0
У Чернівцях проект стартував 20 жовтня, а завершився наприкінці листопада. За цей час «Академія «Містомалювання» створила на стінах чернівецьких будинків 30 яскравих малюнків.
В Instagram їх можна знайти за хештегом Містомалювання, а в Чернівцях їхні роботи можна побачити на стінах будинків. Кураторки проекту «Академія «Містомалювання» Тетяна Марценюк та Діана Целюк розповіли в інтерв’ю «Шпальті» про роботу за їжу, ідею проекту та стіни з малюнками.
Зустрічаємося з дівчатами в улюбленій кав’ярні Тетяни («Gusto coffee»), дівчата усміхаються та з захопленням розповідають про проект, який на початку не мав назви.
Тетяна (далі «Т»): – Ми відгукнулися на оголошення у Facebook Христі Венгринюк. Вона шукала координаторів для проекту. Що це буде, як і чим будемо займатися взагалі, не розуміли. Проте вже під час першої зустрічі Христя нам пояснила, що до неї з ідеєю розмалювати місто звернувся Олексій Каспрук. Оскільки вона мала їхати в інше місто, їй необхідні були люди, які курували б проектом.
Діана (далі «Д»): – До цієї зустрічі я не була знайома з Тетяною, але коли дізналася, що нас буде двоє, то щиро зраділа. З моєю (тепер уже) колегою ми пішли в кав’ярню, де обговорили всі організаційні моменти. Далі шукали художниць (це було нелегко). Ми знали, тобто так думали, що основною нашою роботою буде надихати художниць, але в процесі виникали й інші завдання.
До проекту залучили 20 художників – основних, які працювали щодня, було десять. Ідея проекту полягала в тому, щоб із пошарпаної негарної стіни зробити гарну з малюнком. Кошти на матеріали виділяв Олексій Каспрук, проте офіційного дозволу у дівчат не було.
Т: – Офіційного документу, який надавав би нам дозвіл на розмалювання стін, не було. Це було складно зробити з сьогоднішньою політичною ситуацією в Чернівцях.
Д: – Взагалі цей проект не потрібно приписувати до політичних подій. Бо ідея існувала давно. Якщо люди реагували негативно, то ми телефонували до ініціаторів ідеї і вони вирішували конфлікти.
Т: – Взагалі реакція людей – окрема тема.
Д: – Люди по-різному реагували: хтось кайфував від того, що ми малювали; інші ж запитували, що ми тут робимо і навіщо. Пізніше ми вже звикли до цього і навіть не звертали увагу, просто пояснювали.
Т: – Звісно, негативні відгуки запам’ятовуються краще, але позитивних було більше. Нас навіть кавою пригощали і булочками та цукерками. Це було так приємно. Інколи ми сиділи й думали: ми працюємо за їжу.
Що було найважче?
Д: – Найважче в роботі координатора – нести відповідальність, у всіх її проявах. Відповідальність за те, щоб ніхто не був голодним та не змерз. Адже коли ми розпочали проект, пішли проливні дощі.
Т: – Щовечора ми списувалися в чаті і запитували, хто буде. Пізніше виникали думки, як все встигнути. Дивним було те, що в сонячні дні наших художниць було менше, ніж у похмурі, дощові.
Які локації вас надихають?
Т: – Ми намагалися розмальовувати стіни не лише в центрі міста, але й за його межами. Загалом ми створили 30 малюнків, проте є один дворик на вулиці Кафедральній, 8, який мене надихає. Там ми розмалювали п’ять стін, на кожній із них різні зображення.
Д: – Мені також подобається ця арка (дворик), а ще малюнок оленя біля Соборної площі. Ми хотіли б, аби люди шукали наші малюнки, фотографували та виставляли в соціальні мережі.
Дівчата розповідають, що вони не оприлюднювали список вулиць, де є малюнки. Адже основна ідея полягала в тому, щоб люди самостійно їх знаходили, фотографували та виставляли у соціальні мережі.
(Проте на прохання «Шпальти» дівчата надали список із локаціями).
- вулиця Івана Франка, 7
- вулиця Головна, 51
- вулиця Головна, 44
- вулиця Сіді Таль, 2
- вулиця Івана Франка
- Соборна площа
- вулиця Кафедральна, 8
- вулиця Вірменська, 1
- вулиця Героїв Майдану, 3
- вулиця Івана Франка, 25
- вулиця Івана Франка, 15
- вулиця Лесі Українки, 11
- Готельний провулок
- вулиця Українська, 6
- вулиця Поштова, 3
- вулиця Турецька, 18
- вулиця Івана Богуна, 15
- вулиця Університетська, 29
- вулиця Головна, 59
- вулиця Українська, 9
- вулиця Університетська, 28
- вулиця Головна, 115
- вулиця Академіка Вавилова, 7А
- вулиця Університетська, 3
Т: – Коли проект був на завершальній стадії, ми зібралися разом і почали обговорювати його майбутню назву. Це було найважче. Варіантів було багато, наприклад, «Сенс і місто», «Урабністична ідентичність», «Асиметрія міського простору». Були складні назви, але ми хотіли, щоб усе було просто. Назва «Академія містомалювання» була останньою і вона сподобалася найбільше.
Чи бачили ви у Facebook допис Наталії Хілько?
Т: – Ні.
Архітекторка виставила фото ваших малюнків та запитала: вандалізм чи мистецтво?
Т: – Ні, ми не бачили.
Д: – Я думаю, якщо це було в агресивному контексті, то зрозуміло, що це пов’язано з політикою.
Проект закінчився, чи хотіли б ви його продовжити?
Д: – Так, бо з часом я почала розуміти, що роблю це не дарма.
Т: – Ми б дуже хотіли, щоб проект тривав. Ми не проти продовжити його навесні. Взагалі, хотілося б об’єднатися з організаціями та людьми.
Чи можуть Чернівці стати кращими завдяки таким ініціативам?
Т: – Так, вони вже стають. Політика тут окремо, важливе тільки бажання творити.
Д: – Чернівці стають кращими. Навіть завдяки туристам. Було так круто, коли ми малювали, і до нас підходили люди та порівнювали наше місто з європейським. Мені здається, що це може бути певною родзинкою Чернівців.
Т: – Коли ми починали проект, то не мали жодного поняття, як усе має бути. Думали, що художники малюватимуть, а ми їх розважатимемо та піклуватимемося про них. Але насправді ми і малювали, і штукатурили, і наносили фарбу та ґрунтували.
Чи змінив вас проект?
Т: – Так, я стала позитивнішою.
Д: – Проект оновив мене. Коли брала до рук пензлі – все навколо завмирало. Я просто сиділа і розмальовувала. Я зрозуміла, що щось змінила. Я вже не така, якою була раніше.
Фото Ірини Болести
