Про жіночу і нежіночу свободи. Як наблизити Чернівці до Нобелівської премії

На початку двадцятого століття Чернівці вже були достатньо емансиповані для того, аби в історії залишилися яскраві долі чернівчанок.

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.

Свято 8 Березня, в яке так підозріло вглядаються нині, – чудова нагода, аби пригадати, якою міцною була клітка долі для жінки ще сто-сто п’ятдесят років тому навіть у Європі. «Кюхен-кіндер-кірхен» (кухня-діти-церква) висіло над кожною майже так невблаганно, як для народжених у рабстві. Правила суспільства були тверді, як корсети (реклами яких були в усіх газетах). Як і корсети, ці застарілі суспільні правила калічили (щоправда, не жіночі тіла, а долі). Тож 8 Березня – таке собі нагадування про епоху, коли жінка була прикута до наперед визначеної (не нею) долі, як пес до буди.

Однак на початку двадцятого століття Чернівці вже були достатньо емансиповані для того, аби в історії залишилися яскраві долі чернівчанок. Жінок, які жили вже не на розсуд суспільства, а самі складали долю. Хтось відзначився у мистецтві, хтось у бізнесі, хтось –  у суспільному житті. Мені здається цікавим приклад Нінон Ауслендер, однієї з найвідоміших із чернівецьких жінок, якщо брати європейський рахунок. Чим саме вона відома, поясню трохи пізніше. Збережемо невелику інтригу. Нінон розпорядилася своєю свободою цікаво та повчально. На її прикладі можна було б поміркувати, а для чого людині свобода? Крім того, що вона просто приємна. Можна іноді подумати над глобальними питаннями просто на сторінках «Шпальти» у вихідний день. Можливо, відповідь не так важко знайти?

Нінон Ауслендер

Дозволити бути собою

Батько Нінон був відомим чернівецьким адвокатом, певний час очолював Палату адвокатів Чернівців. Родина мешкала у його двоповерховому будинку на д-р Рот-гассе, 13 ( тепер вул. Доброго). На першому поверсі була адвокатська контора, на другому  –  квартира з семи кімнат. Нінон згадує, що батько був ревно набожним, але ніколи не намагався долучати доньок чи дружину до своєї релігії. Він постив один, тоді як всі смакували стравами. У нього був специфічний розклад дня, який він нікому не нав’язував. І у нього не було жодного бажання якось прищепити свій світогляд. Але, можливо, і через це для Нінон він назавжди залишився взірцем людини. Зранку батько з дочкою іноді прогулювалися парком та розмовляли. Як правило – на теми мистецтва, яким дівчина дуже цікавилася. Потім батько йшов на роботу у Крайовий суд, а Нінон  – до жіночої гімназії (яку не так давно відкрили).

Нінон не довелося боротися за свої права – батько надав їх у повному обсязі від народження. Тим, що не нав’язував своїх уявлень про світ, етнічну приналежність, роль жінки у родині тощо. Це досить дивно, якщо зважити на його впливовість, заможність і релігійну ревність.

Натомість у нашу просунуту епоху, хто тільки і кому чого не нав’язує: школа, політичні зграйки, френди у фейсбуці, телевізор. Які результати?

Будинок родини Ауслендер очевидно стояв на цьому місці, і, можливо, був перебудований

Відчути головне

Коли Нінон вчилася у гімназії, вона прочитала роман ще не надто відомого письменника Германа Гессе. І вирішила написати авторові листа. Вона згадує батьківський сад зі скляними кулями на патичках, гамак під горіховим деревом, ідилічний інтер’єр, де її охопила ця думка. Однією з причин було те, що у чотирнадцять років Нінон зрозуміла, що її інтереси та розуміння щастя докорінно не збігаються з інтересами її оточення. Це завжди не дуже приємне відкриття, воно все ускладнює. А у романі промайнуло щось подібне. Там людина розуміє, що жити загальним щастям, загальними іграшками, загальними розрадами не може. Нінон відчула резонанс і написала Гессе:

 «Прогулянки, танці, акції благодійності – це все жахливо для мене, і я одразу ж відмовляюся! Я ніяк собі в цьому не можу допомогти, але молоді люди такі нудні і здаються зовсім незграбними через свої манери та розмови! Я відмовляюся від них, наскільки це видається можливим».

«І коли вкотре мама застерігає мене, що я вкладаю у книжки найкращі роки мого життя, і навіть інколи шкодує, що я не насолоджуюся цілком молодістю, то часом себе здивовано запитую, а може, мама має рацію! І роблю маленьку мандрівку в суспільне життя, царства флірту, лише для власного заспокоєння, що я не стала самітницею, і щоб випробувати, чи насправді суспільний успіх робить життя розкішнішим та щасливішим. Та після такої мандрівки я повертаюся назад до своїх книг із подвійною радістю».

Треба розуміти, що Чернівці були провінційним містом із відповідними настроями. Тому Нінон справді почувалася білою вороною зі своїм бажанням любити Платона. Тим більше Нінон жила не в такому вже емансипованому світі. Гессе відповів. Це вразило дівчину. Хоча Гессе просто намагався відповідати всім дописувачам (усього він написав за життя 35 тисяч листів).

Герман Гессе

Стріла влучає у яблучко

Далі Нінон зажила якраз дуже звичайним життям. Вона переїхала з Чернівців до Відня. Тут вивчала історію мистецтв, одружилася з молодим успішним художником-карикатуристом Бенедиктом Долбіним, який активно публікувався у німецькій та австрійській пресі. Жила звичайними розвагами та пристрастями. І стала таки нещасливою. Робота не йшла, Долбін потрохи зраджував (як вона вважала, це світ через Долбіна зраджував їй). Поки врешті вона не познайомилася з тим самим Германом Гессе, який писав, що жити загальними уявленнями про щастя неможливо. На той час Гессе став впливовим письменником. Дуже скоро Гессе вже порівнював  снігові намети і лижні звиви (він дуже любив гірські лижі) зі звивами та тілом коханки Нінон. Потім вони одружилися.

Герман Гессе та Нінон у Давосі

Чому склався пазл

І тут якраз час згадати про дитинство Нінон та її батька. Справа в тому, що попередні два шлюби далися Гессе дуже важко. Він був вразливою людиною. Перша його дружина любила володарювати, що приносило йому нестерпний біль, друга виявилася надто легковажною і неуважною. Нінон же, так само як і батько, жила своїм життям і нічого не нав’язувала Гессе. Була тільки уважною до нього. Це вміння, якого навчив її батько, виявилося надзвичайно цінним. І, судячи з усього, свого роду унікальним. Проблема Гессе була в тому, що він прагнув життя у шлюбі, але боявся втратити навіть крихту свободи. Бо вона була його робочим інструментом.

У будинку, побудованому для подружжя, частини Нінон і Германа були відокремлені. Між цими частинами були двері, через які можна було потрапити до іншого. Але якщо хтось відчував, що не налаштований на зустріч, міг зачинити їх. Досить часто вони просто листувалися, як багато років тому. Причому спілкування відбувалося тим не менш глибоко та інтенсивно, аніж якби вони метушилися постійно одне перед одним і жебрали увагу від партнера.

Як це вплинуло? Гессе у цей період написав свій кращий роман «Гра у бісер» і став лауреатом Нобелівської премії. Першим лауреатом після Другої світової війни. Нінон теж реалізувала себе, хоч і не так яскраво.

Я, може, і не взявся б писати, якби не побачив її фото останніх років. Вигляд у неї був цілком королівський. Вони прожили разом до кінця життя (помер Гессе у 1962 році). Про цей шлюб дослідники пишуть як про солідарність двох одинокостей, які впродовж десятиліть підтримували одне одного.

У Нінон було не багато шансів зі своїми специфічними запитами до життя: вона хотіла постійного інтелектуального спілкування найвищого рівня, жіночого щастя і можливості одинокості водночас. Фактично у неї був один шанс на мільйон. Однак з’ясувалося, що все їй було дано для цієї долі. Як, мабуть, і нам. У що мало хто вірить. І все це було дано тільки свободою, яку подарував їй батько. І трішки свободами, які подарували тодішнє суспільство.

Тож для чого людині потрібна свобода? Може, щоб обрати свою єдину, ні на що не схожу долю. Всі інші долі, які нам нав’язують, якими привабливими, якими різноманітними не здавалися б – не наші. Свобода – це вибір лише однієї долі. Але твоєї. І все це розмаїття –  не свобода, якщо там немає лише одного – твого.

Втім, із цим можна сперечатися, Нінон Ауслендер (Гессе), наприклад, писала такий вірш:

«Я – справжня? Або це лише сон?

Де знаходяться кордони буття?

Бути задоволеною тим, що є. І знати точно: шляху

немає іншого – крізь метушню часів і місць.

Іноді мені здається, я знаю, чим є життя.

Шкода, що цвіте воно лише раз.

Адже сил моїх – на мільйон доль і життів.

Я хотіла б танцювати, співати, закликати і вести.

В літерах, фарбах відтворити риси Вічності.

Створювати, створювати і жити не одним життям.

Але, відчуваю, що ніби мене закрили, відчуваю дивне безсилля.

Чому немає сил злетіти?»

Вона хотіла мільйон доль, очі розбігалися. Але писала вона вірш до того, як знайшла свою єдину долю.

Трохи краєзнавчого

Батько Нінон Якоб, похований на єврейському цвинтарі у Садгорі. Один із сірих, нічим непримітних каменів, якими ми символізуємо минуле. Ризикуючи життям, Нінон приїжджала до нього у післявоєнному 1919 році через усю Європу. Щоб підтримати його на останньому відрізку життя. Чернівецький будинок Нінон продала у 1927 році, коли востаннє була у Чернівцях. Тут жила її рідна сестра Лілі (в одруженні Кельман), яка пережила разом із чоловіком радянський рік (1940-41рр) і румунсько-фашистську окупацію (1941-44рр). За допомогою Нінон ця чернівецька родина виїхала з Чернівців спочатку до Румунії, потім – до Швейцарії, а відтак – до США. Чоловік Лілі теж спробував себе, як і знаменитий нобелівський свояк, у літературі. І його мемуари «З Чернівців до Нью-Йорку», кажуть, дуже непогані, але в Україні їх не видавали. Нінон багато активно і безкорисливо допомагала землякам, які покидали Чернівці. І до неї часто зверталися, оскільки знали це. Про наше місто, на жаль, їй снилися переважно важкі сни. Сни про померле щастя. Мабуть, тому, що без свободи воно помирає.

Сестри Лілі і Нінон разом із Геманом Гессе

Примітка:

Герман Гессе зі своїм побоюванням загального вже у роки Першої світової війни настільки гидував німецьким націоналізмом, що покинув Німеччину і переїхав до Швейцарії. Що зрештою дарувало йому і безпеку, і можливість творчості. У шістдесяті роки  двадцятого століття інтерес до нього різко зріс саме через пропаганду індивідуалізму, незагальної правди. На цьому постала Європа кінця двадцятого століття, яка поборювала внутрішній фашизм, а не продукувала його.

Уривки з листів Нінон переклала Крістіна Келті

 

Залишити відгук

Залишити відгук