвідане місто».

Адальберт Гржімалі 

Сьогодні нашу екскурсію з Лесею Щербанюк розпочинаємо на вулиці Раймунда Кайндля, 14 (раніше вулиця Челюскінців).

«Майже 35 років тут мешкав дуже талановитий чернівчанин, який був окрасою міста і кварталу, відомий у музичних колах Адальберт Гржімалі. Це знаменитий композитор, піаніст, скрипаль, викладач, музичний критик, громадський діяч, людина високої музичної культури. У цьому будинку він мешкав із родиною і залишив по собі таку добру пам’ять, що його ім’я вартує уваги та шанування. За короткий час він створив першу професійну музичну школу і підняв музичне життя Чернівців на високий європейський рівень», – розповідає Леся Щербанюк.

Адальберт Гржімалі – чех, який приїхав до Чернівців із Праги. Чому ж він перебрався сюди з європейської столиці?

Коли Буковину 1864 року відділили від Галичини і вона стала окремим герцогством, а Чернівці – крайовою столицею Буковини, місто мало відповідати цьому статусу. Тоді візитівкою Чернівців вважалися музика і театр. Відповідно цього ж року у Чернівцях створили «Товариство плекання музики на Буковині».

Але у місті не було музичної школи. Також не було викладачів музики, які би мали добру європейську освіту і при тому володіли талантом організатора музичної освіти. Активісти музичного товариства тоді почали шукати по європейських музичних столицях такого професіонала, який би погодився поїхати у віддалений закуток Австро-Угорської монархії підносити на високий щабель класичну музику.

Скрипач Леон Кофлер і, як його називав сам Гржімалі, «шанований директор» тодішнього товариства Звонічек знайшли у Празі таку непересічну людину, і нею виявився Адальберт Гржімалі. Це була людина високого професійного рівня.

Адальберт (Войтех) Гржімалі народився у місті Плзені королівства Богемії (Чехія). Батько був відомим композитором і органістом, у родині було шестеро дітей: чотири сини і дві дочки – вони отримали у спадок від батька талант до музики. Всі діти здобули вищу музичну освіту у консерваторії і стали дуже знаменитими.

Після закінчення Празької консерваторії класу скрипки Моріца Мільнера (1861 року) Адальберт Гржімалі йде працювати до празької консерваторії в оркестр театру. Відтак його запросили концертмейстером оркестру в Роттердамському оперному театрі (Нідерланди). Згодом він уже працював концертмейстером та органістом місцевої опери у Гетерборзі (Швеція).

1868 року Адальберта Гржімалі запросили назад у Прагу, він повертається на батьківщину концертмейстером і керівником оркестру місцевого театру.

Потім перейшов до німецького крайового театру у Празі другим диригентом і президентом празької філармонії. Ось такі здобутки Адальберт Гржімалі мав у 33 роки.

«Але робота була дуже виснажливою і важкою, крім того, він був другим диригентом, а йому хотілося бути першим. Саме в той момент чернівчани запросили Гржімалі бути першим у Чернівцях, бо тут створювалася філармонія і потрібно було відкрити музичну школу», – розповідає дослідниця історії міста.

Адальберт погодився на їхнє запрошення і звільнився з роботи у Празі, хоча там його не хотіли відпускати.

4 вересня 1874 року він прибув до Чернівців. Ось як Адальберт описує цю поїздку і перше своє враження від міста: «…я прибув до Чернівців на запрошення очолити керівництво «Товариства плекання музичного мистецтва на Буковині». Чесно зізнаюся, поїздка від залізничного вокзалу до міста справила на мене не те що гнітюче враження, вона мене просто вбила. Це було дерев’яне містечко, яке за кордоном називалося гордо «Столиця краю». У мене промайнула думка негайно покинути це місто! Різниця між Чернівцями та столицею краю Прагою, де я займав посаду другого капельмейстера, була разючою».

За словами Лесі Щербанюк, на той момент у Чернівцях уже була змурована церква Св. Параскеви Сербської, Костел Воздвиження Всечесного Хреста, невеличкий на той час Собор Успіння Пресвятої Богородиці та в центрі гордо височіла споруда Ратуші. Але на площі Філармонії не було ще ні власне будівлі філармонії, ні готелю «Брістоль». Резиденцію митрополитів тоді тільки почали будувати, та й на Театральній площі ще не було жодної споруди. Загалом, тих історичних будівель, які ми вважаємо гордістю міста, тоді ще не було.

Адальберт Гржімалі планував навіть повернутися назад до Європи, але чи то через необхідність сплатити штраф у 4000 гульденів у разі розірвання контракту, чи через бажання все ж бути першим він залишився і взявся до праці.

У Чернівцях почав створювати музичну школу, шукав приміщення для репетицій. Паралельно тоді у нашому місті почали будувати філармонію. Діяльний музикант ще й виявився дуже добрим організатором. За його участю було прискорено будівництво споруди, яку ми знаємо сьогодні як Чернівецька обласна філармонія. До виготовлення плану та кошторису він запросив цісарсько-королівського будівельного радника, архітектора з Богемії Алоїса Булірца. На честь закладення першої цеглини 29 травня 1876 року прозвучав твір «Хвала музиці», до якого поет Ернст Нойбауер написав вірша, а Гржімалі поклав на музику. 

«До речі, вся крайова влада підтримувала Адальберта Гржімалі і музику у місті та будівництво філармонії. Так, приміщення філармонії у Чернівцях збудували за півтора року. Усе відповідало нормам. Тому вже в грудні 1877 року було урочисто відкрито філармонію. А вже пізніше віденський художник К. Йобст розписав внутрішні інтер’єри такої важливої мистецької споруди», – розповідає Леся Щербанюк.

Працювати у Чернівцях Гржімалі було не просто. У своїх працях він писав: «Зі мною погодиться кожен, що різниця є, і помітна, яким оркестром керувати – добре вишколеним оркестром театру (йдеться про державний театр у Празі) чи купкою недисциплінованих дилетантів».

Але вже після декількох десятків років проживання у Чернівцях у своїх спогадах «Тридцять років музиці на Буковині. (Спогади 1874-1904 рр.)» він писав: «Звичайно, що сьогодні я б не був таким категоричним, як раніше, будучи керівником».

Леся Щербанюк розповідає, аби підняти на вищий рівень музичне життя у Чернівцях, потрібен був добрий викладацький склад. І Адальберт Гржімалі їздив у столиці Європи та вмовляв молодих викладачів, які щойно закінчили консерваторію, приїхати з Відня чи Праги працювати до Чернівців. Це було непросто, але він зібрав на Буковині дуже високий професійний склад викладачів. І за короткий час, через десять років, у Чернівцях звучала дев’ята симфонія Бетховена (твір вважається найскладнішим для виконання). Звичайно, звучала класична музика: Моцарта, Шопена, Шумана, Бетховена, Генделя, Ліста і, звісно, самого маестро Гржімалі.

Будинок №14 на вулиці Р. Кайндля

Із вулиці Ольги Кобилянської спускаємося вниз вулицею Р. Кайндля. Праворуч – будівля кінця ХІХ століття. Саме тут на другому поверсі мешкала родина Адальберта Гржімалі у Чернівцях.

На дверях висить кодовий замок. Але нам вдалося зайти всередину будівлі разом із мешканцями. Піднімаємося на другий поверх сходами.

Тут у коридорі фактично не дуже багато змінилося. Сходи і ковані перила ще тих часів, у коридорі зроблено хіба що ремонт.

Адальберт Гржімалі обрав цей будинок, оскільки це була нова будівля в центрі, а він мав можливість викупити помешкання: зверху вулиця Панська (нині О. Кобилянської), внизу Українська (тоді її називали нижньою Панською).

«Саме у цьому будинку у нього народився син Отакар та донька Феліція. Його дружина Анна теж була музиканткою. Тут народилися його талановиті діти. Отакар Гржімалі перейняв талант батька і продовжив його працю у Чернівцях. Донька Феліція, яка теж успадкувала від тата музичний талант, була прекрасною піаністкою та викладачкою. Серед її учнів був сам Йосип Шмідт», – розповідає Леся Щербанюк.

До речі, у цьому будинку була найбільша та найбагатша музична бібліотека не тільки Чернівців, а й Європи. Адже Гржімалі привозив сюди ноти, збірники та рукописи звідусіль.

Цю інформацію дослідники історії міста знайшли в архіві.

«Коли 1908 року Адальберт Гржімалі поїхав на лікування до Відня, де й помер, у цьому будинку не залишилося нікого, адже його родичі на той момент перебували у Москві, гостювали у брата Яна Гржімалі. Там їх застала Перша світова війна. Небайдужі чернівчани писали в архів, просили забрати з цього будинку найціннішу музичну бібліотеку. До речі, тут також була посмертна маска Бетховена. Їх було всього дві у Європі, й одна з них – у Чернівцях у Адальберта. Також тут зберігалася справжня скрипка Страдіварі 1718 року. Її Адальберту подарувало «Товариство плекання музики» на знак вдячности за те, що він підняв на такий високий рівень музику у Чернівцях. Крім того, у помешканні музиканта було багато різних відзнак та домашні архіви. Всю цю інформацію знайшли у Чернівецькому архіві», – каже екскурсоводка.

Директор філармонії та викладач чотирьох музичних напрямків

У Чернівцях Адальберт Гржімалі мав декілька посад, а ще був директором обласної філармонії до 1896 року. Він присвятив музиці, культурі та Чернівцям 35 років.

«Він керував чотирма відділеннями у музичній школі: вів клас скрипки, фортепіано, співу та гармонії. Був директором хору, симфонічного оркестру, струнного квартету та чоловічого хору. Директор і початковий хормейстер співочого союзу», – розповідає про діяльність музиканта дослідниця історії.

Також вона каже, що на запрошення Адальберта Гржімалі до Чернівців приїжджало багато знаменитих виконавців із Європи. Це було його заслугою, адже музикант користувався незаперечним авторитетом у музичних європейських колах.

В Адальберта були талановиті учні, а найбільшою гордістю був Євсебій Мандичевський, у Європі відомий як «жива музична енциклопедія» (так його назвали англійські журналісти).

За час роботи у Чернівцях Адальберт Гржімалі написав чотири кантати, опери, твори для оркестру, концерт скрипки з оркестром, реквієм, камерні вокальні твори. 1878 року він написав оперу «Швандя дудак», яку поставили у чернівецькому театрі.

Також написав оперу «Зачарований принц», яку 1877 року також поставили на сцені нашого театру (перший дерев’яний театр біля Турецького мосту).

За словами Лесі Щербанюк, Адальберта Гржімалі у Чернівцях дуже любили, підтримували і шанували.

Неподалік від будинку Гржімалі на вулиці Українській проживала родина багатого землевласника Стирчу. Тут проводили репетиції і давали салонні концерти. Сам Стирчу любив музикувати, мав домашніх музичних учителів, і Адальберт Гржімалі був у нього частим гостем.

Справу Адальберта Гржімалі у Чернівцях продовжив його син Отакар. Після Першої світової війни він повернувся сюди з Москви, працював у музичній школі, викладав в університеті. Отакар приїхав до Чернівців, аби вберегти батькову музичну бібліотеку. Тоді тут панувала Королівська Румунія, і помешкання батьків уже було зайняте, але музична бібліотека збережена.

Спочатку він викладав у музичній школі, а з 1933 по 1940 рік був директором Чернівецької обласної філармонії. Коли до міста прийшла радянська влада, він виїхав звідси та вивіз батькову музичну бібліотеку.

«Вона не пропала. У місті Плзені у Чехії є музичний архів, і там збережений архів родини Гржімалі», – запевняє Леся Щербанюк.

До речі, 1922 року, коли Отакар Гржімалі приїхав до Чернівців, він оселився в будинку на вулиці Гоголя, 3 і мешкав тут до 1940 року. Сюди він також переніс і батькову музичну бібліотеку.

Ще одна адреса, за якою у Чернівцях відбувалися концерти Адальберта Гріжмалі, – будівля на вулиці О. Кобилянської, 16. Адальберт писав, що дуже любив цей гостинний музичний чернівецький салон. Тут жила донька хормейстера Вінцента – Анна Пашкіс. Вона любила музикувати, й, оскільки помешкання було дуже розкішним, тут влаштовували концерти.

Будівля за адресою вулиці О. Кобилянської, 2 теж знакова для Адальберта Гржімалі. У цьому будинку (нині тут розташований центр Bell Vue) у вересні 1874 року Гржімалі дав свій перший концерт у Чернівцях.

«Раніше тут був ресторан радника Мюллера. Готелю тут на той час ще не було. У підсобних приміщеннях судовий радник Мюллер облаштував ресторан і тут Гржімалі разом із чернівчанами дали концерт, аби визначити, наскільки талановитою у музиці є місцева молодь», – каже Леся Щербанюк.

До речі, репетиції у той час, поки у місті ще не було філармонії, проводили навіть у ратуші. Саме тут були перші класи з музики.

«Дуже швидко для мене пролетіли роки, і тридцятирічне заняття музикою не пройшли безслідно. Я завжди хотів, аби ці роки принесли щось населенню Буковини, щоб не загинув мій слід в історії, щоб у серцях місцевих жителів було місце і для мене. Мені, тому, хто половину свого життя присвятив плеканню музики, це було б єдиною втіхою», – цитує самого маестро Леся Щербанюк. 

Дослідниця підсумовує, що Адальберт Гржімалі був би цілковито гордим, відвідавши хоч один концерт у Чернівецькій філармонії:

«Тут звучить світова музика у блискучому виконанні чернівецьких музикантів. А ми не забуваймо згадувати того, хто своєю багаторічною напруженою працею заклав основи високого музичного мистецтва в столиці коронного краю Буковини».

Фото Володимира Гуцула