0
Екскурсія з дослідницею історії Чернівців Лесею Щербанюк вулицею видатних особистостей.
Частина 1.
В історичному центрі Чернівців є вулиці та будівлі, які цінні не лише своєю архітектурою, а й людьми, які тут жили. Зокрема, такою є Тараса Шевченка, якою сьогодні ми розпочинаємо свою мандрівку, відома особистостями, котрі тут проживали ще за австрійського періоду.
Під час екскурсії ми почули багато історичних та особистісних моментів із життя відомих чернівчан. Ми зустріли чернівчанина, який проживає у віллі, де колись мешкав ректор університету Фрідріх Раймунд Кайндль, і дізналися, чому ім’я останнього має бути записане великими золотими літерами в історії Чернівців, побачили будинок, де найдовше жила письменниця Ольга Кобилянська. Ми розповімо вам, які твори вона там писала, а також чому Леся Українка називала дім Ольги «санаторієм» на Новому світі.
Вулиця Шевченка з доволі скромною забудовою кінця ХІХ-початку ХХ століття, але тут жило багато відомих людей, які творили нову культуру і політику життя Чернівців, без яких життя міста було б набагато біднішим. Це такі відомі багатьом особистості, як Раймунд Фрідріх Кайндль, Ольга Кобилянська, Анатолій Добрянський, Єротей та Юстин Пігуляки, Володимир Івасюк, Степан Смаль-Стоцький, Георг Дроздовський, Вероніка Урсуляк та інші.
Кайндль і вілла «Міла» («Villa Milla»)
Вулицю Тараса Шевченка почали забудовувати ще в середині XIX століття від давньої Руської. Тому екскурсію розпочинаємо з кінцевої нумерації. Перші будиночки від вулиці Руської скромні, невеличкі вілли. Будівля, яка привертає увагу дослідників міста, під номером 92. Там жив чернівецький історик Раймунд Фрідріх Кайндль. А також вілла поруч, № 94. Поки ми оглядали будинок №92, до воріт вілли підійшов дідусь. Виявляється, 89-річний Траян живе тут. Каже, що зараз у цій віллі проживають три сім’ї. Траян мешкає тут із дитинства, з 1942 року (народився 1930-го). Незважаючи на свій поважний вік, чоловік дуже любить життя і добре почувається. Розповідає, що все життя посвятив музиці і запрошує нас послухати, як він грає на піаніно.
«В австрійські часи ця вулиця називалася Новий світ Neueweltgasse (у румунські – Мармарешти). Тоді це була досить поширена назва. «Новий світ» був у Відні, Кракові, Варшаві, у Львові, Берліні, тому й Чернівці, аби не відставати від моди Європи, назвали так вулицю, яка на той момент була на околиці міста, для людей, які хотіли спокою від метушні», – розповідає Леся Щербанюк.
На меморіальній таблиці будинку №94 вказано, що тут жив знаменитий, найповажніший у ті часи чернівецький історик, фольклорист і професор, ректор університету Раймунд Фрідріх Кайндль. Це був будинок його дідуся і батька. А поруч – вілла – з дуже романтичною назвою – «Міла». Так звали дружину Кайндля. Віллу звели 1901 року. До того часу на одному ґрунті жило три покоління Кайндлів.
«Родина Кайндлів була шанована – дід Йосип приїхав до Чернівців з Австрії. Він мав затребувану професію – випікав дуже смачний хліб. Батько Фрідріха – Антон – виявився дуже здібним не тільки до навчання, а й до бізнесу. Закінчивши початкову школу, вивчився у вчительській семінарії і працював учителем малювання. Та, крім цього, біля мосту на вулиці Руській, біля річки Мольниці, відкрив млин і збудував перший у Чернівцях кахельний завод. Його таланти передалися дітям. Зокрема Фрідріху», – каже екскурсоводка.
Ф. Р. Кайндль народився 31 серпня 1866 року у цьому будинку. Успішно закінчив першу цісарсько-королівську державну гімназію (нині школа № 1) й одразу вступив на три факультети Чернівецького університету (історичний, географічний і германістику). Германістика зацікавила Фрідріха, адже батько його був австрійцем, а мама – німкенею. Попри те, що вдома у сім’ї Кайндлів панував культ німецької культури, мови і віросповідання, з дитинства його нянькою була старенька українка (гуцулка). Вона мала великий вплив на Фрідріха, адже співала, розповідала казки українською. Він настільки цим захопився, що досконало вивчив українську мову, гуцульські та інші діалекти.
«У старших класах гімназії Ф. Р. Кайндль захопився германістикою, але його настільки цікавив цей навколишній світ, що він почав займатися фольклором, етнографією, історією й археологією. Їздив Буковиною. Він зустрів знаменитого у Чернівцях історика, буковинського краєзнавця і видавця Ф. А. Вікенгаузера, який зібрав усю на той час літературу з історії Буковини та Чернівців і передав Кайндлю (талановитому студенту), свою багату бібліотеку», – каже пані Леся.
Ф. Р. Кайндль написав із першоджерел більше 300 наукових праць і монографій про Чернівці та Буковину. Але чернівчани йому донині вдячні за першу професійну наукову працю 1980 року «Історія Чернівців», до 500-літнього ювілею міста. Всі його праці глибокі, справжні, з поважним списком використаної літератури та прочитання архівних документів, але досі ні на йоту не втратили актуальности через легкий виклад.
За словами Лесі Щербанюк, під час подорожей Карпатами, Кайндль зустрів свою дружину. В селі Устеріках він познайомився з дочкою службовця лісозаготівельної фірми Людмилою Кіслінгер. Вона допомагала йому в етнографії та вивчати побут гуцулів. Це так захопило Кайндля, що 16 листопада 1893 року у Кутах вони обвінчалися. Він привіз молоду дружину до Чернівців і в 1901 році почав будувати цей будинок.
До речі, нещодавно чернівецький історик Сергій Осачук знайшов архіви Раймунда Фрідріха Кайндля і щоденники, зокрема ті, які родина передала в наукову бібліотеку міста Грац (Австрія). У щоденнику є детальні записи про початок будівництва своєї хати (народні звичаї й обряди при цьому, про майстрів тощо).
Без Кайндля не було б ЧНУ
Р. Ф. Кайндль за короткий час зробив наукову кар’єру, став професором, через 1-2 роки був завкафедри історії Австрії, а відтак – деканом історичного факультету. Впродовж 1912-1913 років його обрали ректором Чернівецького університету.
Але, за словами Лесі Щербанюк, він зробив такий крок, що ім’я Кайндля має бути записане великими золотими літерами в історії Чернівців.
«Коли у вересні 1914 року почалася світова війна, Р. Ф. Кайндль був проректором університету (за сьогоднішнім розподілом), ректор у службових справах поїхав до Відня, тож його заміняв Кайндль. У Чернівці ввійшли російські війська. Оскільки університет австрійський (указом цісаря відкривався), ректорат, який складався з 14 професорів, засідав цілу ніч і ухвалили рішення терміново вивезти університет із Чернівців. Проти був один чоловік – професор Р. Ф. Кайндль. Так університет залишився у нашому місті. І сьогодні, мабуть, без перебільшення, Чернівці мають бути вдячні йому на майбутні століття. Адже, якби не було у Чернівцях університету, місто однозначно було би на сьогодні значно скромнішим», – вважає Леся Щербанюк.
За її словами, історик Олександр Масан так казав про Р. Ф. Кайндля: «Якби самі українці так любили нашу державу і стільки для неї зробили, як австрієць-німець Кайндль, то сьогодні, напевно, іншою була б сторінка історії України».
Комунальна квартира Анатолія Добрянського
Зупиняємося біля непримітного будинку №85. Хоча на ньому немає меморіальної таблиці, чернівчани донині знають цю адресу.
«З 1960 року сюди щодня стікалося все інтелектуально-культурне товариство Чернівців. Тут в однокімнатній комунальній квартирі мешкав Анатолій Миколайович Добрянський. У ті часи був класичним вислів: «Усі чернівчани знали, що найбільша і доступна приватна бібліотека у Чернівцях – це бібліотека Добрянського. Тут побували всі викладачі, актори, журналісти, студенти Добрянського. Він не шкодував ділитися книжками. Несли й нові книги, сигнальні примірники. І цю величезну бібліотеку – 27 тисяч книг (книги з періодичними виданнями), які все життя збирав Анатолій Миколайович, – передали у муніципальну бібліотеку. Це єдиний випадок в Україні, коли відкрили бібліотеку імені цієї людини. Такої пам’яті заслужив тільки він. Добрянський умів творити і продовжувати ту красиву традицію Чернівців, де живуть люди і книги», – каже Леся Щербанюк.
«Санаторій» на Новому світі Ольги Кобилянської
На вулиці Шевченка, фактично у первозданному вигляді, зберігся двір і будинок, де впродовж 1899-1903 років жила відома письменниця Ольга Кобилянська.
«Подивіться, як тут мило, немає перебудови… Аж не віриться, що на цьому подвір’ї жила Ольга Кобилянська. Саме сюди у квітні 1901 року приїжджала Леся Українка, сюди майже щодня приходив Василь Стефаник», – демонструє будинок екскурсоводка.
Це досить розкішний одноповерховий цегляний будинок площею 335 кв. м, покритий бляхою. Будівля з верандою, рундуком і найважливішим для Ольги Кобилянської – невеличким садочком та квітником. Письменниця мешкала тут із батьками та двома братами. У цьому помешканні вона написала новели й оповідання: «Сліпець», «За готар», «Через море», «Під голим небом», «Там звізди пробивались». Тут завершила роботу над повістю «Земля», розпочала повість «Через кладку». У цьому будинку перекладала на німецьку твори Лесі Українки, Василя Стефаника, Леся Мартовича та інших українських авторів, аби вони були доступні німецькомовним читачам. Сюди до неї приїжджали перекладачі з європейських столиць: Георг Адам та Франтішек Ржегорж.
Цей будинок із легкої руки Лесі Українки називається «санаторій на Новому світі» – так вона про нього написала в листі до батьків. У найважчий період свого життя, а саме 40-день по смерті С. Мержинського (у квітні 1901 року), Леся Українка приїхала сюди до Кобилянської.
«Вона була хвора, знервована, болів зуб і дуже погано почувалася. І тут вона (Л. Українка) потрапила в інше середовище. Леся читала твори Кобилянської, відпочивала, тут їй було добре. Їй виділили куточок, чернівецькі лікарі її лікували. Вони ходили з Кобилянською у парк, гуляли містом, заходили в книжкові магазини, інколи відвідували кав’ярні і найголовніше – їм було про що поговорити. Адже у Лесі Українки тоді помер Сергій Мержинський, якого вона дуже любила, а Кобилянська на той момент розійшлася з Осипом Маковеєм», – розповідає екскурсоводка.
До речі, Л. Щербанюк спростовує дописи декотрих дослідників про те, що між О. Кобилянською та Л. Українкою були більше, ніж дружні стосунки.
«Це не дуже вдала заслуга дослідників, адже коли Леся Українка приїхала до Ольги Кобилянської в Чернівці, на той момент вона поховала Сергія Мержинського і біля його ліжка впродовж однієї ночі написала поему «Одержима». Тут, у цьому помешканні, Кобилянська переписувала її на чистовик. Сюди за Лесею Українкою приїхав етнограф і майбутній чоловік Клемент Квіточка, і вони поїхали у Карпати. Щодо О. Кобилянської, у неї тоді були дуже серйозні і глибокі стосунки з Осипом Маковеєм. Саме Леся намовила Ольгу написати йому листа, що та й зробила. У цьому будинку в той період вона закінчила «Землю», і Маковей приходив редагувати текст», – розповідає Л. Щербанюк.
За словами пані Лесі, Осип Маковей безмежно любив Ольгу. У Чернівцях він прожив 13,5 років (з 1895 до 1911 року), і, крім «Людини», він редагував повісті, новели Кобилянської, написані у той період. Написав перше і дуже серйозне літературне дослідження про її творчість. Вона дуже цінувала Осипа за допомогу, постійну підтримку в житті і творчості насамперед.
«Якби не редагування Маковея, ми б не читали Кобилянську так, як ми її зараз читаємо. Він був блискучим редактором. А у Кобилянської українська мова не була рідною, її виховали на німецькій літературі», – зауважила дослідниця.
Куди б не їздила Леся Українка пізніше, всюди згадувала цей будинок. Вона писала, що так добре, як їй було у «санаторії» на Новому світі, не було ніде. У ті часи вулиця була дуже затишною, подекуди міг проїхати фіакр чи гнали корову на пасовисько.
Будинок №82
Ліворуч – будинок під номером 82. Тут теж жила Ольга Кобилянська. Хоч за життя вона змінила 13 адрес, адже родина дуже часто міняла помешкання, найдовший період свого життя провела на цій вулиці. На 82 будинку є меморіальна дошка, але дати тут прописали неправильно (вказані роки життя). У цьому будинку Кобилянська жила цілих десять років (з 1903 до 1913 року). Тут у неї були як щасливі, так і сумні хвилини.
«Тут вона писала свої твори, її відвідувало товариство з Європи. Коли читали її тексти, під враженнями їхали подивитися на цю дивовижну письменницю. Тут вона провела найкращі роки у товаристві сеціоніста Остапа Луцького (у них був кохання-романс)», – розповідає дослідниця.
Тут вона писала повісті «В неділю рано зілля копала…», «Через кладку», «За ситуаціями», новели «Старі батьки», «Весняний акорд», «Місяць», «Ніобу», другу частину повісті «Земля…», багато прекрасних дрібних нарисів.
Але було й чимало сумних сторінок, пов’язаних із цією адресою. 1906 року Ольга Кобилянська з цього будинку поховала свою маму. А 1909 року відійшов у вічність найменший і найулюбленіший її брат Володимир та чоловік сестри Євгенії Ю. Урицький. 1912 року звідси вона провела в останню дорогу батька Юліана. Через такі болючі втрати та й через матеріальну скруту перед Першою світовою війною вона переїхала. А про гіркі втрати написала повість «Через кладку»», – каже Л. Щербанюк.
У будинку поруч – №84 – жив знаменитий Юстин Пігуляк. З його дочки піаністки Віденської консерваторії Кобилянська списала свою «Наталку». Письменниця так тонко і глибоко зобразила життя цієї родини, яку добре знала, що дружина художника довго сердилася на Ольгу.
«Це був академічний художник. Він навчався у Відні в академії мистецтв. Коли повернувся, працював у Чернівцях учителем-малярем у реальній школі, сьогодні це друга школа. А ще писав портрети на замовлення. Тоді це було популярним серед чиновників, а він був прекрасним художником-портретистом. Залишив чудові портрети Ю. Федьковича, О. Кобилянської, Є. Ярошинської», – каже Л. Щербанюк.
Далі піднімаємося вулицею вище. У будинку праворуч понад століття тому жила ще одна шанована тоді родина. На будівлі – меморіальна дошка з портретом жінки.
«Тут народилася і проживала знаменита на всю Європу оперна співачка з голосом меццо-сопрано Ауріка Урсуляк. Її батько був архідияконом греко-католицької церкви і мав добрий голос. Дівчині від батька передався талант до музики. Він не пошкодував коштів і відвіз доньку до Відня в музичну академію, де вона отримала блискучу академічну освіту. Ауріка виступала на престижних оперних сценах Відня, Зальцбурга, Дрездена, Граца, Мюнхена, Лондона, Амстердама, Рима, Парижа, Берліна. В 1921 році давала концерти і в рідних Чернівцях, мала гастролі в Румунії.
Уся Європа їй плескала. Вона була дуже красивою жінкою. Тому австрійський композитор Ріхард Штраус писав усі опери лише для неї. Ауріка Урсуляк мала пожиттєве право на їхнє персональне виконання. Кажуть, він її носив на руках. Її знали всі оперні сцени Європи», – розповідає Леся Щербанюк.
Вілла на Шевченка, 77
Серед скромної забудови виділяється вишуканою архітектурою вілла під номером 77.
Ламаний дах, розкішні сандрики над вікнами роблять будинок дуже презентабельним. Він завжди привертає увагу туристів та й самих чернівчан, каже екскурсоводка.
«Як свідчать адресні книги, у цьому будинку 1898 року мешкала родина консисторського урядника Йоганна Завадовського (Zawadowski Johann), а вже 1909 року тут проживала тільки вдова по пастору Єлена Завадовська (Zawadowski Helene). Це було їхнє приватне помешкання. Споруд у такому стилі у Чернівцях небагато, й, очевидно, то був один архітектор, який спеціалізувався на таких красивих проєктах, які поєднали в собі різні стилі», –розповідає Леся Щербанюк.
Не можемо оминути увагою вишуканий, доглянутий кутовий будинок з еркером і вежечкою. Будівля зведена в кінці XIX-поч. XX століття. Меморіальна дошка на будинку свідчить про те, що тут мешкала родина Івасюків – Михайло Григорович і Володимир Івасюк. Тут у Володимира була прекрасна батькова бібліотека, і саме у цьому будинку 4 березня він відзначив своє останнє у житті день народження – 30 років. Після трагічної події у цьому будинку відкрили меморіальний музей Володимира Івасюка.
«Можна без перебільшення сказати, що ім’я Тараса Шевченка пошановане в Україні, але, мабуть, у жодному місті немає такої вулиці з його ім’ям, де проживало б стільки видатних людей, які так багато зробили для культури, науки, міста. Хочеться, аби ця вулиця була музеєм», – завершує сьогоднішню прогулянку Леся Щербанюк.
Продовження екскурсії вулицею Т. Шевченка читайте незабаром на «Шпальті».
Ольга Максимюк
Фото Ірини Болести
