Чому варто повертатися до української мови. 9 листопада відбудеться прем’єра фільму режисерки з Чернівців

Завершили роботу над фільмом «Соловей співає».

Документальний фільм «Соловей співає», над яким працювала три роки, готовий. Про це написала у фейсбуку режисерка з Чернівців Леся Воронюк.

«Усі ці дні і ночі монтажів, тисячі кілометрів відряджень, пошук-пошук-пошук. Усе недаремно. Творча група фільму готова до інтерв’ю і формування графіків показів в Україні та закордоном. Стартуємо 9 листопада в Києві», – написала Леся Воронюк.

За словами авторки, у Чернівцях прем’єра фільму відбудеться також 9 листопада.

В інтерв’ю «Шпальті» режисерка розповіла про важливі останні зйомки фільму у Лондоні, чому без цього інтерв’ю не могли завершити стрічку та чому хоче, аби фільм переглянули російськомовні українці.

«Країни, де збережено мову, економічно сильні і розвинені»

Окрім того, що фільм знімали в Україні, були зйомки в Ізраїлі, Білорусі, США, останні у Лондоні (Великобританія). Там ми знайшли фахівця, який працював із ЮНЕСКО у Парижі й упорядкував атлас мов, які під загрозою зникнення. Ми дуже швидко зконтактували з ним, але організація зйомок забрала декілька місяців. Та без цього інтерв’ю ми не могли завершити стрічку. У нас було завдання – зробити фільм професійним, документальним і об’єктивним, а оскільки мовне питання ми не будемо розглядати з боку внутрішньої політичної ситуації, покажемо глядачеві, як ці мовні питання розвиваються в інших країнах світу, як їх вирішують і до чого призводить втрата державою своєї національної первинної мови. Тобто, якщо є держава, нація, вона має свою рідну мову. Зйомка у Лондоні доводить те, що цю проблематику ми не надумуємо в Україні (адже багато хто говорить, що мова не на часі, що це штучна проблема, яку намагаються створити), а навпаки – існують дослідники, які об’єднуються у великі дослідницькі групи при великих організаціях, таких як ЮНЕСКО, і вони розуміють і доводять потребу того, якщо країна намагається бути успішною, розвиненою, тоді вона дуже уважно ставиться до своєї мови. Бо мова об’єднує націю, дозволяє зберігати і ретранслювати всі цінності і набутки нації за всі попередні століття чи тисячоліття існування певної культури, дозволяє ідентифікуватися. Успішні приклади країн, де мова збережена, і вони економічно є сильними і розвиненими. Натомість неуспішні країни – це ті, що втратили свою рідну державну мову, яка була витіснена колонізаторами чи у зв’язку з іншими причинами або мертва мова.

До речі, такого дослідження у мовному питанні, яке провели ми, досі в Україні ніхто не робив – настільки масштабного і довготривалого, і не розглядав це питання так.

 

«Маємо право вибирати мову і, можливо, варто повертатися до української»

Сподіваюся, ми виклали докази доступною мовою кіна, доступною для широкого кола глядача. Адже у нас було завдання не робити фільм для свого винятково українського середовища, яке має вже чітку незворушну позицію щодо цього, а для людей, які, можливо, вагаються, або, на жаль, не мають стійкого імунітету щодо інформаційної чи гібридної війни, в яку втягнуто Україну. Тому ми відчуваємо відповідальність і даємо відсіч, зокрема руйнуємо міфи щодо української мови, який поширювали.

Дуже хочу, аби цей фільм був широко обговорений, ми готові до будь-яких оцінок, адже розуміємо, що ця проблематика є складною, актуальною і дуже маніпулятивною з боку іншої сторони.

Хочу, аби нашу творчу групу почули російськомовні українці, щоб вони замислилися про те, що справді, можливо, на якомусь етапі сприйняли маніпуляцію, і я розумію, що людям не хочеться визнавати своїх помилок і дуже комфортно залишитися в статусі кво, але ми живемо у такий час, коли не можна все залишати, як є, і заплющувати очі на давні проблеми. Бо вони, як бачимо, не затягуються, як рани людини, а є сили, які постійно відкорковують їх назад.

А ще дуже хочу, щоб ті люди, які вважаються себе російськомовними українцями, подивилися цей фільм, і зрозуміли, що вони не є споконвіку російськомовними, що їхніх предків, прабабусь, прадідів насильницьки змусили спілкуватися російською, головне, що це був недобровільний вибір.

Сучасна людина має задуматися про те, якщо це було насаджено, то зараз вона має право вибирати мову і, можливо, варто повертатися до української, яка була рідною багатьом поколінням її предків. Це стосується і людей, які мають, на перший погляд, російські прізвища. Щоб після перегляду фільму вони перевірили, як звучали прізвища їхніх бабусь і дідусів. Адже ми знайшли дуже багато історій, як українські прізвища переписували на російський манер, а на Буковині ми знайшли безліч прикладів, як українські прізвища переписували на румунський манер. Тому дуже важливо, аби цей фільм запалив бажання в людей пошукати свої коріння, абсолютно власні, не розбиратися в якихось глобальних складних державних процесах, а, принаймні, в своєму роду, ким вони є насправді».

 

Залишити відгук

Залишити відгук