0
Репортаж із купання в озері на Водохреще.
Хрещення Господнє – велике свято, яке віряни всього світу відзначають 19-го січня за григоріанським календарем. Хрещення (або Йордана) поряд із Преображенням, Розп’яттям, Воскресінням та Вознесінням – одне з п’яти головних подій життя Ісуса Христа. Вода, як символ хрещення, займає центральне місце в обрядах Богоявлення.
Водохреще – це, скоріше, про споконвічні традиції. Здавна православні християни вірили, що свята вода може вилікувати від будь-яких хвороб та врятувати душу від нечистих сил. Наші предки вважали, що вода у Водохресну ніч набирає цілющої сили, тому вони освячували свою худобу та будинки. До наших часів ці традиції дійшли майже без змін: віряни освячують не лише воду, а й свої помешкання і самих себе. «Змивають гріхи» у спеціально облаштованих ополонках. Уже традиційно у таких місцях чергують медики та рятувальники, а священник освячує місце купання.
Ми вирішили перевірити на собі цей обряд, відчути себе частиною нашого українського етносу. Чи відчули журналісти «Шпальти» святість води, читайте у репортажі Вадима Германа.
9:30 ранку, вулиця Комарова, озеро у парку «Жовтневий». Напередодні ввечері ми вирішили, що все ж підемо на Комарова, тому що на Пруті, певно, лід буде тонким.
Підходимо до водойми. З боку парку риболови полюють на рибу. Рятувальники пояснюють, що там лід товщий, адже сонце не так нагріває ополонку крізь крони дерев парку. З боку вулиці Комарова – спеціально обладнане місце для купання. Огородження, модифікована дерев’яна конструкція, як узвіз, та натягнута мотузка, яка забезпечує канат безпеки.
Автівки, жилети і, власне, рятувальники. Вони стежать за дотриманням техніки безпеки. Володимир Білоус, один із рятувальників, приємний співрозмовник, розповідає про особливості занурення у воду:
«Головне не переживати. Все буде нормально. Але тим, у кого є проблеми з серцем, протипоказано взагалі лізти у воду, тому що можна не витримати різкий перепад температури тіла».
Пронизливий холод ріже пальці. З автомобіля рятувальної служби доноситься запах чаю.
За двадцять хвилин у воду пірнуло аж дві людини. «Моржі» – жартують рятувальники, яких уже знають в обличчя.
10-та ранку. Де-не-де з’являються пересічні глядачі дійства. Усміхаються, жартують та розмовляють із тими, хто вже виліз із води. Пірнальники гріються теплими напоями та розповідають про відчуття. Обличчя червоні, проте усміхнені. Люди знають, за якими емоціями вони прийшли. Владислав Козак, який уже не вперше пірнає в ополонку на Водохреще, ділиться своїми емоціями:
«Це просто потрібно там бути самому. Я пірнаю вже не перший раз – десятий, ювілейний. Спробуйте, і все зрозумієте!»
До ополонки вже вишикувалася черга. Охочі обережно спускаються до водойми, тримаючись за поруччя. Повільно підходять до місця купання, щоб тіло поступово адаптувалося до температури води. Перед пірнанням необхідно обов’язково перехреститися та промовити молитву. А потім тричі зануритися.
Рятувальники спостерігають за процесом купання, пропонують теплий чай. Охочих подивитися на процес стає все більше, як в тих, хто бажає зануритися.
Я неохоче роздягаюся, готуючись до обряду. Намагаюся відтягнути момент пірнання в ополонку. Колеги усміхаються, втім, я їх розумію. Запитую у рятувальників про техніку безпеки й обережно підходжу до води. Холод охоплює ноги, і я поступово заходжу у воду до пояса. Дивлюся на людей, усміхаюся у відповідь, хрещуся та пірнаю. Не вистачає повітря. Взагалі нічого не розумію. Де я? Чому я? Хрещуся. Ще раз пірнаю. Хрещуся. І ще раз пірнаю. Емоції беруть верх, і я вибігаю з води та одразу біжу по рушник. Витираю голову і відчуваю тепло у всьому тілі. Холоду немає, але є відчуття перемоги над собою, відчуття певної магії, віра у пречисте. Мені стає легко та просто на душі.
10:30 ранку. Людей дійсно багато. І тих, хто просто хоче подивитися, і тих, хто прийшов скупатися. Як пояснили рятувальники:
«Люди приходять упродовж дня, тому зранку – це лише початок».
Розмови та жарти витають поміж теплих подихів. Рибалки досі полюють на рибу. Водохреще. У повітрі присутній святковий настрій. Відчувається загальна ейфорія. А людей стає все більше і більше. Більше тих, хто хоче «змити свої гріхи».
Одягнувшись та допивши чай, я вирішив піднятися вище — до церкви. До Собору Різдва Христового просувається довжелезна черга. Люди займають місце ще від дороги: батьки з дитячими візками, люди старшого віку, діти та молодь.
Таке відчуття, що все місто зібралося тут. Свята, як і колись, об’єднують людей. Священники освячують воду та дідухів. У руках прихожан – порожні пляшки. Охочих набрати води – стільки, що важко злічити. Хіба це не магія?
Матеріал Вадима Германа
Фото Ірини Болести
