0
Під час перегляду глядач непомітно поринає у час, де ніколи не був, просочується тією атмосферою і живе Лос-Анджелесом 69-го, доки не ввімкнуть світло в кінотеатрі.
Imdb.com
В український кінопрокат вийшла стрічка «Одного разу… в Голлівуді». Це дев’ятий фільм славетного кінорежисера Квентіна Тарантіно. Про Америку на зламі кінопоколінь, відсутність голого екшну та те, як зірковому касту вдалося поринути в атмосферу Голлівуду кінця 60-их, пише Олександр Докієн.
У прокат вийшла дев’ята стрічка американського кінорежисера Квентіна Тарантіно «Одного разу… в Голлівуді». Зібрався неймовірний акторський каст: Бред Пітт, Леонардо Ді Капріо і Марго Роббі. Трійця красується на великих постерах кінотеатрів, і такій зірковій команді міг би позаздрити будь-який фільм.
Події відбуваються у сонячному Лос-Анджелесі 1969 року. Актор Рік Далтон переживає кризу у кар’єрі і плачеться у жилетку своєму дублеру і другу Кліффу Буту. Сам Кліфф ніколи зірок із неба не хапав, але не скиглить на життя у трейлері і роботі на задвірках кіноіндустрії. А ще є легка й безтурботна, як кульбаба, та красива, як Венера, Шерон Тейт. Акторка насолоджується початком свого зіркового часу і крутить роман із режисером Романом Поланські.
Режисер стрічки Квентін Тарантіно смакує атмосферою тодішнього Лос-Анджелеса і водночас показує життя Голлівуду у розрізі. Троє головних акторів – це три умовні соціальні прошарки. Шерон – зірка, Рік – «тертий» актор, кращі часи і гонорари якого позаду. І Кліфф – трудяга, котрий віддав усе життя кіноіндустрії, але якого сприймають лише як ресурс, що легко замінити.
imdb.com
Оскільки фільм зняв поціновувач надмірної жорстокості Квентін Тарантіно, не знаєш, чого чекати від такого кіно. Чи то раптової кривавої сцени, чи, може, чогось затягнутого, геть не «тарантінівського», судячи з відгуків із Каннського кінофестивалю. А режисер просто веде глядача Америкою на зламі поколінь. Ти непомітно поринаєш у час, де тебе ніколи не було, просочуєшся тією атмосферою і живеш Лос-Анджелесом 69-го, доки не увімкнуть світло у кінотеатрі.
Глядачі одразу розділилися на зачарованих і розчарованих. Перші – у захваті від м’якої жовтуватої картинки фільму, від фактурного Бреда Пітта, який видає одну з кращих ролей за останні декілька років. Глядачеві важко відділити Бреда від його персонажа Кліффа. Актор прекрасно грає безстрашного ветерана війни і каскадера старої «закалки» і водночас залишається тим Бредом Піттом, якого ми любимо. Те саме і з Леонардо Ді Капріо, котрий видає неймовірну надривну гру (чого варта лише сцена у трейлері, коли його герой забув сценарій). Але перед нами не стільки персонаж фільму, скільки актор Леонардо Ді Капріо. Це не добре і не погано – це нормально для таких впізнаваних зірок.
imdb.com
Квентін Тарантіно дає час акторам, і не мало, бо стрічка триває більше, ніж дві з половиною години. Режисер дозволяє великим майстрам Пітту, Ді Капріо і Марго Роббі заповнювати кадр собою. І ця магія кіно працює, бо ти дивишся на актора, який просто їздить на машині, чи акторку, котра дивиться фільм із собою у головній ролі, і не можеш відірвати погляд.
А розчарованими, напевно, будуть глядачі, які хотіли безкінечних кривавих сутичок, де Леонардо Ді Капріо мочить усіх із вогнеметом у руках, а Пітт б’є пики всім по черзі. Це буде, але не у такій кількості, як, скажімо, у «Вбити Білла» чи «Джанго». Хто за голим екшном – ідіть далі, тут буде свій ритм і динаміка, якою керує маестро Тарантіно. І насамкінець для найтерплячіших він приберіг трішки копченого м’ясця.
«Одного разу… у Голлівуді» – це велике справжнє кіно. Воно має свою глибину, багатошаровість і харизму. Такий фільм можна переглядати декілька разів і знаходити нові деталі або відсилки до відомих стрічок чи до Голлівуду 1969-го, чи до історії Шерон Тейт і Романа Поланські.
«Одного разу… у Голлівуді» – солодкий, тягучий і м’який, як серпневий вечір, фільм. Кіно, яке варте перегляду хоча б для того, аби мати про нього свою думку.
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
