0
Молитву присвятили єдності між християнами та доброму політичному вибору українців.
У неділю пополудні чернівчани зібралися біля катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці, аби звідти розпочати молитовний хід.
Хресну дорогу організовують греко- та римо-католики міста, але долучаються й представники інших конфесій, зокрема віряни Вірменської церкви.
Цього разу молитву вулицями міста присвятили єдності між християнами та доброму політичному вибору українців. Очолив Хресну дорогу правлячий єпископ Чернівецької єпархії УГКЦ владика Йосафат Мощич.
Хресна дорога центром Чернівців мала 14 стацій, що символізують 14 зупинок на Хресному шляху Христа на Голгофу. Зупинялися біля пам’ятника воякам Буковинського куреня, біля площі Діви Марії, на площі Філармонії, біля пам’ятника Тарасові Шевченку, Хреста на Центральній площі, на вулиці Ольги Кобилянської, біля Українського народного дому… Між зупинкам звучали пісні Великого посту. А під час зупинки у Малій базиліці Воздвиження Всечесного Хреста, чернівчани насолоджувалися музикою органу. Також коли хресний хід дійшов до Вірменської церкви, тут прозвучали вірменські молитовні пісні.
Вулицями Чернівців хрест пронесли лікарі, вчителі, митці, волонтери, бійці АТО, колишні політв’язні та репресовані, священики, молодь і діти. А священики на кожній зупинці підготували короткі проповіді-розважання, що стосувалися життя сучасної людини. Те, що переживає нині Україна, порівнювали з хресною дорогою Христа на Голгофу.
«Коли Христос ніс хрест, йому по дорозі співчувало багато людей. Але у нашому щоденному житті за співчуттям завжди має слідувати дія: допомогти, підказати. Кожен із нас несе у житті свій хрест: має обов’язки перед родиною, на роботі… Людських сил іноді не вистачає, силу дає Христос. І хрест – це напрямок на нашій дорозі. Найважливіше: стараймося у цьому нелегкому житті допомагати один одному», – йшлося на одній із зупинок.
На завершення Хресної дороги у соборі Успіння всі мали можливість поклонитися хресту. А владика Йосафат Мощич сказав:
«Сьогодні світ поділений на тих, хто вірить у Христа, і хто ні. А віра, власне, це великий ризик. Ви не маєте видимої гарантії. Гарантією є лише сам Бог, якщо ви наважитеся йому довіритися. Ми маємо один видимий знак – Святе письмо, і це для нас як навігатор: куди йти і які зупинки робити».
Наталія Фещук
Фото Ірини Болести
