0
«Шпальта» зібрала поради політологів та психологів, як не потонути в океані інформації та де її перевіряти, а також як зробити свідомий вибір.
Фото renegadeinc.com
До чергових виборів Президента України залишається менше місяця. Уже 31 березня мільйонам українців доведеться здійснити волевиявлення, яке може стати визначальним для подальшого державного курсу. В боротьбі за владу кандидати б’ються за кожен голос, часто використовуючи брудні методи та технології. Аби вплинути на політичні настрої громадян, у соцмережі та контрольованих ЗМІ виливають гігабайти інформації. Причому далеко не завжди правдивої. А ми з вами її охоче «ковтаємо», не маючи часу/бажання (необхідне підкреслити, – авт.) аналізувати та порівнювати. Facebook перетворився з платформи для онлайн-спілкування між людьми на простір для випробування політтехнологій, поширення фейків та маніпуляцій суспільною думкою.
Як зрозуміти що інформація може бути фейковою? Як виявити приховану політичну агітацію в матеріалах ЗМІ? Де можна знайти об’єктивні відомості про кандидатів у президенти? Як не стати жертвою маніпуляцій та психологічно виважено підійти до вибору майбутнього глави держави? Відповіді на ці запитання ми шукали у чернівецьких політологів, експертів із виборчого права та психологів.
Боротьба компроматів
«Нинішня виборча кампанія доволі складна, адже йде серйозне протистояння та інформаційна війна основних кандидатів. Це можна спостерігати і в ЗМІ, і в повсякденному житті», – каже кандидат політичних наук, доцент кафедри політології та державного управління ЧНУ ім. Ю. Федьковича Микола Гуйтор.
За його словами, у передвиборний період викидають дуже багато фейкової інформації з метою дискредитації когось із кандидатів, забезпечення власного рейтингу та загалом впливу на електоральну поведінку. Тому дуже важко визначити, чи інформація фейкова, чи правдива.
«Основні кандидати мають свої ЗМІ, і коли йде відкрите протистояння, інформаційна війна, населенню важко зрозуміти, де об’єктивна інформація, а де джинса, фейк чи інколи навіть прихована політична реклама. Водночас, якщо звернутися до закону «Про вибори Президента України», то в одному з його пунктів ідеться про те, що фейкова інформація підпадає під правопорушення. Цим, мабуть, повинні займатися правоохоронні структури та судові органи», – розповідає Микола Гуйтор.
Заступник голови Чернівецької обласної громадської організації «Комітет виборців» Ігор Баб’юк зазначає, що нинішня виборча кампанія порівняно з попередніми має свої особливості. Головною з них є жорстка боротьба компроматів.
«Це те, чого раніше не було. Фактично стосовно перших чотирьох кандидатів-лідерів іде поливання брудом і негативною інформацією. Вони звинувачують один одного, наприклад, у розкраданні державного майна, підкупі виборців, належності до сфери впливу якогось олігарха або підігруванні московським інтригам», – каже Ігор Баб’юк.
За його словами, люди повинні читати компрометуючу інформацію, але перевіряти її через офіційні джерела, наприклад, через судові справи. Тому що, коли йде мова про розкрадання військової техніки чи здачу державних інтересів, то такі факти визначає тільки суд.
Фото stopfake.org
Інформацію потрібно перевіряти за допомогою різних джерел
Загалом Ігор Баб’юк радить будь-яку інформацію перевіряти через декілька джерел: офіційні портали, а також сайти з нормальною інформаційною політикою.
«Якщо брати загальноукраїнські ЗМІ, то я перевіряю новини на правдивість через сайт «Українська правда», тому що на ньому виставляють тільки ту інформацію, в якій точно впевнені. На регіональному рівні бажано перевіряти на декількох сайтах. Причому на тих, що представляють різні політичні сили. І тоді ви побачите – фейкова новина чи ні», – зазначає експерт.
Політолог Микола Гуйтор також рекомендує буковинцям не черпати інформацію з одного ЗМІ, тобто одного телеканалу, газети чи інтернет-ресурсу. За його словами, варто співставляти дані, аналізувати, порівнювати, хоча на це йде дуже багато часу.
«Усе залежить від журналістів, від того, чи вони подаватимуть аналітичну інформацію, чи публікуватимуть джинсу, чи даватимуть факти, чи їх тлумачення та інтерпретації під виглядом фактів. Виборче законодавство забороняє вкнесення до інформаційних програм агітаційних матеріалів кандидатів. Тобто в новинах, у різних передачах не повинно бути політичної реклами. Але зазвичай вона там є у прихованому вигляді», – каже Микола Гуйтор.
За словами Ігоря Баб’юка, виявити приховану політичну рекламу у медіапросторі досить легко.
«Якщо, наприклад, людина, яка називає себе політологом, раніше ніколи не давала коментарі, а почала робити це перед виборами, то це говорить про те, що інформація, яку вона подає, не завжди щира й об’єктивна. Не може бути політологом особа, якої ніде не було в публічному просторі і раптом вона почала розкручуватися на декількох каналах. Таких псевдополітологів, до речі, багато є на телеканалі «112». Якщо говорити про Чернівецьку область, то справжніх фахівців, які коментують, одиниці», – розповідає заступник голови ЧОГО «Комітет виборців» Ігор Баб’юк.
Фото finance-monthly.com
Де знайти об’єктивну інформацію про кандидатів у президенти
Об’єктивну інформацію про кандидатів у президенти можна знайти на офіційному сайті Центральної виборчої комісії. Там, крім переліку кандидатів, є їхні передвиборні програми. Переважно ці документи є формальними. Але навіть у них можна, зокрема, подивитися, наскільки плани політиків відповідають тим цінностям, які сповідуєте конкретно ви. Також на сайті ЦВК є декларації кандидатів та список їхніх довірених осіб як на загальнонаціональному, так і на обласному рівні.
«Звертатися до передвиборних програм кандидатів дуже доцільно – варто дивитися, що вони обіцяють, і думати, чи можливо це реалізувати. Аналізуючи програми, я був здивований – претенденти обіцяють зробити те, що не є компетенцією президента, а входить до повноважень прем’єр-міністра, Верховної Ради. Тобто навіть у передвиборних програмах кандидати певною мірою маніпулюють виборцями», – каже Микола Гуйтор.
Якщо кандидат не вперше балотується, можна почитати його попередні програми. Якщо він на попередніх виборах став президентом, чи, наприклад, його партія пройшла до Верховної Ради, можна взяти програму і подивитися, чи виконано хоч 1% із того, що обіцяли. Якщо ні, то сенс ставати ще раз на ті ж граблі?
Фото humanrights.org.ua
Що радить робити психолог
Можливість залишатися цілісним і свідомим особливо важлива в передвиборний період. Оскільки кожен кандидат закликає обрати саме його, люди потерпають від різностороннього тиску та маніпуляцій. Практикуючий психолог Альона Головіна розповіла, якими образами кандидати у президенти привертають до себе увагу:
- Жертва. Я така жертва, така жертва – і це я віддав (-ла) і це, і тут страждав і тут… Важливо зауважити, що ми з вами, на жаль, любимо жертв, адже українці можуть робити з цього квінтесенцію життя і часто конкурують одне з одним кому гірше живеться.
- Герой. Я такий герой: я і тут, і тут, для мене оплески й овації… Герой – це «антижертва», який, не покладаючи рук, не спав, не їв – усе робив заради інших. У цьому випадку можна говорити про таку ж напівправду, коли знову через уявну жертву недоспаних ночей, герой закликає визнати його (її) досягнення.
- Партизан. Ніби не жертва і не герой, скоріше «свій серед чужих чи чужий серед своїх». Така собі людина, яка все знає, все розуміє, але не має влади і повноважень змінити все на краще. Основний заклик таких кандидатів: «Дайте мені стати героєм – і я все зроблю так, як треба!».
- Один із вас. Антипартизан: я не належу до них, я з вами, я такий, як ви. Виберіть мене – і я буду вами: для вас, про вас.
- Спаситель. Це чудовий варіант божественного приходу: лише я зможу вам допомогти. І землю – селянам, і заводи – робітникам.
Список, звичайно, можна було б продовжити. Найважливіше, що нашою з вами думкою дуже легко маніпулювати – варто лише дізнатися, що людям потрібно, і пообіцяти їм це.
За словами Альони Головіної, неодмінний елемент маніпуляційних передвиборних технологій – актуалізація страху (жити страшно, погана екологічна ситуація, бідність і зубожіння), сорому (скільки ж можна так жити, як так можна, чому ви терпите таке приниження) і провини (скільки можна нічого не робити, скільки можна терпіти). Якщо виборець потрапив на гачок цих непростих емоцій і переживань, то ним набагато легше маніпулювати
Антидот від психолога: відстежувати себе і свої переживання, переводити їх на рівень свідомості та відділяти нереальні, чужі та нав’язані іншими людьми.
Фото money.com
На які людські потреби «тиснуть» політтехнологи:
- Потреба в безпеці як базова потреба кожної людини. Слова й ідеї, які використовують політики: «стабільність», «комфорт», «гідна заробітна плата», «доступні ліки», «високі пенсії», «світле майбутнє». Оскільки ми живемо у хронічно стресовому та небезпечному просторі, обіцянки спокою можуть бути дуже дієвими.
- Потреба в прийнятті. Всі ми хочемо бути частиною «своєї зграї». Отож, щоб натиснути на це, кандидати використовують такі слова: «ми», «нам», «українці мають право на…», «Україна зможе» тощо.
- Потреба у визнанні. Амбіції, досягнення, визнання іншими в політтехнологіях мають такий вигляд: «ми зможемо», «ми найкращі», «нас визнає Европа».
Антидот: розібратися та зрозуміти свої нереалізовані потреби.
Альона Головіна рекомендує, як правильно підійти до питання вибору президента:
– Бути свідомими: знати відповіді на запитання: «Хто Я? Де Я? Куди мені?». Чітко, ясно і динамічно. Адже якщо ми знаємо, хто ми і чого хочемо, нам дуже важко «повісити» на вуха навіть найкращі спагеті.
– Без божественної ідеалізації, тверезо дивитися на лідерів, яких, як-то кажуть, ми з вами заслуговуємо. Без крайніх позицій (добрий-злий, чесний-лицемірний, світлий-темний) реально бачити живих людей, із «плюсами і мінусами», які мають можливість претендувати на головну посаду в нашій державі.
– Запастися почуттям гумору й розумінням, що все одно все це – гра. Гра, яка може мати безліч назв: «Хто зможе», «Кому повірять», «Хто переможе», «Хто отримає владу».
– Тренувати критичне мислення, дослухатися лише до себе і до тих, кому ми дійсно довіряємо і віримо. Все одно в день виборів у кабінці ми будемо сам-на-сам із бланком та ручкою.
– Жити своїм життям. Не дозволяти політикам жити в нашому внутрішньому світі.
– Берегти свою нервову систему й уникати місць скупчення людей, які висловлюють своє особисте невдоволення через політичну тематику.
Іван Сірецький
