Відкрити українцям Україну. Парасковія Нечаєва про перший фестиваль «Червона рута» у Чернівцях

Про фестиваль, яким Чернівці жили тиждень.

Парасковії Нечаєвій було 36, коли вона стала головною редакторкою Головної редакції художніх програм Чернівецького телебачення. Коли у вересні 1989 року у Чернівцях організували перший пісенний фестиваль «Червона рута», пані Парасковія отримала можливість безпосередньо спілкуватися з творчою групою фестивалю. Так, завдяки журналістській діяльності Парасковія Нечаєва була в епіцентрі подій та стала однією з тих, хто через 30 років із проведення першої «Червоної рути» досі пам’ятає про неї все.

 В інтерв’ю «Шпальті» вона розповіла, як місто тиждень жило фестивалем, як організаторам вдалося влаштувати свято, про яке знала вся Україна, та чи правда, що мольфар розганяв хмари на стадіоні «Буковина».

Чернівці тиждень жили фестивалем

Чернівці тиждень жили фестивалем – таке унікальне явище було вперше в Україні. Відкрився фестиваль п’ятнадцятого-сімнадцятого вересня. Вісімнадцятого вже відбувалися відбіркові тури, а урочисте відкриття на стадіоні «Буковина» було дев’ятнадцятого числа.

Фестиваль «Червона рута» готувала київська група. Ядром творчої частини були Тарас Мельник, Ігор Калиниченко, Кирило Стеценко, Сергій Проскурня. Сценарій, а це близько 40 сторінок, писала буковинка Софія Майданська. Для цього вона піднімала цілі пласти історії Буковини та української пісні.

Фотографії Любомира Криси з фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка

У день відкриття, яке було грандіозним, Тарас Петриненко співав пісню про «Народний рух» та «Ще не вмерла Україна». Уявіть на стадіоні «Буковина» такий масштабний фестиваль, багато артистів, повно людей, синьо-жовті прапори… Це було надзвичайно.

На першому фестивалі «Червона рута» працювало феноменальне журі, його головою був Мирослав Скорик. А членами – Назарій Яремчук, Іван Малкович, Тарас Мельник, Ігор Калиниченко. Ведучими були Сергій Архипчук зі Львова та Василь Вовкун — тодішній артист нашого театру, а зараз він – художній керівник Львівського оперного театру.

До речі, напередодні фестивалю організатори боялися, що буде дощ. І спеціально з Карпат привезли відомого мольфара Михайла Нечая, який мав надздібності. Його попросили розігнати хмари, щоб проведення свята не було під загрозою.

Під час «Червоної рути» на вулиці Ольги Кобилянської працювало містечко майстрів. Також був рок-фестиваль (у парку Шевченка), фестиваль рок-музики (у Літньому театрі, тоді він називався Зеленим) та конкурс авторської пісні (на Гайдара). А у філармонії проводили концерти українців, які приїхали з інших радянських республік.

Щодо знімальної групи, то нам було нелегко, наша техніка була дуже важкою. Наприклад, ПТС важила 29 тонн. Було чотири камери, їх треба було налаштовувати шість годин. І час від часу ця камера потребувала перепочинку, а знімати треба було багато…

Зірки на «Червоній руті»

Славко Вакарчук починав у нас на «Червоній руті», а ще «Воплі Відоплясова». Була й Руслана, але вона не пройшла відбірковий тур.

На рок-фестивалі виступила досі незнана Віка Врадій (зараз живе у Канаді) із творчим псевдонімом Сестричка Віка (саме вона посіла перше місце у жанрі рок-музики). Разом із «Братами Гадюкіними» вона співала про шахтаря: «Мені все одно — колбаса чи ковбаса, аби вона була». А Віктор Морозов виконав пісню про те, як посеред літа до Львова приїхав Горбачов, у місті позрубували ялинки і втикали їх у тротуар, щоб Горбачов побачив, який гарний Львів.

На фестиваль приїжджали цілі делегації – з Канади, США, Польщі, Австралії. Особливо красивим був концерт «До вогню і води Батьківщини» за участю зарубіжних українців. Зокрема 17-річна Клаудія Еліса Полотнянка з Аргентини прекрасною українською мовою виконала «Червону руту», а також пісні, яких ми ніколи не чули, бо вони були заборонені. З Австралії приїхав бандурист Віктор Мішалов, він співав козацькі думи, пісні про голодомор. Окремо варто сказати про Віктора Ліщину, який виконав пісню свого батька Леоніда Ліщини, присвячену пам’яті Володимира Івасюка. Під час виконання в залі погасили світло, й тисячі вогників загорілися на честь великого композитора.

Зі Штатів виступив дует Дарка й Славко. Вони гарно співали пісні Івасюка!

Івасюк  і його «Червона рута»

Фестиваль «Червона рута» називається так саме через Івасюка. Це він відкрив нову сторінку в історії української пісні. Івасюк фактично модернізував її, підняв на інший рівень. Його пісні просто невмирущі, їх почали співати в усьому світі. Після трагічного вбивства композитора й аж до 88-го року вони були небажаними в теле- й радіоефірах. У 1989-му виповнилося 10 років, як він загинув. Група однодумців – Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Ігор Калиниченко, Софія  Майданська, Сергій Проскурня – запропонували тодішньому ЦК ЛКСМ України та Міністерству культури на честь Івасюка провести пісенний фестиваль,  і таким чином згадати його й віддячити. А де провести? Звичайно, в Чернівцях, де він цю «Червону руту» й написав та вперше виконав на Театральній площі. Згодом з’явилася ідея проводити фестиваль у різних містах України, й таким чином українізовувати нашу країну. А буковинці, звісно ж, були обурені. Як це – фестиваль як бронепоїзд?

Ще одна новація, яка нам не подобалася: на фестивалі не була обов’язковою для виконання пісня Івасюка. Дуже мало його пісень прозвучало тоді на «Червоній руті». Організатори говорили, що шукають нові віяння, щоб українська пісня вийшла на рівень європейської. Не знаю, чи їм це вдалося, бо поки що я рівного Івасюку не бачу.

Заборонити фестиваль

Це був перший такий фестиваль у Чернівцях та і в Україні. Усе було регламентовано, адже працювали з центральним комітетом Ленінської комуністичної спілки молоді України. Опікувався фестивалем секретар ЦК Юрій Соколов, саме він і взяв на себе всю відповідальність за його проведення.

До речі, чернівчани, особливо молодь, нічого не боялися. Усім було дуже цікаво. Адже стільки гостей у місті, все було надзвичайно.

Та не всім подобалося те, що відбувалося. Наприклад, міліціонери розганяли дівчат у вишиванках, які приїхали на фестиваль зі Львова. Вони не пускали їх, рвали сорочки…

А після того, як Петриненко заспівав на відкритті пісню про Народний Рух, а Жданкін – «Ще не вмерла Україна», їх викликали в обком. І на закритті фестивалю ці пісні вже не виконували. Коли стадіон вимагав, щоб Петриненко заспівав, він сказав: «Я пообіцяв, що не буду це співати, щоб не зірвати свято».

Фотографії Любомира Криси з фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка

Після феєричного відкриття партійне та радянське чиновництво трохи розгубилося. Але вже за тиждень вони організувалися: змусили приїхати на закриття фестивалю райкомівських, радянських працівників, учителів. Дали їм червоно-сині прапори Української радянської республіки… І щойно сказали, що фестиваль закривається, вимкнули апаратуру, щоб ніхто нікого і нічого не чув. І ввімкнули над стадіоном «Марш коммунистических бригад». Вони добре підготувалися. Це була помста за відкриття.

Ще пригадую, як двадцять четвертого вересня відкривали меморіальну дошку на будинку, в якому жив Івасюк. Звідти ми пішли до Турецької криниці. Був робочий день, а зібралося безліч людей, усі у вишиванках, такі красиві. І тут міліція на вулиці Шкільній (тоді Боженка) перепиняє нас і каже: «Ви не можете йти по дорозі, бо це демонстрація». А демонстрації в Радянському Союзі були дозволені тільки першого травня та сьомого листопада. І тут якась жінка стає на коліна й починає молитися. Неочікувано правоохоронці розступаються, і ми всі йдемо далі. Такі були моменти. Тоді було таке віяння в країні, щоб заборонити цей фестиваль. Велику роботу проводила партія, щоб люди не сприймали свято. Але ж усі бачили: добре воно було чи погано…

Яким було призначення «Червоної Рути»? Відкрити Україну українцям. Певно, що саме це вдалося. Коли ті співаки, чиї батьки, тікаючи від помсти більшовицької влади за любов до України, емігрували  за кордон, зі сцени зізнавалися в любові до України, це було дуже зворушливо. Багато людей – старих і молодих – плакали, слухаючи й дивлячись ці виступи. А якого страху нагнала «Червона рута» на тодішню владу! То воно на завершальному засіданні обласного оргкомітету  повністю заперечило досягнення фестивалю. «Нам таких фестивалів не треба», – звучало рефреном на засіданні. Але героїчно захищав фестиваль комсомольський лідер області Петро Луців, добре слово сказав Андрій Кушніренко.

То був початок нашого відродження.

Іванна Аннин

Фото Ірини Болести