0
Про волонтерський рух допомоги людям похилого віку, школу інноваційного розвитку та мотивацію у благодійній діяльності.
Рік тому буковинка Надія Молчанова започаткувала волонтерський рух допомоги людям похилого віку – «Допомога бабусям. Чернівці». Для цього дівчина створила сторінки у соціальних мережах, де і розповіла про свою ініціативу. Суть проєкту полягає у допомозі нужденним стареньким: продуктами, заготівлею дров, лікуванням тощо. За рік до ініціативи долучилися тисячі небайдужих, які спільними зусиллями зробили кращим життя багатьох людей.
Надіє, чому ти вирішила створити соціальну ініціативу з допомоги людям похилого віку?
Я завжди відчувала, що маю створити подібний проєкт саме для самотніх пенсіонерів. Якщо дітям зараз багато допомагають, то про стареньких мало хто думає. А мене завжди турбувало, як вони виживають, особливо ті, у кого немає близьких. Моя мама з бабусею також допомагали нужденним і завжди брали мене з собою. Тож вчили не бути байдужою до проблем інших. Також у волонтерстві мене підтримує чоловік.
Ініцатива виникла торік напередодні Різдва. Вирішила навідати самотніх людей і дізнатися, хто потребує допомоги. Тоді створила сторінку в Instagram. Очікувала, що буде десь 100 підписників, хтось із них розповість про тих, хто потребує допомоги. За місяць підписників було декілька тисяч, і я дізналася про десятки стареньких. Активно взялася допомагати. Вранці о шостій годині прокидалася і о 23-й поверталася додому. Хотіла зробити якнайбільше. За цей рік спільними зусиллями вдалося закрити потреби всіх підопічних, які у нас були. Зокрема це проведені операції, протезування зубів, багато прибраних осель. За рік допомогли близько 70 буковинцям. Зараз є ще п’ятеро нових пенсіонерів, яким будемо допомагати.
Це такий проєкт, що знаходить відгук у серцях багатьох людей, які хочуть поділитися і підтримати нужденних. Люди роблять репости, розповідають іншим. Часто допомагають навіть малозабезпечені. Були випадки, коли наші підопічні, подолавши свої проблеми, допомагали іншим. Звичайно, хочеться, аби підприємці звернули увагу на стареньких. Нещодавно один бізнесмен із радістю надав двом підопічним великі палети дров.
Фото з архіву Надії Молчанової
Розкажіть про перших підопічних благодійного проєкту
Спершу зібрали продукти і відвідали пацієнтів психіатричної лікарні. Багато людей відгукнулися, і ми підготували пакуночки зі смаколиками. Однією з перших моїх підопічних стала пані Марія. Про неї розповіла знайома. Це було 15 січня, я поїхала до бабці Марії і побачила її на печі – голодну, заплакану. Каже: «Я так молилася, аби хтось прийшов і хоч буряку приніс. Бо дуже голодна». Тоді купила продукти, написала допис у соцмережах — і люди масово почали відвідувати цю бабусю. Відтоді вона почала виходити з будинку, стала здоровішою і радісною. Турбота є надважливою. І взагалі я помічаю таку тенденцію, що наші підопічні повірили в інше життя. Вони були покинуті — чи родичами, чи навіть дітьми. Різні є історії, але всі вони побачили, що можна бути потрібними і краще жити, навіть у старості.
Після пані Марії дізналися про дідуся Георгія. Побачили його складні побутові умови, відчай і повну зневіру. Він уже готувався до смерті. Але за декілька місяців ми допомогли йому покращити умови та з лікуванням. Тож навесні він був уже іншим: радісним і сповненим сил.
Фото з архіву Надії Молчанової
Одну з підопічних фактично повернули з того світу. І підгузники змінювали, і лікували, а зараз вона чудово почувається, проживає в геріатричному пансіонаті. Також маємо підопічних і в області. Передаю їм посилки через водіїв маршруток або Новою поштою. Пакунки з продуктами збираю щотижня з того, що люди приносять або передають із-за кордону. Добре, коли приносять консерви, фрукти. Бо крупи, хліб старенькі можуть купити. Перелік необіхдного я публікую у дописах у соцмережах. Є люди, які кажуть, що хочуть зробити поману і навідати нужденних. Я надаю список, і цього тижня, наприклад, уже не йду до них.
Часто буває таке, люди думають, що я допомагаю, аби претендувати на якісь дивіденди. Але мені нічого не потрібно. Єдине прагнення – це безкорисливо допомогти і принести більше добра та підтримки.
Як збираєте кошти і звітуєте про надходження?
Людям, яким потрібне лікування, операції, дрова, гроші, збираємо на їхні банківські картки. Я гроші не збираю. Дуже добре, коли ті, хто хочуть і можуть допомогти, самі привезуть продукти чи товари, які є необхідними. Бували випадки, що не було продуктів, збирали кошти. А коли їхали на пікнік – збирали на пальне. Мені подобається, коли охочі допомогти самі йдуть до нужденних із допомогою.
Підопічними проєкту стають тільки самотні старенькі?
Я особисто їжджу і вивчаю ситуацію людей, які звертаються за допомогою. Є тільки троє підопічних, яких я не бачила. Але спілкувалася телефоном із сусідами. Знаю, що там складні ситуації і надсилаю їм продукти. Часто мені пишуть про бабусю Анну, яка просить милостиню в «Колосі» або «Майдані». Але вона таким чином заробляє чималі гроші — і це її спосіб життя. Також треба знати, що такі стратегічні точки, як автовокзали, супермаркети, залізничні вокзали – це все бізнес. Туди не пускають простих нужденних людей. Їх звідти однозначно виженуть. У таких районах є куратори або наглядачі.
Є випадки, коли звертаються молоді люди, які збирають кошти на операцію. Роблю публікацію у соцмережах і знаю, що люди їм допомагають. Буває, телефонують дівчата, розповідають про проблеми стареньких і просять відвідати їх. Їм складно бачити страждання. А у мене вже виробився імунітет. Можу спокійно замінити підгузок бабці, вислухати і допомогти. Спочатку це було складно. Приходила додому, не могла ні з ким говорити, плакала. Або декілька годин просто сиділа в тиші і не розуміла, як таке можливо. Деякі історії настільки шокують, що складно навіть уявити.
Фото з архіву Надії Молчанової
Був випадок: підопічна — жінка із Заставнівського району, не пенсіонерка – пані Орися. Вона сама ростила сина. Сім’я жила бідно. У неї гнила нога, лікарі ставили діагнози з ампутації. Нам вдалося знайти фахівців, зібрати кошти і врятувати ногу. На це люди зібрали близько 100 тисяч гривень. Гроші збирали на картку хворої.
Але бувало і таке: якось зателефонував син старенької, і по-блатному сказав, щоби ми допомогли його мамі. Бо він не хоче їхати в село. Різне буває: я ціную кожен день, проведений із моєю бабусею, а хтось може не заходити місяцями.
У чому твоя особиста мотивація у благодійності?
Прагну навчити творити добро. Є волонтери, які долучилися до проєкту і допомагають стареньким. Іноді виникали думки, що моя допомога не буде вже потрібна. Але поки є нужденні, я не можу зупинитися. Також для мене дуже важливим є навчати дітей допомагати іншим. Ми навіть разом із учнями однієї школи ходили до бабусь і допомагали з прибиранням. Зараз уже в своїй школі роблю акцент на тому, що основне для нас – це бути добрими. Діти також беруть участь у благодійності. Самі збирали продукти і відвідували людей.
Надіє, розкажи більше про професійну діяльність. Знаю, що в минулому ти навчала дітей музики
І тепер ще маю декілька годин у Чагорській загальноосвітній школі. 2015 року почала писати наукову дисертацію з педагогічної теми. Вивчаючи рівень розвитку сучасних дітей, я помітила, що їм потрібна серйозна позакласна робота. Як на мене, програма школи дуже навантажена і розкинута. Згодом я почала формувати програму школи, яка би дала дітям різнобічний розвиток. І запровадила її уже в своїй приватній інноваційній школі розвитку дітей «Star School». Діти навчаються багатьом необхідним дисциплінам і навіть вчать жестову мову. Це те, чого мені не вистачало у спілкуванні з особливими підопічними.
Скільки волонтерів постійно працює у проєкті?
Найбільш активних – 15. Таких, хто допомагали хоча би раз, є пів тисячі. Спільними зусиллями ми допомогли багатьом людям. Також нас підтримують приватні клініки, косметологічний центр. Роблять знижки на операції, безкоштовні огляди, МРТ. Навіть якось провели безкоштовну операцію підопічним. Дуже часто старенькі шукають підставу, не вірять, що є безкорислива допомога. А коли переконуються, що це справді так, щиро радіють, як діти.
Чи плануєш реєструвати ініціативу як громадську чи благодійну організацію?
Фонди чи організації створюють з метою збирання грошей на благодійність. І щоби це було юридично підтверджено. Я гроші не збираю, відповідно, не зацікавлена у створенні благодійної організації. Ті люди, які допомагають стареньким, – це більше, ніж будь-яка організація.
Якою бачиш свою ініціативу через п’ять років?
Сподіваюся, через п’ять років моя допомога нікому не буде потрібна. Наразі не бачу позитивних змін на державному рівні. Тож, як часто кажу: «Держава – це кожен із нас», і поки я потрібна, буду організовувати допомогу.
Матеріал Альони Чорної
Фото Анастасії Бойчук
