0
Книжкова рецензія від Лілії Шутяк.
Фото Naassom Azevedo, unsplash.com
Якщо вже й писати про почуття, то робити це так, як Генрі Міллер. Роман американського прозаїка «Тропік Рака», який на початку 2020-го вперше вийшов українською в «Комубук», близько 30 років був заборонений у США та Великобританії. Хтозна, чи побачив би він світ у Франції, якби не коханка письменника Анаїс Нін. Саме завдяки її сприянню та фінансовій підтримці у 1934 році у паризькому видавництві Obelisk Press, що спеціалізувалося переважно на порнографічній літературі, й побачив світ перший із опублікованих творів Генрі Міллера.
«Тропік Рака» швидко здобув культовий статус, а обурливо відвертий характер роману й донині змушує червоніти навіть найсміливіших читачів. Твір Генрі Міллер написав на реальних подіях. Він розповідає про бурхливе життя письменника у Парижі 1930-х. Покинувши дружину в США, автор насолоджується усіма принадами столиці Франції. Героєві чужа будь-яка постійність. Він легко й оптимістично йде по життю, змінюючи жінок, заняття, друзів. Письменник знає, що таке бути голодним, ночувати у випадкових знайомих і боятися поліції. Зрештою, таким є час, у якому він живе: «Нам не пропонують нічого, що протривало б довше двадцяти чотирьох годин. За одне покоління ми проживаємо мільйон життів. Це зараз у крові – нещастя, нудьга, скорбота, самогубство».
Головний герой у творі весь час перебивається непостійними підробітками, поки не отримує посаду коректора в газеті. Та, власне, й за неї він особливо не тримається. «У мене немає ані грошей, ані ресурсів, ані надій, – міркує він. – Я – найщасливіша людина на світі».
Оточує себе він схожими шаленцями – Карлом та Ван Норденом. «Іноді я питаю себе, – говорить автор, – чому притягую тільки схиблених особистостей, неврастеніків, невротиків, психопатів…». З іншого боку, саме ці персонажі й роблять роман таким пікантним, забезпечуючи письменникові яскраву богемну легенду.
Особливе місце у творі займає Париж. Його нічне розпусне життя приваблює різних людей, часто безіменних і безликих. «Я ще ніде не бачив такого різноманіття сексуальних пропозицій, як у Парижі», – пише Міллер. Це місто, де може «трапитися що завгодно», тут «можна прожити на самих лише горі й стражданні», й воно «росте в тобі, немов рак, росте й росте, доки не з’їсть тебе всього». Головний герой закоханий у місто та часто порівнює його з раєм. Водночас рідна Америка для нього – лиш «абстрактна ідея», країна, якої не існує.
«Тропік Рака» – це роман про життя і руйнування. У книзі Генрі Міллера найдужче вражає це поєднання радости від існування й звичайних тілесних насолод із небезпеками хвороб і смерті. Якщо остання й не чатує в кожному провулку, то її шарм тісно пов’язаний з атмосферою Парижа – у брудних нічліжках, венеричних захворюваннях і втомлених повіях, якими просто наповнений твір.
Усе це й забезпечує справжній магнетизм Парижа – міста, де відбуваються події і в другому творі Генрі Міллера – «Тихі дні в Кліші» (1956). Ця повість всуціль присвячена темі кохання та його тілесним аспектам. Можна навіть сказати, що на такий невеликий об’єм (книжка в українському перекладі Павла Шведа має 155 сторінок) останнього якраз забагато. З іншого боку, саме така концентрація описів насолод щонайкраще передає майстерність авторського стилю.
Ліричний герой Джої, за яким ми впізнаємо alter ego прозаїка, разом зі своїм другом Карлом (у постаті якого вгадується австрійський письменник Альфред Перле) вештаються містом у пошуках жінок і розваг. Обоє їх, зрештою, знаходять. Настільки часто, наскільки дозволяє фінансове становище і власна винахідливість (наприклад, завжди можна виписати недійсний чек за послуги декількох красунь або поїсти у кредит).
Часом смішні, неймовірно відверті, чуттєві й ненаситні історії з життя героїв створюють у читача відчуття присутности. Так, ніби кожен із нас може стати частиною цих шалених пригод і швидкоплинних закоханостей або просто залягти на дно в Парижі 1930-х.
