Казати життю «так». Інтерв’ю з чернівчанкою, яка більше трьох років бореться з раком

Дівчина пройшла вже 30 хіміотерапій та 18 променевих терапій. Наразі збирає кошти на лікування у Китаї.

Чернівчанка Оля Гердега більше трьох років бореться з раком. У 26 дівчині діагностували неходжкінську злоякісну В-клітинну лімфому. Дівчина пройшла 18 променевих та 30 хіміотерапій.

«Я була різна. Я була три рази лиса, я була опухла від гормонів, було важко ходити, були моменти, коли взагалі не могла ходити. Тоді, як я дізналася про хворобу, одразу подумала: «Окей, це агресивна злоякісна пухлина, отже, треба робити хімію». І єдине запитання, яке у нас виникло з сестрою, що ж цікавого зробити із зачіскою».

«Молекули кохання»

Раніше через хворобу Оля не могла нічого робити. Зараз дівчина почувається краще. Вона знайшла спосіб, як зібрати гроші на лікування у Китаї. Оля винайшла свої «Молекули кохання».

«Я трішки відновилася фізично. Адже був момент, коли два місяці взагалі не могла ходити. Зараз я маю сили, і розумію, що просто збирати кошти не хочу. Мені і тоді було дуже важко переступити через себе, щоб попросити про допомогу. Я дуже довго вагалася і витратила багато часу, щоб перебороти себе і відкрити збір коштів. Наразі я можу зробити щось сама».

Після проходження курсу зі створення «Молекул кохання» дівчина почала їх створювати.

«Замовлення почали сипатися, адже люди розуміли, що вони не просто віддають мені кошти, але можуть отримати щось взамін. Це мені і подобається. Адже є люди, які можуть без запитань дати певну суму на благодійність, а комусь приємно щось отримати, і таким чином розуміти, що він ще й допомагає», – каже Оля.

Також вона створила футболки з трьома написами.

«Жити тут і зараз». Це хештег, який я почала писати з часів своїх перших хіміотерапій. «Я закохана в життя» і футболка «Тю». Це моє універсальне слово на будь-яку ситуацію в житті, тобто «тю», ну «тю», поїхали далі (ред. усміхається)», – розповідає дівчина.

З хіміотерапіями життя продовжується

Оля Гердега – активна користувачка інстаграму. Там вона розповідає, як бореться з хворобою та подорожує. Тому дедалі часто чує запитання: «Ти точно хворієш? Ти ж такий гарний вигляд маєш».

«Зрозуміло, чому люди це запитують. Ми звикли, що коли людина хвора, то вона повинна мати жахливий вигляд. Без якихось там сил, можливо, навіть у жахливому одязі, з синцями, не ходити взагалі, бути в ліжку. У мене такі періоди були», – розповідає вона.

Неодноразово Оля була за крок до смерті. Коли вона була на сильних знеболювальних, то часто чула, як лікарі говорили: «Відправ її додому, щоб вона тут мені не померла». Такий бік лікування їй не хочеться показувати.

«Люди завжди будуть думати і говорити, навіть якщо ти будеш почувати себе погано. Пам’ятаю, коли в мене з грудей виступала пухлина, то я навіть розмовляти не могла – настільки вона мене здавлювала. Однаково люди писали: «Ти нікуди не дінешся», «Смерть тебе помітила», «Ти помреш!», «Ти ще не вмерла!?» В якісь моменти на це було важко реагувати, особливо, коли фізично тобі погано. І ти така думаєш: «Як так?!»

Проте Оля не хотіла, і не хоче це показувати. Для неї важливо, щоб люди розуміли, що з хіміотерапіями та схожими діагнозами життя продовжується.

«Не хочу показувати весь той біль. А люди завжди будуть говорити. Нещодавно мене запитали: «Ти ще не вмерла?» Я дуже посміялася з цього. Мені шкода таких людей. Адже я з хворобою живу яскравіше та насиченіше, ніж вони»

Також вона розповідає, що не любить, коли її жаліють.

«Я одразу перестаю з такими людьми спілкуватися. Це дуже негативно впливає на сам процес лікування і сприйняття своєї хвороби, коли ти починаєш себе жаліти», – додає Оля.

Запитую в Олі, чи дозволяє вона собі плакати.

– Так, звісно, я дозволяю собі плакати, це повинно бути. Не потрібно стримувати свої емоції та робити з себе «термінатора». Звісно, у мене бувають випадки, коли мені необхідно його ввімкнути. Це буває в ті моменти, коли вже виснажена, коли немає моральних та фізичних сил, але зупинитися не можу.

Окрім цього, вона зазначає, що не жаліє себе.

«Коли я починаю це робити, то стаю м’якою, припиняю щось робити та відкладаю все на потім, але так не можна робити. Адже тут багато залежить від пацієнта, не від лікаря. Між лікуванням ти сам обираєш, як тобі жити».

Казати життю «так»

З онкологією дівчина почала частіше казати життю «Так».

«У мене була зйомка в Києві – фешн, топлес. І  я неодноразово казала собі, що, якби не рак, я до цього не сказала б «так». А зараз до цього я ставлюся дуже легко».

Зараз Олі найбільше хочеться бути звичайною дівчиною.

«Дуже часто люди, з якими я знайомлюся, знають мене як дівчину Олю з раком. Це стосується абсолютно всіх. І в якийсь момент мені просто це стало набридати. Адже як би там не було, я бачу ці жалісні погляди в очах. Навіть коли люди цього не говорять».

Оля живе сьогоденням. Тільки коли почує, що одужала, почне планувати майбутнє. Дівчина мріє стрибнути з парашутом та поплавати з акулами у відкритому океані.

Ярослава Дерев’янко
Фото Даші Тендітної