0
13 лютого відзначають Всесвітній день радіо – чудового винаходу, завдяки якому слухаємо оперативну інформацію, дискутуємо та й просто ловимо хвилю гарного настрою.
До епохи інтернету можна було тільки здогадуватися, який вигляд мають люди, яких чуємо з радіоприймача. Тепер їх можна бачити через вебкамери та комунікувати у соцмережах. Спілкуємося з творцями ранкового настрою – ведучими шоу «Підйомники» на «Радіо 10» Андрієм Рудіком та Віталієм Ковалем.
Розкажіть, як ви стали радіоведучими?
Андрій: Я прийшов за оголошенням. Було вакантне місце, й от уже сьомий рік я тут працюю! Кайфу не стає менше. Класна робота і колектив. Тут робиш те, що тобі подобається, і це чудово!
Віталій: За освітою я маркетолог. Спочатку планував працювати у рекламному агентстві. Але якось одногрупник сказав, що є вакансія на новоствореній «Станція FM». Спробував і все вдалося. Вже 10 років на радіо! Тут такий острівець свободи, і це дуже подобається. А в моменти відпусток дуже відчуваю, як мені не вистачає радіо, зворотного зв’язку зі слухачами.
Андрій: І це так круто, що є фідбек. Якщо раніше писали листи на радіо, то зараз миттєво отримуєш реакцію слухачів.
Віталій: У нас склався хороший радійний дует з Андрієм. У жартах, підготовці новин, розумінні з пів слова.
А обрали саме цей вид ЗМІ серед усіх, тому що…
Віталій: Це розвага. І зараз радіо не так конкурує з іншими ЗМІ, як з YouTube. Радіо – така магічна коробочка, де переважає розважальний контент і, звісно, суспільно важлива інформація.
Андрій: Віталій так гарно сказав. А обрали ми радіо, а не телебачення, тому що зранку ми маємо не надто крутий вигляд. Там треба бути фотогенічним, знати свої «робочі боки». А на радіо з усіх боків ми виглядаємо нормально.
А де працювали до приходу на радіо?
Андрій: Викладав англійську у мовному коледжі, був артдиректором нічного клубу. Потім працював менеджером зовнішньої торгівлі. Навіть один місяць працював на Калинівському ринку і намагався продати швейні машинки.
Віталій: Це моя перша офіційна робота. Прийшов на радіо ще третьокурсником. До цього були підробітки. Працював у батька, у якого була будівельна бригада. Займався ремонтами. Й от якось збивав увесь день штукатурку з цегли. Батько в кінці робочого дня сказав мені: «Ти зрозумів, що треба робити, щоб ти не збивав штукатурку?» Це мене сильно активізувало. У студентські роки пішов у КВК. Якось з’явилося розуміння, що можна жартувати, щось цікаве розповідати — і це може бути твоїм хлібом. А потім Космос привів мене на радіо, і мій шлях поки що тут. Як буде далі, побачимо.
Які станції слухали в юності? Були тоді, а можливо, й зараз, кумири у світі радіо?
Андрій: У період моєї юності був певний вакуум FM-радіостанцій. Тоді лише з’явилося у Чернівцях «Niko FM». А ведучі на радіо вважалися селебрітіс. Зокрема це був Юрій Стець. Я навіть одного разу додзвонився на радіо, щоби замовити пісню Боба Марлі. Але мені поставили Боба Марлі у реміксі!
Віталій: А ще у час моєї юності надсилали привіти на пейджер! Тоді популярним був серіал «Бригада». Вирішили якось із однокласниками послухати програму привітань Лєни Пєтрової і передавати одне одному вітання! Жартували. Якось написав, що, коли виросту, викуплю школу і зроблю з неї цирк! Тоді радіостанцій було небагато, тому вчителі швидко здогадалися, хто жартував.
Коли прийшов на роботу і працював з Лєною Пєтровою, було дуже круте відчуття. Я ж тільки на радіо її чув, а тут – уже колеги!
О котрій годині починається ваш ранок?
Андрій: Прокидаюся о 4:30, іноді раніше. Це вже звичка. Навіть у вихідні не сплю довше. Колись в армії казав собі, що повернуся додому, висплюся, і ніхто не змусить мене прокидатися навіть о шостій годині. Але життя внесло корективи, і я отримую велике задоволення від ранніх підйомів. Цікаво спостерігати, коли все спить, а ти вже ні.
Віталій: У мене традиційно підйом о шостій. Із народженням другої дитини турбот стало більше, дружина зайнята. Тож відводжу старшого сина до школи і біжу на ефір. Тим часом Андрій мене підстраховує на роботі.
Пригадаєте найцікавіші ляпи?
Віталій: На початку роботи було трохи складно поєднувати багато завдань. Фейдер підняти, кнопочку натиснути, ще й думати, говорити! Спершу кожен випуск прописував. Це, звісно, було пекло! Але треба було через це пройти. Пригадую, знайшов новину: композиція Гайтани буде гімном «Артеку». Коли читав новину в ефірі – не там поставив наголос! Мені одразу зателефонував директор, дуже сміявся і сказав: «Вітаю, Вєталь! 1:0». Подібні ляпи є в кожного радіоведучого. Через це треба пройти.
Андрій: А в мене на початку роботи була важкість координації рухів. Тільки пропрацював перший тиждень, як у Чернівцях проводили велодень. Кого ж на ранок суботи пустити в бій, як не новачка? Як людина, яка займається музикою, мені, звісно, все технічно зрозуміло. Але це тільки на перший погляд так здається. Коли сідаєш у перші рази за пульт, починається дивина з діями. Але от я виходжу в ефір, усе добре, проте забув вимкнути фейдер! Я ж цього не помічаю, мені телефонує програмний директор, запитує, чи все добре. І я на весь ефір розповідаю, як усе круто! Кладу слухавку, дзвонить інший телефон, чую, чоловічий голос каже: «Ви фейдер вимкніть, а то дурниць зараз наговорите в ефірі!» Це було бойове хрещення. Після того не забуваю.
Жарти готуєте заздалегідь чи імпровізуєте?
Віталій: Кажуть, найкраща імпровізація – це підготовлена імпровізація. Але в нас так не виходить. Тому що це не чесна емоція. І такі нещирі емоції у радіоефірах я вже добре відчуваю. Розумію, де підготовка, а де жартують неочікувано. Непідготовлені жарти – це от така ж історія, як ти сидиш у кафе з друзями. Ви спілкуєтеся, жартуєте в розмові і це чесно, щиро та цінно.
Андрій: Коли працюєш не перший день з людиною, добре знаєш її почуття гумору, розумієш, як ви можете сприймати різну інформацію. І точно знаєш, що жарти будуть гармонійними. Щось скаже Віталій, щось я – і починається пінг-понг.
Чи існує формула успішности радіоведучих?
Віталій: Конкретно формули успішности радіоведучих немає. А взагалі як людини – ти або цікавий, або ні. Ти просто маєш бути максимально собою і розуміти, чим живе твоя авдиторія і жити разом із ними.
Андрій: Адекватне сприйняття дійсности – це найголовніша формула.
Ви часто спілкуєтеся з відомими людьми. Хто найбільше запам’ятався своєю неординарністю?
Андрій: найцікавіше, що вони всі приходять до нас і йдуть наповнені енергією. Постійно кажуть, що в нас класна, позитивна енергетика. Іноді настільки легко і цікаво, що людина ніби стає третім ведучим ефіру.
Віталій: Усі вони – люди, прикольні та справжні. Буває, що прислухаються до порад. Наприклад, якось ми сказали чернівчанці Соні Кей, що було би круто, якби вона співала українською. Зрозуміло, що не тільки ми це казали. Але, можливо, саме в той момент їй потрібно було це почути і повірити в українську пісню.
Особливо теплі емоції від спілкування із Сашком Положинським. Коли прийшов на радіо, він був першим селебріті. Людина з телевізора! Із ним було чудово проводити інтерв’ю.
Які найпоширеніші міфи чуєте про свою роботу?
Віталій: Найчастіший міф – що ми розігруємо подарунки і квитки між знайомими. Це не так. Якщо у нас є подарунки, то ціль – роздати їх слухачам. Та ж історія з квитками. Ми ніколи не можемо забрати квитки від слухачів собі. Партнери все роблять із розрахунком. Є слухачі, є ми. У нас немає жодної зацікавлености когось обманути.
Ще є такий міф – «триндіти не мішки таскати». Звісно, це не найскладніша робота, але вона потребує професійности і самовіддачі.
Андрій: А ще люди часто думають, що ми в курсі абсолютно всього. Яка погода? Що буде з курсом валют? Що з владою, чиновниками? Ти ж на радіо працюєш, маєш усе знати.
Якого радіопроєкту бракує Чернівцям і що хотіли би створити нового?
Віталій: Бракує проєкту з уїдливо-критичним контентом про абсолютно всіх посадовців. Також гарним був би проєкт про людей, які розповідали би про себе.
Андрій: Мені не вистачає більше музичного контенту, live-виступів у рамках інтерв’ю і живого якісного виконання. Це зробити можна, але не всі артисти, які приїжджають, готові дати ще один концерт на радіо. А якщо брати чернівецькі гурти, то на першому ж тижні доведеться закрити проєкт, адже їх небагато. А ще у нас є мрія, щоб ми їхали взимку на море і вели звідти ефіри.
Чи немає остороги, що Fm-радіо зникне в епоху інтернету?
Віталій: Інтернет є перевагою, доповненням. Крім контенту, завдяки вебкамері, можна не тільки слухати, а й спостерігати за життям у студії. Розмивається та стіна, коли слухач не бачив ведучих. Тепер усе дуже близько і компактно. Крім цього, я вірю в радіо Fm ще й тому, що це – тепло людських душ. Це незамінно. І, як би радіо не трансформувалося, формат залишиться. Усім завжди цікаво почути інші думки. І допоки людям цікаві інші люди, радіо буде жити.
Фото Альони Чорної
