0
Степан Дутчак приїхав до Чернівців під «We Are The Champions».
18-річний чернівчанин Степан Дутчак проїхав на велосипеді 900 кілометрів. Відстань від Вроцлава до Чернівців він подолав за 8 днів.
Спілкуємося з ним про реалізацію цієї сміливої ідеї та шлях додому. Хлопець навчається на логіста у Польщі і здобуває юридичну освіту на заочному відділенні у ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Захоплюється музикою, бігом. У майбутньому планує жити і працювати у Чернівцях.
Все почалося з ідеї
Був звичайний спекотний день. У мене був вихідний, і я подумав, що було б класно з’їздити на озеро. Велосипед на той час позичив у друга. Дорогою до водойми і з’явилася ідея поїхати у Чернівці ровером. Рік тому бачив відео про чоловіка, який подолав велосипедом 1500 км. Це справді захопило, змотивувало. Однак спершу я відкинув свій задум, оскільки розумів, що це складно і небезпечно. Та вже за тиждень під кінець робочої зміни вирішив, що таки реалізую цю ідею. Одразу уявляв відчуття, коли приїду додому. Про саму дорогу і підготовку спершу не думав. Через місяць придбав велосипед і почав готуватися до дороги. Друзі говорили, що я божевільний. Поляки казали, щоб їхав автобусом, не вигадував собі пригод і навіть думали, що я програв у суперечці комусь це завдання.
Я хотів випробувати себе, переконатися, чи зможу досягти цієї складної цілі. До цього максимум я проїжджав на велосипеді 10 кілометрів у день. Почав тренуватися, проїхав якось уже 100 км у день. Це додало впевнености. Вирішив, що не буде складно проїхати в рази більше. Такий підхід був трохи помилковим – тренуватися треба було не раз на тиждень, а хоча б двічі. Мій батько спортсмен, тож із самого дитинства добре розумію необхідність спорту у житті. До того ж я декілька років професійно займався плаванням. Їздив на міжнародні змагання. Це дуже мені допомогло. Також вивчав досвід інших мандрівників. У дорозі, під час відпочинку говорив на камеру, що відчуваю і де перебуваю. Говорити було ні з ким, тож це був мій спосіб комунікації в дорозі.
Чим ближче додому – тим складніше
Початок мого марафону не був складним. Піднесений настрій: друзі писали повідомлення, підтримували мене та бажали щасливо доїхати. Також польська інфраструктура сприяє подоланню чималих відстаней. Зроблені якісні велодоріжки. Реально важким відрізком стала дорога зі Львова до Івано-Франківська. Був дуже втомлений. Не хотів ні пити, ні їсти. 12 годин пішло на подолання цієї відстані. Додавала сил підтримка рідних і друзів. Ці емоції, коли ти за декілька годин будеш удома, важко описати. Це справді круто і незабутньо. Я сказав собі, що у досягненні цієї мети мене може зупинити лише травма. І, на щастя, цього не сталося. Страху не було зовсім. Хвилювався трохи, щоб не пробилося колесо. Звісно, запаска і всі необхідні інструменти були з собою, але витрачати на це час не хотілося.
Приїхав до Чернівців під «We Are The Champions»
Зупинятися спершу планував у наметі просто неба. Однак треба було берегти сили, тож ночував у готелях. Дистанції розбивав рівномірно, щоб не було різких перепадів навантаження. Дорогу прокладав через карту зі спеціальними веломаршрутами. В один день доїхав так до лісу. Карта показує – їдь прямо. А прямо дороги нема. Тож береш велосипед на плечі і йдеш пішки. Коли заїхав в Україну, веломаршрутів не було на картах, і я повинен був їхати пішохідними маршрутами. А це через поля, ліси.
За тиждень до мого від’їзду друг сказав, щоб, коли заїду в Чернівці, обов’язково увімкнув «We Are The Champions». Коли під’їхав уже до рідного міста, зняв відео, ввімкнув музику і з тисячі треків починає грати саме «We Are The Champions». Це було реально круто.
Життя у Польщі
Проживаю в Польщі вже цілий рік. Навчаюся і паралельно працюю. Вражає підхід до іноземних студентів в університеті. Польські заклади дають перспективні можливості для українських студентів. Викладачі багато в чому допомагають та ставляться із розумінням. Так швидко адаптуєшся та із задоволенням навчаєшся.
Життя в іншій країні завжди важке. Щодня думаєш про близьких та друзів, але їхня підтримка допомагає та мотивує до скорішого повернення на Батьківщину. Дуже цікаво спілкуватися з іноземцями, яким небайдужа доля нашої країни. У майбутньому ж планую жити і працювати в Чернівцях. Вважаю, що молодому поколінню потрібно зі здобутими знаннями розбудовувати рідну країну і наше місто.
Альона Чорна
