1
Про те, яким було святкування Дня міста у 1908, 1992 та 2008 роках і яким воно є зараз.
Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.
Про День міста є нагода поговорити. Бо ж ось-ось. Про придибенції, гроші, історію та про головне — символи. Бо життя спілкується з нами саме ними, якщо хто не знав. Ми можемо їх тлумачити і розуміти. Або не помічати.
Коли у житті все нормально, ми створюємо символи самі. Коли все йде як-небудь, на автоматі, вони виникають поза нашої волі. І тлумачать нам — про нас.
1908 рік
Спочатку трохи про історію, бо ж блог історичний, і маємо глянути на попередників. Що ж їм там «символіло». Вперше День міста святкували у 1908 році з нагоди 500-річчя першої писемної згадки про нього. Ініціатором виступив відомий чернівецький історик Раймунд Кайндль. Зрозуміло, організатори одразу почали думати про символи. Бо ж має бути сенс…
Головним став очевидний меседж, що за останні 60 років існування, відтоді, як Буковина стала окремим герцогством (1849 рік) (а не апендицитом Галичини, як її зробили до того), Чернівці розквітли і стали прикрасою й візитівкою імперії. З цього приводу у тодішній чернівецькій пресі навіть придумали інтерв’ю з майже сторічною старою, яка, сидячи на плато Габсбургів (тепер парк Ю. Федьковича за університетом) згадувала, як на зорі історії, у її юності, неможливо у присмерках було пройти вулицею, щоб не стати у лайно, тротуарів не було. А лайна і сміття було стільки, що його розгрібали десятиліттями. Як у непроглядній темряві колись ходив вартовий із ліхтарем, озброєний алебардою, і це й було всім вуличним освітленням. Як її батько стріляв диких гусей і бекасів там, де зараз чудова архітектура. Як розплачувалися на ринку ще «садагурськими гульденами». Але, попри все, і тоді життя, на думку старенької, було веселим і сповненим радісних передчуттів, праці, сподівань, кохання тощо. Й ось стареньку, що прожила майже століття у Чернівцях, відвозить по ідеально рівній бруківці додому фіякр, бо у неї болять ноги, і вона заслужила дивитися на ці чудові будівлі, які постали там, де жили гуси. Вона може на них дивитися з відчуттям правоти і моральної перемоги.
Звісно, було опубліковано багато промов посадовців у тому ж дусі. На свято запросили делегації з Кракова, Відня і Львова, які висловлювали своє захоплення (гадаю, щире) чудовими змінами. Найбільш разючим для очевидців було прикрашання Ратуші. Її освітлення тисячами електричних ліхтарів і різними прикрасами. Це також був символ — громада і влада спільними зусиллями зробила це місто. Налагодила безперебійне виробництво молока та пива, овочів і м’яса, побудувала ці ошатні будівлі, школи й університет, залізницю і каналізацію, провела електрифікацію, запустила трамвай та відбудувала чудовий театр.
Свято відбулося, однак не 8 жовтня, а 20-21 вересня 1908 року, що було прив’язано до якоїсь монархічної дати. І це було символом лояльности. Отже, День міста придумав Кайндль, щоб втілити символи, щоб окреслити себе: хто ми є, які наші амбіції і сподівання. А не для того, щоб гарно провести вікенд, як думають деякі простодушні сучасники.
Почесний ланцюг бургомістра, запроваджений у 1908 році, на тодішній День міста. Збільшені аверс і реверс медалі на ланцюзі. Був відтворений із невеличкими доповненнями у 2007 році художником Орестом Криворучко і В. Б. Бондаренком. З фондів бібліотеки ЧНУ (Відділ рідкісної книги)
Бургомістр Чернівців (1907-1913рр.) Фелікс фон Фюрт. Із фондів бібліотеки ЧНУ (Відділ рідкісної книги)
1992 рік
Відновлення свята у 1992 році теж безумовно було символічним. У нього вкладали й повернення до своєї історії і до справжнього самоуправління, до інших засад життя. До розуміння, що громада, а не КДБ, відтепер господар міста. В цьому відновленому святі, попри фізичну бідність часу, був пафос, щем, і була заявка. Якщо проаналізувати, заходів було не так уже багато. Але «маршрут» їхній був цілком наглядним: університет – виставкова зала – зала Дому офіцерів – філармонія – драмтеатр. І, до речі, концерт був у програмі співаної поезії на Центральній площі. Саме поезії. Очевидний наголос програми був на культурі. Втім, була ще одна особливість, акцент був виставлений на культурі, але не на полікультурності. Це було не надто модним.
Менш культурні народні гуляння також передбачалися. І, до речі ж, дитячі атракціони в цей день були безкоштовними. Зараз ми надто заощадливі для цього, це надто широкий жест щодо чернівецьких дітей. А у 1992 році, коли інфляція сягала тисячі відсотків, коштів для цього вистачило. З відновленням свята привітав чернівчан перший Президент України Леонід Кравчук.
Голова міської ради Віктор Павлюк під час першого відновленого святкування Дня Міста у 1992 році, (газета «Буковинське віче», 1992 рік, фото Вадим Гоманюк)
На сходах Ратуші (газета «Буковинське віче», 1992 рік, фото Вадим Гоманюк)
Текст привітання першого Президента Леоніда Кравчука з нагоди відновлення свята
2008 рік
Звісно, апогеєм святкування Дня міста стало відзначення його 600-річчя у 2008-му. Тоді вдалося отримати і з державного бюджету велику суму на підготовку до ювілею міста, залучити масштабні кошти.
І як би не обговорювали потім тему розподілу грошей, як не дивно, вони таки пішли на те, на що відтоді у Чернівцях ніколи не йшли. На стратегічні речі. А саме — на створення туристичного кластеру, як могли би сказати зараз. І Кобилянської, і Шкільна, і Турецька площа, і, власне, площа Філармонії — весь цей звичний теперішній маршрут екскурсоводів до 2008 року був би просто смішним і неможливим. Тоді це просто не можна було показувати. Насправді не дуже помітно, але того року відбулася ЯКІСНА зміна. Прийшла інша якість. Інше пристосування і пристосованість міста. Заточеність. Це пов’язано з такою ефемерною датою, як День міста. Тобто, ще тоді у Чернівцях почали робити те, що Садовий зробив у Львові пізніше, коли виділив частину старого міста під туристичну атракцію (але йому вдалося і розвинути свій кластер).
Хто пригадує площу Турецької криниці до її реконструкції, тоді вона влаштовувала хіба місцевих псів. І у них був завжди такий вигляд, ніби вони скаржаться пресвятій Марії. Зараз площу знову занедбали, але це все одно якісно інша місцевість. Вкарбовані тоді ж багатомовні бордюри на вулиці Ольги Кобилянської, які в’їлися у землю, можливо, ще бережуть нас від звуження розуму. Але плиточка далі гуляє, не без того.
Тоді ж керівництво міста символічно провело парад комунальників. Такий був символ тодішнього бачення. На мій погляд, здорового, прагматичного. Корисного.
Реконструкція вул. О. Кобилянської (фото Володимира Борисова)
Реконструкція Турецької площі (фото Володимира Борисова)
Під час святкування (фото Володимира Борисова)
2019 рік
І тепер до святкової програми Дня міста року 2019-го. Не можна назвати її поганою. Вона достатньо різноманітна. Тобто відчувається певна вправність. Єдине, я обшукався у тих самих пошуках символів. Звісно, з десяток пунктів присвячується ярмаркуванню, продажу товару. Це символ? Мабуть. Торгівля — це те, що виправдовує себе у Чернівцях. На жаль, у всіх сенсах. Поїдання бургерів — це радше вдалий символ споживання, ніж конкретно Чернівців. Нема у цьому святі ТЕПЕР символів звіту влади, і це не без підстав. Навіть не передбачається. Бо звітувати особливо… нема про що. Нема поступу — це точно. Ми стоїмо і ні про що не думаємо. Їж, пий, веселися, поки бургер на тарілці. Новий зміст — беззмістовність, веселі вихідні, таємна відсутність поступу. Іншого не зміг відшукати. Кайндль би трохи здивувався…
Я все ж знайшов символ в останньому пункті цієї програми. Майже підсумок, резюме. Отже, останнім завершальним пунктом програми 2019 року є показ фільму «Жило-було село» у кінотеатрі «Чернівці».
Хтось скаже, що бачити символи в усьому — це рід божевілля. Однак, не бачити їх неможливо.
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
