Свято конфіскації на Буковині

Про націоналізацію в Чернівецькій області та закон бумерангу.

15 серпня – чергова річниця події, яка казково змінила Буковину та Чернівці. Йдеться про Указ Верховної Ради СРСР про націоналізацію підприємств, земель, транспорту, кінотеатрів, великих домоволодінь, магазинів тощо. Документ 15 серпня 1940 року підписав Михайло Калінін, пам’ятник якому колись стояв у Центральному парку. З цього приводу зручно поговорити про таку дивну річ, яка керує Всесвітом, а саме – про закон бумерангу. І додати декілька подробиць про цю саму націоналізацію на Буковині.

Було б величезним спрощенням говорити про те, що всі буковинці почали одразу несамовито страждати, щойно побачили дії радянської влади. Не будемо однозначними, не будемо тупими. Зрозуміло, ці дії спочатку багатьом сподобалися. А простіше кажучи: багато хто був у захваті. Ще у липні радянська влада провела показове переселення багатодітних робітничих родин у кинуті (тоді ще не націоналізовані) квартири «експлуататорів». Усього ж осель за цей рік дали 707 робітничим родинам. Уявіть такий захід зараз. Як би його сприйняли? Виселяють депутата N, про якого всі все знають. І в його маєточки заселяють пенсіонерів, працівників ЖРЕПу, іншу «потолоч». Фото бідноти на фоні буржуазного гламуру, серед колон і позолочених причандалів. Хіба це не могло б сподобатися і зараз? А про те, що не всі однаково заробляли свої капітали, хтось розумом і організованістю, а хтось – «пилянням» бюджету… Такі подробиці хвилюють небагатьох.

(«Радянська Буковина», 1940 рік)

Звісно, не всім звітам можна довіряти, але цікаво ознайомитися з таким документом.

(доповідь для облвиконкому)

Як бачимо, робітники не дуже побивалися, що власника підприємства грабують. Навпаки, навпаки. Цікаво прочитати і моральне обґрунтування націоналізації з рекламних брошурок тих часів. Тому що коли їх читаєш, відчуваєш певний комізм. Ці слова, як учора написані, а їм уже сімдесят із хвостиком років. Наприклад:

«Обласний центр Чернівці в минулому був містом окупаційних чиновників, підприємців, купців і комісіонерів. Уся ця зграя по-хижацькому експлуатувала трудящих, а золото, здобуте потом робітників, прогулювало по притонах буржуазної Європи. Тепер місто Чернівці перетворюється в промисловий центр текстильної, трикотажної, швейної, взуттєвої, гумової та інших галузей легкої промисловості»

«Не впізнати тепер сіл Буковини, вони докорінно міняють свої обличчя. Взяти село Витилівку Кіцманського району. Кілька років тому земля була в руках поміщика Басакас, куркуля Хвогеля, торговця Данилюка, поліцая Крикливця, а 170 бідняцьких господарств наймитували у них за кусок мамалиги (…) за останні роки хазяйнування на Буковині австро-німецьких магнатів та румунських бояр із села Витилівки виїхали на заробітки 67 сімей: у Канаду – 52, Румунію – 9, Німеччину – 2. На чужині їх чекала не краща доля».

«Буковина славиться чудовими лісами. Чужоземні загарбники по-хижацькому вирубували буковинський ліс. Капіталісти наживали собі великі капітали на жорстокій експлуатації лісорубів і лісосплавників. Радянська влада повернула лісові багатства справжньому господареві – народові».

Можливо, у мене схиблене почуття гумору, але коли я це читав, то… сміявся, настільки ця картина з комуністичної брошури релевантна, так би мовити, із сьогоденням. Ніби правильно все писали у комуністичних брошурах. Правильно, але не все. Цікаво, що тих таки власників після конфіскації їхнього майна доволі часто залишали працювати на власному підприємстві. Без них було важко. Виявляється, вони були не тільки експлуататорами, але й фахівцями, без яких важко працювати.

Ще цікавіше, що багато буковинських управлінців часів Румунії влаштувалися у радянський рік (1940) по робочих професіях. Тобто багато з них мали цю робочу професію! Це були люди, які вміли працювати. Про це не писали. Не писали також, що всі ці нібито «справедливі» заходи відкрили шлюзи несамовитої людської заздрости і породили багато доносів. Ось одну сторіночку з них публікую, щоб відчули запах… справедливости. Чи жорстокости.

Скарга-донос в обком Комуністичної партії, багато з них мали серйозні наслідки. Багато осіб у бессарабській частині області добре володіли російською мовою

А тепер, власне, про закон бумерангу. Про який точно у брошурах не писали. Він у цьому випадку спрацював так, що якщо влада звикла забирати, спеціалізується на цьому, то вона забере не тільки у твоїх ворогів, але й у тебе. Але невідомо, чи будете ви аплодувати такій справедливости. Та влада забрала землю у поміщиків, але потім вона забрала їх і в селян. Вони залишилися без нічого (як їхні пани, яким вони заздрили). Мені здається, це дуже наочна рівність. Час – це карусель, яка ставить нас на місце нашого опонента. Іноді скоро, іноді – не дуже. Про це варто згадувати й зараз.

Наприклад, людям, які бездумно ллють бруд, затикають інших. Пам’ятати тим, хто надто «елітарний», або тим, хто надто справедливий. Бо справедливість повертається. До нас. Бумерангом. Та ми цій справедливости (щодо себе) майже ніколи радіємо… Бо це небезпечний гість. Але про це не пишуть модні блогери, не промовляють на ТБ, не попереджають владці.

Однак до нашої історії. Розчарування наступило достатньо швидко. Подаю уривки чудового листа до редакції «Радянської Буковини», написаного 1941 року. Автора шукали тоді, але не знайшли, на його щастя. І ще декілька документів тих часів.

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.