0
Для представників туристичного бізнесу та ЗМІ організували промоційний та інформаційний тур «Дністер – ріка величної історії».
На Буковині з’явився новий туристичний маршрут: Чернівці-Хотинська фортеця-Дністровська бухта (яхт-клуб «Маяк»)-круїз Дністром-Бакотою-Вороновицею. Його випробували журналісти та туроператори з внутрішнього туризму зі Львова, Вінниці, Житомира, Києва та Чернівців.
За добу у рамках туру нам провели екскурсію у Хотинській фортеці. Відтак у селі Дністрівці на березі Дністровської бухти ми ознайомилися з пропозиціями яхт-клубу бази відпочинку «Маяк», покаталися на прогулянковому катамарані Дністром та відпочили в агросадибі у Вороновиці.
Маршрут розробила ГО «Асоціація працівників туристичної сфери «Туристична Буковина» (голова асоціації Ольга Савка, її заступниця – Анжела Горенчук) спільно з відділом із питань туризму ОДА за сприяння заступника голови ОДА Василя Гостюка та начальника відділу з питань туризму Василя Фурдиги.
Хотинська фортеця
Новий маршрут до Дністра починається з Чернівців. Гостей (сьогодні туристами є журналісти та туроператори) везуть невеликим бусом. Екскурсоводка Антоніна Толпигіна (вона є власницею агросадиби у селі Вороновиці) розповідає про пам’ятки, повз які проходить наш маршрут. У Чернівцях це Центральна та площа Пресвятої Марії, церкви на вулиці Руській, Музей від відкритим небом, церква на Горечі.
«Ми їдемо до Бессарабії. До 1882 року тут панувала Туреччина, відтак – Австро-Угорщина, пізніше ці землі ввійшли до складу Росії. Зараз ми під’їжджаємо до Хотинської фортеці – історичної пам’ятки, якою всі (турки, австрійці, росіяни) хотіли володіти, але не змогли її взяти», – розповідає пані Антоніна.
Екскурсоводка каже, що Бессарабія дуже гарна, тільки ми її нікому не показуємо.
Заїжджаємо у Хотин. Головна окраса цього невеличкого містечка – Хотинська фортеця.
«Колись це місто знали у всій Європі, а нині воно більше схоже на село. Раніше Дністер був суднохідною річкою, і тут був великий торговий центр. Відповідно і кількість населення була більшою», – продовжує Антоніна Толпигіна.
З 2000 року Хотинська фортеця має статус «історико-архітектурний заповідник». Територія заповідника – 25 гектарів.
Перед входом тут розмістили ятки з сувенірами, різним хендмейдом та китайським крамом. На вході до фортеці грають троє дівчаток. Це додає атмосфери середньовічному замку.
«Фортецю реконструювали. Це сучасна реставрація, адже тут були суцільні руїни. За 19 років маємо певні досягнення у плані реконструкцій будівель. Фортеця має п’ять башт, посередині – замкова криниця. Тут є замок молдовського господаря Штефана чел Маре, казарми, церква XV століття, комендантський палац із південною, південно-західною, західною (комендантською), східною та північною баштами», – розповідає екскурсоводка, учена секретарка державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» Тетяна Нємічева.
На території заповідника дозволяють проводити пікніки, але за умови не розпалювати вогонь.
«Також закрили кафе, адже вважаємо, що на території пам’ятки архітектури недоречно смажити шашлик. Поїсти можна в іншому місці. Наше завдання – зберегти ту атмосферу Середньовіччя», – каже Тетяна Нємічева.
Окрім нашої групи, на території фортеці є досить багато туристів. Кажуть, їх щороку більшає, а туризм у Хотинській фортеці почався з міжнародного.
«До 2015 року більшість відвідувачів у нас були з-за кордону. Зокрема поляки, румуни, бо для них це теж спадщина. Вони про неї пам’ятають. Потім криза вплинула на розподіл туристів, і почався внутрішній туризм – 80% відвідувачів були з України. Щороку їхня кількість зростає. Приїжджали до нас навіть групи з Австралії, Японії (70-80-річні туристи). Торік заповідник відвідали 120 тисяч туристів, із них 90 тисяч – вітчизняні», – каже екскурсоводка.
При всій красі та атмосферності фортеці тут є свої недоліки. І про це знають в адміністрації пам’ятки.
«У нас не вистачає інфраструктури, маємо скарги на туалети. Наразі адміністрація вирішує це питання, але на території заповідника це складно зробити, бо це – пам’ятка архітектури, тут немає води і каналізації. Аби отримати дозвіл на будівництво централізованої мережі, треба багато документів. На парковці є туалет, але він не відповідає нормам. Також у Хотині бракує гідних готелів, ресторанів. Але тут нереальна атмосфера середньовічного замку», – зазначає Тетяна Нємічева.
Круїз по Дністру
Із Хотина їдемо на Дністер. Усього за декілька кілометрів звідси розташований яхт-клуб бази відпочинку «Маяк». У ресторані на воді нам організували обід. Ціни тут середні. Наприклад, сніданок коштує від 45 до 150 гривень, салати – від 40 гривень до 200 (з морепродуктів), перші страви – 50-60 гривень, кава – від 25 гривень.
На базі відпочинку є дерев’яні будиночки. Адміністраторка демонструє нам номери. Це переважно двомісні кімнати зі зручностями. Вартість за номер – 1300 гривень. За дітей з 2 до 12 років – доплата 300 гривень, з 12 років – 500 гривень.
«У нас є настільний теніс, дартс, бадмінтон і пляжний волейбол. Унизу біля води – шезлонги. Ми облаштували сходи, щоб спускатися до води. Також можна брати в оренду човни. Прогулянковий катер коштує 2000 гривень за годину +500 гривень – година простою. Є човен на чотири особи, вартість оренди – 1500 гривень за годину. Яхта на шість осіб (великий швидкісний катер) коштує 300 доларів за годину», – каже адміністраторка.
Катер чи яхту туристи замовляють здебільшого, аби дістатися до Бакотського скельного монастиря (Бакота – це затоплене село, де колись мешкали близько 2 тисяч людей; у середні віки воно було одним із найбільших торгових центрів Пониззя (нині Поділля)) або ж для прогулянки Дністром.
На воді у яхт-клубі є навіть вертолітний майданчик. Тож дістатися сюди власникам невеличких гелікоптерів – узагалі не проблема.
Після смачного обіду у ресторані на воді збираємося катером до Бакоти. Нашу подорож відкладають на певний час через зливу. Рятувальники кажуть, що дощ заливатиме наш катер, тож варто перечекати. Через півгодини злива припиняється. Ми відчалюємо від берега.
Пливемо на невеликій швидкості Дністром, роздивляємося краєвиди. Та через пів години прогулянки на воді знову починається дощ. Через великі, часті краплі та град зменшується видимість – над водою утворюється сіра димка. Ми загортаємося у пледи та дощовики і спостерігаємо за таким видовищем. Дощ заливає дивани у катамарані, але це не псує нам настрою.
Усього за декілька метрів від Бакоти нас повертають назад. Рятувальники дали наказ повернутися через сильний дощ… У монастир ми не потрапили, але прогулянка Дністром була дуже емоційною.
Що ж, доведеться їхати знову, аби побачити неймовірну красу Бакоти.
Вороновиця – буковинський Крим
Наступним пунктом на нашому маршруті є агросадиби у селі Вороновиці за 100 кілометрів від Чернівців. Тут можна відпочити, покупатися у Дністрі, порибалити та просто насолодитися природою поблизу мальовничої річки. Сюди туристи з інших областей приїжджають на вихідні або надовше.
Цей край багатий не тільки принадами річкового відпочинку, а й історичними пам’ятками.
«На території, прилеглій до села, збереглися залишки Троянового валу. Тут є невеликий мегаліт – кам’яна глиба невідомого походження», – розповідає екскурсоводка Антоніна Толпигіна.
А ще Вороновиця та два села на Дністрі – Макарівка й Грушівка – це золота корона Дністра, каже екскурсоводка. Це тому, що вода і каньйон створили клімат, схожий на такий, як у Криму.
«У Вороновиці є більше 20 сучасних сільських садиб високого рівня комфорту. Середнього рівня їх більше. Загалом тут є 360 дворів. Перспектива села – туризм», – каже Антоніна Толпигіна.
Нас поселяють на ночівлю у садибі пані Світлани і Дмитра, частину групи – у садибі пані Антоніни. Тут є сімейні номери, розраховані на двох дорослих та двох дітей. Вартість номера на літній період – 750 гривень за добу. У ньому є двоспальне ліжко, зручності. На території садиби є також літня кухня.
«Працюємо переважно з сім’ями, зазвичай це постійні клієнти. До нас приїжджають на 2-3 тижні, дехто й на півтора місяця. Найбільше туристів із Києва, Вінниці, Львова, Івано-Франківська. Найменше – з Чернівців. Пропонуємо відпочивальникам катамарани, човни, каяк. Є пляж із понтонами, плавний вихід до води. На території садиби є більярд, телевізор, дитячий басейн», – розповідає власник садиби Дмитро.
На літній кухні готують їжу. У селі є ринок, тому можна придбати свіжі продукти. Також замовляють харчування у господарів на садибі: за триразове харчування можна вкластися у 150 гривень на день.
Ціни у садибах відрізняються. Наприклад, проживання на 2-лінії від Дністра у пані Антоніни коштує 450 гривень за добу з людини з триразовим харчуванням.
Сьогодні нас тут пригощають у цій садибі. Домашня кухня з гарячим шашликом смакують нам більше, ніж вишукані наїдки у ресторані. Адже сидимо у гарній компанії на веранді, поруч із басейном під черешнею. Довкола тихо та затишно.
Гості з інших міст, туроператори з Києва, Вінниці та Львова приємно вражені гостинністю буковинців. Кажуть, готові рекомендувати такий відпочинок своїм клієнтам. Адже в одному маршруті поєднали міський туризм та відпочинковий із водними прогулянками. Щоправда, неприємні враження у наших гостей від буковинських доріг, а ще – інфраструктури.
«Відкриваю для себе Україну, бо здебільшого подорожую закордоном. Зараз ми робимо для себе переворот у внутрішньому туризмі. Коли я побачила щось сама, можу порекомендувати це клієнтам. У Чернівці можна їхати на 3-4 дні і поєднати Румунію з Буковиною. До кордону з Румунією всього дві години їзди. Я уже побувала у монастирях Сучави. Туристи з інших областей, які ще не були у Чернівцях, думають, що тут немає нічого, крім університету (Резиденція митрополитів). Мене зацікавив новий маршрут на Дністер. Це те, що можу порекомендувати туристам», – каже маркетологиня у туристичному бізнесі з Києва Яна.
Проте киянка зауважує, що дістатися до Чернівців без власного транспорту – проблема. На єдиний прямий потяг квитків не було ще за місяць наперед. Довелося їхати дорогим люксом.
P/S: Вранці прокидаємося разом із сонцем. Найсміливіші йдуть купатися у річці. Напередодні були дощі, тому вода вийшла з берегів і має коричневий відтінок. Рибалки зі своїм спорядженням уже вийшли на тихе полювання. Краса і гармонія – що ще треба для спокійного літнього відпочинку.
Ольга Максимюк
Фото Ольги Максимюк та Андрія Желудкова
