9 тисяч км мотоциклом. Як чернівчанин проїхав байком до найпівнічнішої точки Європи

54-річний Вячеслав Сучеван рік тому навіть не мав мотоцикла, а нещодавно повернувся з подорожі до мису Нордкап у Норвегії.

Чернівецький лікар-лор Вячеслав Сучеван у серпні цього року здійснив неймовірну подорож тривалістю 22 дні. Він проїхав мотоциклом до найпівнічнішої точки Європи – мису Нордкап у Норвегії – і назад. Загалом 54-річний чернівчанин подолав 9066 км і 9 країн. А ще рік тому у нього навіть мотоцикла не було…

Про те, чому придбав перший мотоцикл у 53 роки, та про підготовку до поїздки

Ідея поїздки виникла тоді, коли в мене з’явився мотоцикл. Бо така подорож, я вважаю, має бути лише мотоциклом. Це мій перший залізний кінь і він у мене всього рік. Мотоцикла ніколи в мене не було, лише, як і всі чоловіки, інколи задивлявся на байки. А потім одного разу ми їхали на море через Румунію, зокрема через одну з найбільш чудернацьких серпантинних доріг Трансфагараш. Я побачив, що там 90% транспорту складали мотоцикли. І наступив такий момент, що я зрозумів – мені явно чогось не вистачає, я хочу щось змінити. Я вирішив купити мотоцикл. Подумав, якщо не сподобається, то продам. Але сподобалося, і я поїхав байком Honda Africa Twin Adventure Sports на Трансфагараш. Та зрозумів, що мені цього мало…

Я дуже люблю подорожувати, і коли маю вільний час, дивлюся в інтернеті місця, куди б хотів поїхати. Норвегія для мене була, як Місяць. Але в youtube мені декілька разів вискакували відео про людей, які їздять туди мотоциклами. Коли я це побачив, то захворів ідеєю поїхати до найпівнічнішої точки Європи – мису Нордкап. Я за натурою максималіст. Якщо купив такий мотоцикл, значить, він має і їздити так далеко. Якби  це був моторолер, то я би їздив по місту, а це спеціальний мотоцикл для подорожей. Спочатку я морально «дозрівав», а потім близько 9 місяців технічно готувався до поїздки. Я вже був одержимий і думав тільки про неї.

Підготовка до такої поїздки – це не просто мати мотоцикл. По-перше, треба скласти маршрут. По-друге, зробити повністю логістику. По-третє, а, може, навіть і по-перше, потрібно знати, заради чого ти їдеш, що ти там маєш побачити? Переважно їдуть просто на Нордкап та одразу повертаються назад. Я ж навпаки – хотів іще побачити видатні точки Норвегії. Вдалося побувати на Лофотенських островах, у містах Тронхеймі та Бергені, на Атлантичній дорозі, Сходах тролів, Гейрангер-фіорді, Язику троля. Їздив одним із найдовших тунелів довжиною 25 км, бачив церкву вікінгів у Боргунді, якій близько тисячі років. Заїхав до друзів у Ліллехаммері, там відвідав палац спорту, де українка Оксана Баюл виборола золоту медаль Олімпіади-1994.

Загалом проїхав 9066 км і 9 країн: Польщу, Латвію, Литву, Естонію, Фінляндію, Норвегію, Швецію, Данію та Німеччину. Провів у дорозі 22 дні: виїхав 5 серпня, а повернувся 27. На рівнинній місцевості за день проїжджав близько 800 км, у горах – 300-400 км.

Коли дістався Нордкапу, було таке хвилювання і гордість за себе, що ледь не розплакався. І з того хвилювання навіть не ввімкнув відеокамеру GoPro, хоча тримав її в руках. Дуже жаль, але добре, що хоч фото є.

Мис Нордкап/Фото Вячеслава Сучевана

Про те, де ночував, та про Норвегію як велике село

Дороги у Європі, зрозуміло, кращі за наші, всюди є знаки, вказівники. Але з іншого боку, там інтенсивніший трафік, дуже багато транспорту і треба крутити головою на 360 градусів. Що ближче було до Нордкапу, то гіршими ставали погодні умови. Щойно я перетнув полярне коло, одразу стало холодніше: +11, +9, +5… Найменша температура була 4 градуси вище нуля, крім того, дощик ішов. Приємного в цьому мало, але воно того вартує.

Я чітко знав, що, де і коли маю робити. Купив спеціальну туристичну їжу. Мотоцикл – це мінімум об’єму, можна взяти з собою тільки найнеобхідніше. Мав із собою туристичний газовий пальник, по дорозі варив щось. Спочатку думав, що ночуватиму в наметі, але потім поначитувався, що у Норвегії постійно дощі. І подумав, що не зможу після цілого дня на колесах лягати спати у болото. Тому відмовився від цього варіанту. Знайшов інший, який хочу порекомендувати всім подорожувальникам. Є сайт airbnb.com, на якому є чимало готелів, але найголовніше – на ньому залишають свої оголошення люди, які здають свої кімнати для туристів. Було цікаво побачити, як живуть норвежці, фіни, я ходив біля хати ввечері, допомагав щось їм. У них там і корови, і кури, і поля. Норвегія – це супервелике, але ідеальне село. Там три великі міста, а все решта – сільська місцевість.

Дорога дуже сильно об’єднує людей. Мене багато хто підтримував, жоден не відмовив у тому, щоб сфотографувати. Люди пропонували допомогу, особливо інші байкери. Навіть коли я просто з’їжджав на узбіччя, щоб на щось подивитися чи зробити фото, одразу біля мене зупинявся мотоцикл чи автівка і мене запитували, чи нічого не сталося, чи потрібна допомога. Коли я ночував у людей, вони бачили, що я стомлений, і могли нагодувати мене, хоч це не входить в оплату. У Фінляндії одні господарі навіть сауну для мене затопили.

Про підняття на скелю Язик троля, яке ледь не закінчилося фатально

Ціла історія трапилася зі мною, коли йшов на відому скелю Язик троля. Я ночував у місті Бергені, а до міста Одда, де розташований Язик троля, треба було їхати ще десь 160 км. А по тому рельєфу і за дощової погоди це не 2, а 4 години їзди. Ну от я зранку встав, доїхав до того містечка, прийшов у готель, залишив сумки, а адміністратор каже мені: «Ви куди?» Я відповів, що лізу на Язик троля, а він мені: «Ви збожеволіли, то в таку погоду взагалі не пускають, туди йдуть 9-10 годин в обидва боки». А то вже 14 година. Я сказав, що за 6 годин прийду, бо я ж з Буковини! Ще кілометрів 20 треба було їхати до підніжжя скелі. Приїхав, залишив мотоцикл і подумав: зараз або ніколи. У всьому мотоепікіруванні я почав сходження 14-кілометровим підйомом. І, мабуть, через те, що цілий день нічого не їв, мені стало погано. Як лікар я зрозумів, що у мене гіпоглікемія (зниження рівня глюкози у крові) і зневоднення. Я почав пити дощову воду і звідти вперше зробив дзвінок дружині на мобільний телефон. Сказав їй, якщо через три години я не зателефоную, то хай дзвонить в поліцію міста Одда і передасть їм, щоб направили групу на Язик троля. Я боявся, що можу померти, вперше в житті відчув межу між життям і смертю. Але я таки дійшов до мети. Добре, що там, на верхівці, були люди, які мене сфотографували. Якби не вони, то я б навіть фото не мав.

Коли я після спуску побачив свій мотоцикл, який єдиний стояв на парковці, то дуже зрадів. Поїхав до готелю, адміністратор на мене подивився, а я нічого йому не говорив, тільки показав фото на телефоні. Він покрутив пальцем біля скроні і сказав: «You’re crazy! Rembo!»

Скеля Язик троля/Фото Вячеслава Сучевана

Про мотивацію та витрати на поїздку

Загалом на поїздку до найпівнічнішої точки Європи і назад я витратив 1700 євро. Основні витрати – це бензин і ночівля. Дуже рідко харчувався в закладах, їв свою їжу, навіть українське сало з собою привіз.

Дружина підтримує мене, не каже, що я багато грошей витрачаю на мотоцикл. Я вважаю, що я заслужив – мені вже 54 роки, невже я не заробив на таку поїздку? Я вже майже 30 років працюю лор-лікарем у обласній лікарні, роблю операції різної складності. Наші депутати такі гроші, які пішли на мою поїздку, тратять за один похід у ресторан.

Перед виїздом уже почав сумніватися у доцільності поїздки. Кажу дружині: навіщо мені це треба? І гроші витрачу, і мене довго вдома не буде. Але вона мене все-таки переконала, що назад уже не потрібно відступати. Та й я подумав: а заради чого я тоді живу? Щоб купити рожевий «Лексус» чи «Айфон» з діамантами? Це ж тупо! А те, що ти побачив і де побував, дорогого вартує. Я тепер не боюся нічого – можу не їсти довго, не спати, бути геть промоклим. Я повернувся іншою людиною, більш загартованою.

Іван Сірецький

Фото Ірини Болести

Фото Вячеслава Сучевана

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук