Буде смішно. Рецензія на фільм «Мої думки тихі»
Рецензії

Буде смішно. Рецензія на фільм «Мої думки тихі»

Комедія з Ірмою Вітовською вже встигла підкорити тисячі сердець української фейсбук-спільноти.

Частина країни вже встигла подивитися новий вітчизняний фільм «Мої думки тихі», а тепер кіно дійшло і до Чернівців. Враженнями від стрічки ділиться у рецензії Олександр Докієн.

Про що?

Молодий хлопець Вадим живе у Києві, заробляє тим, що записує чудернацькі звуки для кіно, такі як сміх із кашлем старого діда, і продає їх за кордон. Йому пощастило отримати ще одне замовлення з шансом подальшої еміграції до Канади. Аби виконати завдання, хлопець відправляється на свою малу батьківщину – Закарпаття. Там він має записати звуки різних українських тварин. А вишенька на торті – вловити спів рідкісного рахівського крижня. В Ужгороді Вадим зустрічається зі своєю мамою, з якою виконуватиме завдання, а заодно і спробує налагодити втрачений зв’язок.

Головна тема

«Мої думки тихі» має дві головні теми: повернення в отчий край і стосунки мами з сином. Головний герой декілька років живе у столиці, повертається у рідне місто не зовсім чужинцем, але вже і не своїм. Він ще не забув, що у потязі Київ-Ужгород можуть вкрасти взуття, але йому вже не затишно за столом із родиною. У Вадима інші цінності, і немає наміру залишатися вдома більше, ніж потрібно, аби виконати робоче завдання. До слова, статура хлопця по-своєму підкреслює чужинність і недолугість його перебування на історичній батьківщині. Режисер навмисно наголошує на цьому: садить персонажа у маленьку машину, показує, як той не поміщається на ліжку в купе.

Інша тема – стосунки. Під час робочої поїздки головний герой вперше за довгий період проводить декілька днів із мамою. Є час поговорити, дізнатися трохи більше одне про одного. А тут починаються типові розмови а-ля «коли внуки» і «коли почнеш нормально жити». Але автори фільму так по-справжньому передають атмосферу цих діалогів, що стає справді смішно, бо можна впізнати у тій ситуації себе. Мати хоче для сина стабільного життя, зрозумілої роботи і притомного майбутнього. Хоча жодного пункту зі згаданого списку жінка не має. Як і тисячі інших українок, вона була на заробітках закордоном, зараз працює таксисткою. А ще в інтернеті познайомилася з іноземцем і планує переїхати до нього.

Фільм добре передає непорозуміння між мамою і дорослим чадом. З одного боку, жінка, яка не хоче відпускати свого сина, і вдається до маніпуляцій типу «ти поїдеш – я помру». З іншого — напівінфантильний син, який ніби і живе окремо, і незалежний, але залишається дитиною. І ось вони обоє сидять у машині і не чують одне одного: вона – фігурально, не сприймаючи серйозно життя сина, а він так само, і навіть буквально, одягнувши навушники.

Гумор

Автори комедії часто зловживають вульгарщиною, декому навіть важко уявити цей жанр без туалетного гумору. Жарти про статеві органи і матюки, на думку деяких продюсерів і сценаристів, були/є чарівною паличкою, яка вмикає сміх у залі. На щастя, гумор у «Мої думки тихі» хороший.

Навіть у серйозних сценах режисер додав такі елементи, які перетворюють ситуації на комічні. Це настільки близько до життя, що по суті ми сміємося над собою, і ще – з рагульства оточення. Парадокс, але реалістичність усього, що відбувається на екрані, додає фільму абсурду: хочеться сказати «блін, у мене було те саме, невже це має такий вигляд?» Режисер і сценарист Антоніо Лукіч робить так, аби глядач впізнав себе у головних героях, а коли це відбувається, фільм автоматично не може залишити байдужим.

А сцена із записом папужки – це взагалі розрив.

Деталі

У фільмі чудово підібрані місця для зйомок – камера ловить живописні ландшафти і передає місцевий колорит. Цікавою ниткою через усе кіно йде футбольна тема, від фото Месута Озіла, який нібито мамин італійський хлопець, фотки в таксі дружини Девіда Бекхема, фізіономія Серхіо Рамоса на рекламі перукарні, а закінчується курткою з логотипом «Генку», футбольного клубу, де донедавна грав один із лідерів української збірної Руслан Малиновський.

Подобається й те, що всі згадки та факти ми дізнаємося по ходу фільму не просто так, вони якось знадобляться. «Чехівські рушниці» вистрілюють.

Враження

Це сильний дебют молодого режисера, який може претендувати на лонгліст номінантів на Оскар «За найкращий фільм іноземною мовою» від України. Антоніо Лукіч вдало поєднує драму і комедію, що робить серйозні сцени сильнішими, а комедійні – смішнішими. Акторка Ірма Вітовська – неперевершена, вона затьмарює собою партнера, який грав її двометрового незграбного сина. Андрій Лідаговський вперше у великому кіно, і це помітно. Якщо Андрій Лігадовський і далі хоче грати у нормальних фільмах, потрібно рости, не варто сподіватися лише на свою незвичайну антропометрію.

Фільм змусить глядача неодноразово хапатися за живіт і дивитися, чи інші глядачі роблять так само. А вони робитимуть.

«Мої думки тихі» показуватимуть у Чернівцях до 29 січня включно.

Матеріал Олександра Докієна

Коментарі