0
Жінка викуповує коней, яких здали на м’ясо, лікує їх та доглядає за ними.
Чернівчанка Галина Родигіна більше 10 років утримує коней. Жінка рятує тварин, від яких відмовилися власники. Вона викуповує коней, яких віддали на м’ясо, і лікує їх від хвороб.
Купила лоша на кишенькові гроші
Жінка каже, що їй шкода тварин, тому вона вирішила дати їм другий шанс на життя. Любов до коней у неї з самого дитинства, коли на кишенькові гроші вона собі придбала лоша.
«Мені було 11, коли я зрозуміла, що не знайду, де здобути освіту, пов’язану з розведенням коней, і вирішила це питання по-іншому. Я назбирала кошти і за 70 карбованців купила у діда біля озера лоша. Йому було три місяці, і я не знала, що його не можна забирати від мами. Мала лоша, але не мала нічого до нього: ні капейстра, ні сідла. Ми знайшли спільну мову – кінь навіть прибігав на мій свист. Він прожив у мене до шести років. Та коли я була у 10 класі, він захворів і помер. Саме з ним я навчилася доглядати за конями», – розповідає Галина.
Після 10 класу Галина вийшла заміж, народила чотирьох дітей. Коли вони виросли, жінка вирішила знову займатися конями. Тоді вона купила одну кобилу. З часом Галина все частіше чула про випадки, коли коней, які ще можуть довго жити, віддавали на скотобійню. Так вона почала їх рятувати від м’ясників.
«Різні випадки бувають. Є такі коні, яких ніхто не може приручити, бо вони не піддаються.
Буває, що деякі власники, їдуть на заробітки, і хочуть позбутися тварини. Дуже часто коней здають через хвороби: той закашляв, тому погано, той ногу розтягнув. Лише одиниці лікують тварин і борються за їхнє життя. Так у нас звикли: не може кінь працювати – на бойню, я іншого куплю. Ось таких я і рятую», – додає пані Галина.
За останні 10 років жінка врятувала від бойні близько 10 коней. Про тварин, яким потрібна допомога, часто дізнається від самих м’ясників.
«Мені кажуть: «Там треба врятувати, там хочуть забити». Я рада, що нам вдалося врятувати практично весь кінзавод. Деяких потім забирають уже від мене. Інші залишаються жити у нас. І купувати, і утримувати коней – це дорого. У день один кінь з’їдає три-шість кілограмів зерна та тюк сіна», – розповідає Галина.
Вилікували поні, а тепер поні лікує людей
Зараз у пані Галини 10 коней: Сонідор, Султан, Тихий, Кілер, Сара та Принцеса Сісі і три поні: Антарктида, Циля й Вавілон.
У неї живуть і верхові коні, і гуцулки. Є у неї також російський тяж, шотландський та уельський поні. Галина розповідає, як у неї з’явилась Антарктида.
«Десь два роки м‘ясники запропонували мені поні. Я думаю, якийсь підступ точно є, бо вже давно біле поні продали б. Привозить, а дочка мене штурхає ліктем у бік: «Мамо, ноги». Я кажу, що «Бачу, охват має. Нічого, вилікуємо!»
Галина з дочкою вилікували поні. Зараз Антарктида катає діток із ДЦП. Окрім цього, завдяки іпотерапії почала ходити сусідка пані Галини.
«Антарктида чемна. Вона підняла людину з інсультом. У нас тут є жінка, яка мала інсульт і не ходила. Почала на Антарктиді їздити і… Я не кажу, що в неї почав працювати лівий бік, але вона знайшла рівновагу і тепер пересувається з паличкою», – розповіла Галина.
Жінка рятує від смерті не тільки коней. Її подвір’я охороняє собака Сєльодка. У неї трагічна доля.
«Мені сказали, що неподалік чоловіки розстрілюють цуценят. Ця вижила, ми її взяли до себе. Вона була дуже худа, аж ребра можна було порахувати. Тому ми й назвали її Сєльодкою. А ще у неї була прострелена нога. Вилікували, тепер вона член сім’ї. Відгодувалася так, що вже не Сєльодка, а Тюленька», – жартує пані Галина.
Жінка каже, буде рятувати й утримувати коней, допоки буде така можливість. Адже вони – її основне заняття. Це і хобі, і заробіток.
«Двоє наших коней та поні працюють в «Орлиному гнізді» – катають діток. Ми приходимо також на новорічні ярмарки різні фестивалі. Виходимо з поні, адже батьки хочуть покатати дітей. Ось за такі свята ми можемо заробити на конях більшу суму, щоб купити їм їжі на зиму. Катати на поні ми можемо охочих і тут, удома. Біля нас є стадіон. Ті, хто знає, що у нас є поні, приходять і просять покатати малечу. І діток із ДЦП приводять на реабілітацію. Також ми можемо навчити їздити верхи та навчити поводитися з лошам тих, хто їх хоче завести», – розповідає пані Галина.
Коней вона називає найкращими друзями. Коли хтось з її улюбленців помирає, вона переживає глибоку травму.
«Вони мені дають сенс життя. У кожного свій характер, своя історія й особливість. Хтось боїться дощу, інший – оводів. Один кінь спокійний і любить обійматися, інший – із характером, примхливий. За час, поки тримаю коней, часто втрачала друзів. У мене помер кінь від раку кісток. Інший, найстарший, – у віці 33 років. Минулого тижня у мене також пішов кінь… Я досі не можу отямитися, бо прив’язуюся до них, як до дітей».
Охочих покататися верхи, Галина запрошує до себе у гості на Рошу. (Провулок Топорівський, 1(за стадіоном на Луковецькій). Також сім`я буде рада будь-якій допомозі для коней. За контактами та детальнішою інформацією звертайтеся до редакції «Шпальти».
Діана Ватаман
Фото Ірини Болести
