0
Поліетиленова епідемія: «пакет для пакетів» – не привід для жартів.
За рік один пересічний буковинець використовує до півтисячі пакетів – уявіть 500 торбинок з апельсинами. Фрукти ви з’їли – від шкурок за півроку і сліду не залишиться, а от пакетики з написом «Smile» житимуть пліч-о-пліч з вами, вашими дітьми та внуками ще двісті років.
«Шпальта» поспілкувалася з чернівецькою екоактивісткою, котра мінімізувала контакт із поліетиленовими пакетами, та розпитала у фахівців, як народився пластик і чим він шкідливий для людей та довкілля.
Три роки тому чернівчанка Марта Петращук звернулася до лікарів – її турбувала алергія. Однією з рекомендацій медиків було зменшити до мінімуму контакт із пластиком і зокрема поліетиленом.
«Коли я перестала пакувати продукти в поліетиленові торбинки, забрала всі контейнери та навіть чайник – алергія пройшла, а звичка залишилася. Якщо потрібно купити м’ясо, я попереджаю адміністрацію магазину, що прийду з власними контейнерами – ніхто не відмовляє. Так само на касах магазинів продавці спокійно пробивають декілька різних товарів в одній торбинці з усіма наклейками. Еко-свідомих людей стає все більше. Магазини розуміють, що можуть втратити великий прошарок населення», – каже Марта.
Чернівчанка розповідає, що повністю усунути поліетилен та пластик із життя не вдається. Як не крутити – це частина нашої повсякденності.
«Ніколи не треба себе ламати, щоб узагалі відмовитися від пакетів, бо це ні до чого не призведе. Це лише нерви собі з’їси. Спершу я раджу просто брати великий пакет з дому, а не купувати. Потім брати маленькі пакетики, з часом перейти на полотняні торбинки».
Вдома жінка має власний «пакет з пакетами». Кожну поліетиленову торбинку намагається «зносити до дірок».
«Я перу пакети, так само, як колись моя бабуся. Використовую їх повторно, бо в Чернівцях поліетиленові торбинки немає куди здавати».
Марта розповідає, з чого варто почати, якщо ви вирішили поступово відмовитися від штучних полімерів.
«Тобі хочеться допомогти планеті, але не знаєш з чого почати? Ходи з власним пакетом до магазину. Це вже велика допомога, бо більшість людей і цього не робить. Я не вірю словам, що одна людина не в змозі змінити світ. Хтось візьме приклад з мене, потім цей «хтось» стане прикладом для своїх родичів і так далі. Так маленькі ідеї стають великими», – каже вона.
Виробничі відходи
Популярність поліетиленові вироби здобули завдяки своїй дешевизні та стійкості. Термін придатності коливається від сімдесяти до п’ятисот років – залежить це від товщини та щільності виробу. Втім, це лише припущення та прогнози: поліетилен – винахід відносно молодий, його термін придатності науковці досліджують у реальному часі.
Усе почалося з видобутку нафти, розповідає чернівчанка, кандидатка хімічних наук, провідна інженерка КНВКФ «Нью Комеко» Алла Чобан. 
З горючої корисної копалини виробляють паливо, аби отримати максимальну економічну вигоду, відходам також знайшли застосування. Так народилися штучні полімери, які називають пластиком.
«Вперше поліетиленову плівку в харчовій промисловості використали в середині минулого століття, а згодом винайшли поліетиленові торбинки. У 80-х їх почали масово використовувати в супермаркетах», – розповідає пані Алла.
У природи сміття не буває
Кандидатка біологічних наук, доцентка кафедри екології та біомоніторингу ЧНУ ім. Ю. Федьковича Уляна Легета пояснює: поліетилен – винахід людства, природні процеси розпаду та утилізації на нього не діють. Якщо деревину залишити в лісі на якийсь час, то вона безслідно згниє, з пакетом такого не вийде.
«Людство започатковує новий колообіг – колообіг сміття. Ми викидаємо в природу те, що вона самостійно не перетравить».
2004 року вчені ввели термін «мікропластик» – це штучний полімер, розміром менше 5 міліметрів. За словами Алли Чобан, він буває двох типів:
- первинний – у засобах гігієни чи в косметичних засобах (заборонений у США та ЄС);
- вторинний – утворюється з відходів: під дією природних чинників пластикові та поліетиленові вироби подрібнюються.
Мікропластик має небезпечну властивість. Він поглинає шкідливі речовини, такі як пестициди та частки важких металів.
«Ланцюгами живлення «заражений» штучний полімер може дійти до нашої тарілки, у тілі людини вивільнити шкідливі речовини та спричинити захворювання імунної системи», – розповідає Алла Чобан.
Поліетиленові торбинки «заражають» їжу мікропластиком також під час безпосереднього контакту, наголошує Уляна Легета. Таке може трапитися, якщо ягоди заморожувати в пакетах чи пластикових коробках.
«Усе залежить від продукту. Якщо це компостний матеріал, то хімічна реакція відбудеться точно», – попереджає вона.
Егоїзм проти екології
Щороку жертвами поліетиленових пакетів стають мільйони птахів, ссавців та рослин. Восени минулого року в Індонезії знайшли кита, який помер від того, що в його шлунку було близько шести кілограмів пластику, пише Reuters.
«Вітер легко підхоплює поліетиленові торбинки, вони можуть потрапити в потічок, берег водойми, а звідти – до світового океану. Що відбувається далі? Пакети залишаються там десятки років. Морська черепаха може сприйняти поліетиленову торбинку за медузу. Не в змозі перетравити чужорідне тіло, тварина гине», – пояснює кандидатка хімічних наук Алла Чобан.
На сміттєзвалищі ж поліетилен разом із молекулами води утворюють таке собі «збільшуване скельце», що може призвести до пожежі.
«Під час горіння полімерні відходи (ред. поліетилен чи пластик) виділяють небезпечні речовини, наприклад, сажу. Якщо спалювати штучні вироби з органічними, то утворюються діоксини – сполуки, які є «чемпіонами» з токсичності. Не забуваймо про ґрунти: від полімерних відходів страждають його сорбційні властивості та процес вологообміну», – продовжує Алла Чобан.
За словами кандидатки біологічних наук Уляни Легети, чим більше мішанини на сміттєзвалищі, тим це небезпечніше. Місиво з відходів породжує метан, який накопичується в ґрунтах та виділяється у повітря. Сміттєзвалища стають мертвими зонами.
«Залишки їжі потрібно відділяти від полімерних відходів. Не загортати все разом у поліетиленовий пакет та викидати на смітник, бо так утворюється метан. Органічні відходи можна компостувати. Шкірки від бананів можуть стати добривом, оздоровити ґрунтову флору та фауну, покращити урожайність. Це навіть економічно вигідно: навіщо купувати хімічні препарати, якщо можна зробити добрива власними руками легко та безкоштовно», – пояснює біолог Уляна Легета.
Про досвід інших країн та чотири роки тюрми за пакет
Восени минулого року виробництво, ввезення та використання поліетиленових пакетів заборонили в Грузії, а з 2019 продаж та використання торбинок обмежений у сусідній Молдові.
У Великобританії для харчів використовують пакети з біодеградабельними матеріалами (це такі, що розкладаються з мінімальною шкодою для природи та зокрема людей). В Італії та Бельгії ввели настільки високий податок на поліетиленові пакети, що придбати полотняну торбинку дешевше.
Африканська країна Кенія пішла ще далі. Там штраф за поліетиленовий пакет – 38 тисяч доларів або до чотирьох років позбавлення волі.
Поліетиленова ненька
Українські реалії такі, що коли надумаєш відмовитися від пакета на ринку, продавчиня разів десять скаже, що то «безкоштовно». Та в січні цього року у Верховній Раді зареєстрували проект закону, який пропонує позбутися шкідливого та неекологічного матеріалу.
Ним передбачено:
- заборонити безкоштовно розповсюджувати поліетиленові торбинки в точках продажу з 2021 року;
- дозволити продаж надлегких пакетів для пакування м’яса, риби та сипучих продуктів, решту видів заборонити;
- ввести експертизу придатності поліетиленових торбинок до біорозкладання;
- наносити маркування щодо товщини виробу та відсотку біологічного матеріалу в складі продукту.
Культура «пакет для пакетів» відходить у минуле. Українці все частіше задумуються про шкоду поліетиленових торбинок для навколишнього середовища та людства. Ходити на закупи з власними пакетами і тарою – новий тренд. Численні флешмоби в соціальних мережах, акції еко-свідомих українців та мода на полотняні торбинки тому доказ.
Щоб допомогти планеті, не обов’язково повністю відмовлятися від усього «неекологічного». Брати торбинки з дому, а не купувати щоразу нові – це вже крок до кращого майбутнього.
Ірина Шевчук
Фото Ірини Болести
