Із залпами та охоронцями. Як у Чернівцях освячували воду понад сто років тому

Дійство проводили на площі Пресвятої Марії. Ця традиція зберігалася в австрійський час та міжвоєнний період, аж до приходу радянської влади.

19 січня, на Водохреще, православні віряни освячують воду. У Чернівцях цей обряд проводили ще декілька століть тому на площі Пресвятої Марії біля турецької криниці до 1940 року. Сьогодні разом із екскурсоводкою, дослідницею історії Чернівців Лесею Щербанюк дізнаємося про те, що воду тут святили з хоругвами, духовенством під залпи воїнів. На цій площі стояли дерев’яні церкви, які зберегли донині (їх перенесли на інше місце). Також тут функціонувала єврейська міква. Чому охороняли турецьку криницю, хто та як освячував воду на площі Пресвятої Марії, читайте у новому матеріалі проєкту «Незвідане місто».

Дерев’яна церква турецького господаря

Розпочинаємо екскурсію на площі Пресвятої Марії. З історичних довідок дізнаємося, що вона існувала декілька століть. На пагорбі була зведена дерев’яна церква, а внизу – турецька криниця.

«Нам доведеться перегорнути сторінки історії ще в далекі і таємничі доавстрійські Чернівці. Всередині XIV століття Буковина і Чернівці потрапили до складу Молдовського князівства. 1457 року Чернівці стали центром волості, резиденцією старости і незабаром почали називатися містом. А воно своєю чергою вже 1488 року стало центром повіту й отримало самоврядування за магдебурзьким правом. 1538-го внаслідок численних битв Молдовське князівство остаточно підкорилося султанові Сулейманові Пишному і потрапило до складу Туреччини. Відповідно Буковина, перебуваючи у складі Молдови, автоматично разом із Чернівцями теж перейшла до Туреччини», – розповідає Леся Щербанюк.

Дослідники історії міста пишуть, що на території Буковини відбувалися численні битви.

1701 року в Європі розпочалася Північна війна, в якій Росія претендувала на роль військово-політичного гегемона у Східній і Південно-Східній Європі. Зачепила ця війна і Чернівці. Леся Щербанюк цитує події, описані у книжці чернівецького історика Олександра Масана:

«Знакова битва відбулася 1709 року, недалечко звідси на Соборній площі (тоді це був Чернівецький горб) між російськими і шведськими військами. Ця містечкова битва сприяла серйозним подіям. Туреччина вирішила, що були порушені умови підписаної раніше турецько-російської угоди про перемир’я і невтручання у чужі кордони. Тож головним приводом до війни Туреччини проти Росії був напад росіян на шведів у Чернівцях. 1711 року був підписаний знаменитий Прутський договір між Осяйною Портою і Росією. Буковина і Чернівці у складі Молдовського князівства потрапили до Туреччини. Турки вирішили, що треба у цьому місті закріпити свою владу. Вони відправили у Чернівці своїх представників, так званих фанаріотів – заможних греків зі стамбульского кварталу Фанар. Першим господарем і фанаріотом у Чернівцях став Іо Николає Маврокордат. Власним коштом він звів на горбі на площі тепер (Пресвятої Марії) першу невелику дерев’яну церкву (оскільки тут багато містян сповідували православну віру, церква була православною). Вона була господарською або князівською. Документи свідчать, що цю церкву, Успіння Діви Марії, звели між 1709-1716 роками. Але, мабуть-таки, після 1711 року, адже в роки війни храми навряд чи тоді будували», – каже Леся Щербанюк.

Наступниками Николає Маврокордата стали його сини Костянтин та Іван. У монографії «Православні культові споруди Буковини: Дерев’яні церкви та дзвіниці середини XIV-початку XX століть» професора Михайла Чучка йдеться про те, що брати Маврокордати видали наказ, яким дали привілеї цій церкві.

«Зокрема господар Костянтин Маврокордат 1732 року видав грамоту, згідно з якою «княжій» церкві кожного року щомісяця мало надаватися «по два ока лампадної олії та 30 грамів ладану з господарської митниці» для його «вічного поминання», тобто Николає Маврокордата (митниця тоді була на місці, де нині церква святої Параскеви Сербської (вулиця Заньковецької, 24)», – розповідає Леся Щербанюк.

Крім того, священники цього храму користувалися низкою привілеїв та пільг, а також мали право брати з продавця за кожну продану у Чернівцях голову худоби чотири бані, а з покупця – дві бані. До того ж різник повинен був видавати щонеділі з м’ясної лавки одне око м’яса. Ці пільги підтверджували молдовські господарі у грамотах 1741-го та 1743-го років, розповідає екскурсоводка.

Відколи на площі Пресвятої Марії звели церкву, тут відбувалося важливе для православних людей свято Водохреще (освячення води).

Леся Щербанюк каже, що на цій площі дійство завжди проходило гонорово. Тоді фактично всі містяни могли поміститися на цій площі й освятити воду за участю всіх архієреїв, священників та єпископа.

Щодо дерев’яної церкви, то вона простояла на узвишші площі до 1779 року. Відтак владники вирішили її відновити та перенести в інше місце.

«Тоді церкви не зносили, а переносили на інше місце. І цю крихітну, хатнього типу церкву з п’ятикутною апсидою зусиллями дуже поважних людей, коштом графа Якова Логотетті перевезли у село Долішні Ширівці. Нині це Садгора, вулиця Дениса Квітковського. Церкву висвятили на честь святого Спиридона. Тобто вона збережена там донині», – зазначила Леся Щербанюк.

Але це місце пустувало недовго. Вже 1784 року у Чернівці прийшла австрійська влада, і на тому ж місці спорудили іншу церкву.

«Це була також дерев’яна церковця Успіння Пресвятої Богородиці, і вона на цьому горбі прослужила майже сто років, до 1874-го», – каже дослідниця історії міста і додає, що для чернівчан ця церква назавжди залишилися як Успенська.

Згодом і її перенесли на інше місце зусиллями мешканців і влади на Калічанку. Зараз вона на околиці Руського цвинтаря, що на вулиці Новоушицькій, 2, і в ній досі правлять службу. А на її місце, за православною традицією, встановили хрест, який тут стоїть і донині.

«Ці дві старі церкви нині збережені у межах міста, і вони досі мають святий дух столітніх молитов», – зауважила екскурсоводка.

Воду святили з хоругвами

Про те, що на Водохреще освячували воду на площі Пресвятої Марії, у своєму літописі вперше зафіксував дослідник історії Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль. Цю подію він ретельно описав у книжці «Історія Чернівців», яка вийшла 1908 року.

Зокрема Кайндль проілюстрував дійство освячення води. Це знімок 1860-го року виконав художник, ілюстратор та піаніст із Відня Франц-Ксавер Кнапп (1809–1883). На світлині зображено освячення води на площі Пресвятої Марії.

«Тут чітко видно, що зібралося все духовенство з єпископом Євгеном Гакманом. Воду освячують із хоругвами при великій кількості православних мешканців Чернівців. Біля турецької криниці чотири вояки, які під час освячення води давали залпи. Поруч бачимо триповерховий будинок, який досі зберігся. Тут була австрійська адміністрація», – коментує ілюстрацію Леся Щербанюк.

Про це священне дійство освячення води на Йордана місцева преса писала:

«Свято Йорданського посвячення води довершено зі звичайною величавістю та при великім здвизі народу біля турецької криниці».

За словами Лесі Щербанюк, у альбомі Кайндля є більше 20 робіт художника Франца-Ксавера Кнаппа. Він прибув у Чернівці 1850-го року і залишився тут до кінця життя. Художник залишив нам у картинах життя міста в його різних вимірах. Тож до появи фотографій ми можемо собі уявляти і сприймати Чернівці саме через неймовірно багату мистецьку спадщину художника Франца-Ксавера Кнаппа.

До речі, традиція освячення води на площі Пресвятої Марії була настільки вартісною, що зберігалася у Чернівцях в австрійський час, міжвоєнний період аж до приходу радянської влади.

«Відновили цю традицію на цій площі 2008 року після її реставрації (до 600-ліття міста). Це важливо, адже серед чернівчан завжди було багато вірян», – каже дослідниця міста.

Цікавий факт з історії площі Пресвятої Марії – «Турецьку криницю» називали «господарською чи князівською». Її охороняли, аби воду тут брали тільки для пиття. Бо до приходу в Чернівці австрійської влади це була єдина в місті криниця з питною водою. Для технічних потреб містяни брали воду з Пруту. Коли до влади прийшов Карл фон Енценберг, він дав доручення викопати у місті 30 криниць.

Двоповерхова міква неподалік турецької криниці   

Отже, на одній площі Пресвятої Марії (нім. Marien Platz, рум. Piata Sf. Marii) впродовж  багатьох десятиліть стояли святині трьох народів: православна християнська церква, парафіянами якої були українці та румуни, і єврейська міква, що користувалася життєдайною водою турецької криниці. Відрадно, що ця традиція освячувати воду на Йордана повернулася і в наші дні. Це оберіг, духовність нашого міста.

За словами Лесі Щербанюк, коли на Буковину прийшли турки, вони дуже лояльно ставилися до євреїв, тому мирно погодилися на поселення їх у цій частині міста.

«На місці, де нині лазня, була вимурована одноповерхова єврейська міква. Оскільки вода у ній має бути проточною або джерельною, це місце підійшло для її спорудження. До речі, у євреїв дуже серйозні канонічні вимоги. Омивання перед великими єврейськими святами вони виконували під проточною водою. Так вони змивали з себе все погане, нечисте, і з чистими думками приступали читати святе письмо Тору або відзначати важливі свята. Традицію змивати з себе всю енергетику і клопоти тижня, що минув, євреї дотримують дві тисячі років», – зауважує Леся Щербанюк.

Фото Анастасії Бойчук